02 грудня 2020 р.Справа № 520/776/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання - Губарєвої В. А.,
представника відповідача - Гупал Н. О.,
третьої особи - Циплінського Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., повний текст складено 15.07.2020 року) по справі № 520/776/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни третя особа ОСОБА_2
про скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни від 02.01.2020 50556052 про відмову у державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 позов задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни від 02.01.2020 50556052 про відмову у державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцова М. Є. (далі- відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є правомірним, прийняте відповідачем в межах та у спосіб, встановлений законодавством. Суд першої інстанції не вірно тлумачить п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відчуження, як перехід права власності на річ, від однієї особи до іншої , може відбуватись як по волі первинного власника на основі договору з набувачем майна, так і в примусовому порядку на підставі рішення суду. Зазначає, що оскільки в даному випадку відбулося відчуження нерухомого майна від первісного власника, яка перебуває в реєстрі боржників , відмова в реєстрації права власності є законною та обґрунтованою.
Позивач не надав відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву з проханнями розглядати справу за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 26.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав на частину квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 102-103).
До заяви додав:- рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 по справі 645/1980/18; - постанову Харківського апеляційного суду від 27.11.2018 по справі 645/1980/18-ц; - технічний паспорт, виготовлений станом на 03.07.2018 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (а.с. 9 - 15).
Відповідно до судових рішень по справі 645/1980/18 квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , проведено розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та припинено право спільної сумісної власності на неї.
Відповідачем під час розгляду заяви отримано:
1) відомості з Державного реєстру речових на нерухоме майно, відповідно до яких право власності на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_3 , на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Беседою О.Д. 20.03.2001 2-437, дублікат виданий 16.07.2018 89 (а.с. 114-115);
2) відомості з Єдиного реєстру боржників, які містять інформацію стосовно зареєстрованих виконавчих проваджень за номерами: 57104477, 57105051, 57105500, 57105757, 60800165, 60800389; боржник: ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інформація отримана за наступними параметрами: прізвище, ім'я, по-батькові - ОСОБА_3 ; (а.с. 122-123).
Рішенням від 02.01.2020 № 50556052 державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на квартиру з реєстраційним номером 1601313163101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за суб'єктом: ОСОБА_1 , податковий номер/серія, номер паспорта/УНЗР 2859418114/МК143620 (т. 1 а.с. 8).
Підставою відмови зазначено, що заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих до такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників. Проведення державної реєстрації права власності на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 та постанови Харківського апеляційного суду від 27.11.2018 по справі № 645/1980/18-ц за ОСОБА_1 має наслідком відчуження частки майна особи-боржника, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників, а тому відповідно п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проведення державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_1 є неможливим.
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах єдиною підставою набуття права власності позивачем є рішення суду про визнання права власності, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для застосування п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Положення ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" кореспондуються з п. 18 та п. 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 1127 (далі - Порядок 1127).
При цьому, окремими підставами для державної реєстрації права власності закон визначає рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") та укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Як встановлено судовим розглядом, в даному випадку єдиною підставою набуття права власності позивачем є рішення суду про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності .
Так, судовим рішенням по справі 645/1980/18 встановлено, що квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за наслідками розподілу спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та припинено право спільної сумісної власності на неї.
Доводи апеляційної скарги, що відчуження, як перехід права власності на річ від однієї особи до іншої , може відбуватись в примусовому порядку на підставі рішення суду, а отже надане на реєстрацію рішення суду свідчить про відчуження нерухомого майна від попереднього власника іншій особі, колегія суддів вважає помилковими, оскільки судовим рішенням встановлено, що нерухоме майно перебувало у спільній сумісній власності подружжя, отже відомості про реєстрацію квартири лише за одним із подружжя, не змінюють правового регулювання права власності та не свідчать про відчуження ОСОБА_3 майна іншій особі, зокрема позивачу.
Як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в справі, єдиною підставою набуття права власності за позивачем є рішення суду від 21.09.2018, яке набрало законної сили, яким визнано за ним право власності на 1/2 частину квартири, внаслідок розподілу спільного сумісного майна подружжя.
Зазначене рішення набрало законної сили та є чинним.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Отже, надане позивачем на реєстрацію судове рішенням свідчить про розподіл судом спільного сумісного майна подружжя та набуття, в зв'язку з цим позивачем права власності на його частину.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано доказів подання на реєстрацію документів, які свідчать про відчуження майна особою, зокрема ОСОБА_3 , яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення № 50556052 від 02.01.2020 прийнято безпідставно, а тому підлягає скасуванню.
Щодо клопотання третьої особи- ОСОБА_2 про закриття провадження по справі з підстав, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_2 , зазначає, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі № 645/6787/18 від 25.07.2019, постановою Харківського апеляційного суду від 25.07.2019 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 654 297 грн., в задоволені позову до ОСОБА_1 про стягнення за договорами позики- відмовлено.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 по справі № 824/1751/14- а в якій зазначено, що порушення свої прав позивач вбачає у наслідках, спричинених діями, або рішенням органу державної влади або його посадової особи, які призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, отже оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбутися за правилами цивільного судочинства, третя особа, ОСОБА_2 просить закрити провадження в цій адміністративній справі.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що предметом даної справи є рішення реєстратора щодо відмови в проведенні державної реєстрації права власності, прийняте відносно позивача, а не іншої особи, отже, у даній справі, між позивачем та реєстратором наявний публічно-правовий спір, який виник при здійсненні останнім своїх повноважень.
Якщо суб'єкт владних повноважень порушує права чи законні інтереси , зокрема фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа, праві звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
Визначальним при розмежуванні юрисдикції спорів з Державним реєстратором у подібних правовідносинах , є те, що позивач оскаржує рішення реєстратора , прийняте саме за його (позивача) заявою, а не за заявою третьої особи, через що, саме у позивача із Державним реєстратором виникли правовідносини, що носять публічно-правовий характер.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 14.07.2020 по справі № 640/26323/19.
Судом встановлено, що цивільний спір щодо поділу спільного майна подружжя та визнання права власності ОСОБА_1 на майно, у державній реєстрації якого відмовлено, а також спір між ОСОБА_2 (позивальником) та позивачем вирішено судами цивільної юрисдикції в межах справи № 645/1980/18 та 645/6787/18, про що свідчать наявні в справі судові рішення.
Посилання третьої особи на постанову Верховного Суду від 19.06.2019 по справі № 824/1751/14-а є помилковим, оскільки в цій справі надавалася правова оцінка іншим правовідносинам, зокрема оскарження позивачем реєстраційних дій здійснених відносно третьої особи.
Отже, враховуючи наведені правові норми права у контексті питання юрисдикції належності позову щодо оскарження рішення від 02.01.2020 про відмову позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є публічно-правовим, підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а тому розглянуто судом за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції вірно застосував норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року по справі № 520/776/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 07.12.2020