Постанова від 02.12.2020 по справі 520/8907/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 р.Справа № 520/8907/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.

позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Василинич О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 (Донбас Україна) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 01.06.20 року по справі № 520/8907/19

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) , Військової частини НОМЕР_2

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - перший відповідач), Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі по тексту - другий відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати незаконним та протиправним наказ військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 за №183 в частині дати виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим) 30.07.2019 та скасувати його;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , на підставі наказу від 25.07.2019 за №89-РС про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас, виключити із списків особового складу в день проведення з ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків і видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим (компенсація вартості не отриманого речового майна)) згідно норм законодавства та наказів МО України;

- визнати незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини, тобто не забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням;

- визнати незаконними та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення кількості та номенклатури не отриманого ОСОБА_1 майна за період служби з 27.12.2016 по 30.07.2019, проведення розрахунку сум компенсації відповідно вартості та кількості не отриманого речового забезпечення (майна), порушення військовою частиною НОМЕР_1 вимог наказу №232 від 29.04.2016 МО України, ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час проведення розрахунків сум компенсації не отриманого речового забезпечення (майна) ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України №45 від 05.02.2018 та Постанови КМ Україні №393 від 17.07.1992, всупереч наказу військової частини НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018, та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в повному обсязі, а саме в розмірі місячного грошового забезпечення, 11 172,15 грн. (у зв'язку переїздом ОСОБА_1 на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018 відповідно до наказу МО України № 45 від 05.02.2018);

- визнати незаконним та протиправним наказ військової частини НОМЕР_1 №89-РС від 25.07.2019 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), незважаючи на бажання ОСОБА_1 проходити службу за обраної ВОС та посадою, поданими необхідними документами у військовій частині НОМЕР_1 ще до направлення ОСОБА_1 на ВЛК, навіть без рапорту ОСОБА_1 про бажання (намір) звільнитися з військової служби, та думки ОСОБА_1 щодо бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, згідно ст. 233 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вимогами наказу МО України №402 (Положення про ВЛК у ЗС України);

- визнати незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не надання направлення на проходження військово-лікарської комісії, згідно рапорту ОСОБА_1 від 26.07.2019 щодо визнання ступеню придатності до військової служби;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без надбавки (до грошового забезпечення) за вислугу років за фактичної наявності вислуги років на протязі служби у повному обсязі з 27.12.2016 по 30.07.2019;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, в розмірі 15 641,01 грн. з компенсацію податку 18% (за рахунок держави як військовослужбовцю на той час);

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в повному обсязі - в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням надбавок, згідно наказу МО України №45 від 05.02.2018 шляхом виплати різниці між належної сумою підйомної допомоги 11 172,15 грн. та вже частково виплаченою сумою в 7 134,40 грн. цієї допомоги, а саме виплатити 4 037,75 грн.;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 згідно наказу МО України №232 від 29.04.2016 компенсацію вартості не отриманого речового майна шляхом виплати різниці між сумою належної грошової компенсації (у розмірі 38 316,56 грн.) та суми вже частково виплаченої грошової компенсації згідно наказу військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 №183 (19 193,99 грн.), саме виплатити 19 122,57 грн.;

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.07.2019 у повному обсязі;

- зобов'язати військові частини НОМЕР_2 та НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.07.2019 у повному обсязі;

- зобов'язати військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке позивач мав отримати з урахуванням вислуги років за період з 27.12.2016 по 30.07.2019, сума якого становить різницю між сумою нарахування грошового забезпечення за цей період проведеного з урахуванням вислуги років та вже отриманим грошовим забезпеченням за цей період раніше;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав ЗСУ у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 30.07.2019 до дня проведення повного розрахунку, як грошового забезпечення так і речового, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 710,01 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні;

- на відшкодування моральної шкоди стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні його зі служби у зв'язку з закінченням строку дії контракту не вірно визначено дату його звільнення, порушено процедуру в частині недотримання вимог п.2 ст.35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (звільнення відбулося без проходження позивачем військово-лікарської комісії, проведення співбесіди з питань звільнення і без його згоди). Також, в порушення його права з боку відповідачів на належне грошове забезпечення та вимог наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, наказу Міністерства оборони України № 45 від 05.02.2018, ст.1, ст.4, ст5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пунктів 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 29.12.1991, наказу Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016 та постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 не проведено військовими частинами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з ним повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини, оскільки не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, грошової компенсації за неотримане речове майно, підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця, індексації.

З посиланням на ст.117 Кодексу законів про працю України, позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити військові частини НОМЕР_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав ЗСУ у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 30.07.2019 до дня проведення повного розрахунку, як грошового забезпечення так і речового, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 710,01 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні.

Окрім того, вказує, що все вищеперераховане призвело до моральних страждань, завдану таким чином моральну шкоду позивач оцінює в 200 000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі № 520/8907/19 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Визнано незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку за грошовим забезпеченням в день звільнення.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України №45 від 05.02.2018 та Постанови КМ України №393 від 17.07.1992, всупереч наказу військової частини НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018 та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в повному обсязі, у зв'язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт та призначенням на військову посаду військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018.

Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військову частину НОМЕР_2 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму підйомної допомоги у розмірі 4037 грн. 75 коп. (чотири тисячі тридцять сім гривень 75 копійок).

Визнано неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.11.2018.

Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.11.2018.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 не погодився із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задоволення вимог, які були відсутні у позові, щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції у вищезазначених частинах, як таке, що прийнято при неповному з'ясування обставин у справі, невідповідності висновків суду обставинам справи, та прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про те, що суд першої інстанції при вирішенні справи послався на хибні необґрунтовані пояснення відповідача, в яких містилась неправдива інформація, і навіть не перевіривши її достовірність, діючи упереджено на користь відповідача, прийняв незаконне та неправове рішення в частині відмови в задоволенні позову. Також наполягає на тому, що без його згоди та проведенням з ним усіх необхідних розрахунків військова частина не мала права виключати його із списків особового складу, що безпідставно не враховано було судом при вирішенні спору. Щодо компенсації за несвоєчасний розрахунок після звільнення стверджує, що в цій частині судом першої інстанції взагалі не наведено підстав та мотивів відмови в задоволенні позову. Наполягає та тому, що не отримав належної компенсації за неотримане речове майно, а сплачена йому суму не є належною грошовому забезпеченню, яке позивач мав би отримати з урахуванням вислуги років за період з 27.12.2016 по 30.07.2019. Не погоджується також і з розрахунком грошового забезпечення, оскільки вважає, що останнє розраховано не в повному обсязі, який належить позивачу, виходячи з хибного розрахунку вислугу років. В частині відмови у стягненні моральної шкоди вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки захворювання позивача підтверджені численними медичними висновками, що містяться в матеріалах справи, та протиправною поведінкою позивача, яка для ОСОБА_1 , як особи, служба якої була пов'язана з захистом Батьківщини, є принизливою.

В надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 , просила суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги апеляційної скарги позивача в частині скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року по справі № 520/8907/19 щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 в частині нарахування та виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 р. та 2018 р., як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 р. та 2018 р., як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року. В задоволені інших вимог апеляційної скарги позивача відмовити в повному обсязі. Вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги позивача, на підставі ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, через неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права, в зв'язку з чим скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року по справі № 520/8907/19 у вказаній частині і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 щодо проведення розрахунку підйомної допомога з порушенням чинного законодавства, наказу МО України № 45 від 05.02.2018 та постанови КМ України №393 від 17.07.1992, всупереч наказу в/ч НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018 та невиплати позивачу підйомної допомоги в повному обсязі, у зв 'язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт та призначенням на військову посаду військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №9283 від 27.12.2018 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 донарахувати та виплатити позивачу суму підйомної допомоги у розмірі 4037 грн. 75 коп. (чотири тисячі тридцять сім гривень 75 копійок). Вважає, що виплати позивачу основної щорічної відпустки за 2017 р. та 2018 р., як учаснику бойових дій, та підйомної допомоги проведені у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказує на відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з військової служби, як такого, що не призвів до порушення прав ОСОБА_1 . Безпідставними, є і вимоги про стягнення на користь позивача згідно зі ст.116, 117 КЗпП України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок позивача при звільненні з військової служби, які на переконання другого відповідача, не можуть бути застосовані до спірних відносин.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 р. та 2018 р., як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 р. та 2018 р., як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року, а також про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України №45 від 05.02.2018 та Постанови КМ Україні №393 від 17.07.1992, всупереч наказу військової частини НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018, та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в повному обсязі, у зв'язку переїздом ОСОБА_1 на нове місце військової служби в інший населений пункт та призначенням на військову посаду військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018, зобов'язання військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу суму підйомної допомоги у розмірі 4 037,75 грн, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 та 2018 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року та зобов'язав відповідачів виплатити її, оскільки такі вимоги не були заявлені позивачем, а тому відповідач не мав можливості надати відзив на позов у цій частині та надати документальне спростування права на компенсацію щорічної відпустки. Вказує, що за період 2017-2018 роки позивач використав всі 60 календарних днів своєї основної відпустки, а тому відсутні і підстави для виплати компенсації за невикористані позивачем дні такої відпустки.

Також стверджує, що позивачу обґрунтовано було нараховано та здійснено виплату підйомної допомоги саме у розмірі 7 202 грн. 80 коп., з розрахунку розміру місячного грошового забезпечення позивача на дату виникнення права на отримання такої допомоги - 27.12.2016 року, згідно вимог п. 3 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги», затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року за № 370, який зареєстрована у Міністерстві юстиції України 08.11.2001 року за № 940/6131, коли позивача було призначено на посаду та він переїхав до іншого населеного пункту - місця постійної дислокації військової частини для проходження служби.

Отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затверджений наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 року № 45, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 28.02.2018 року за № 247/31699, як норму матеріального права, та, як наслідок, розмір місячного грошового забезпечення позивача, розрахованого станом на 27.12.2018 року у розмірі 11 172 грн. 15 коп., що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.

В надісланих до суду додаткових поясненнях представником позивача надано розрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок позивача при звільненні з військової служби.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги, з підстав та мотивів, викладених в останній, та просили суд їх задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги другого відповідача просили відмовити.

Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.04.2015 року, виданого Головним управління Національної гвардії України ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій та внутрішньо переміщеною особою згідно копії довідки від 07.08.2019 року № 3005-5000169946/22398.

Позивач брав участь в період з 28.12.2016 року по 29.04.2018 року в антитерористичній операції, що підтверджується копією довідки в/ч НОМЕР_1 № 235 від 08.02.2019 року.

Як вбачається з копії військового квитка серії НОМЕР_5 , виданого 08.12.1994 р. копії довідки № 1023 від 12.06.2019 року в/ч НОМЕР_1 , копії витягу з наказу № 328 від 27.12.2016 року командира в/ч - польова пошта НОМЕР_6 , витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 27.12.2018 р. № 283 позивач з 27.12.2016 року перебував на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 .

27.12.2018 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира в/ч НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 був укладений контракт б/н про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового сержантського та старшинського складу строком на шість місяців згідно з п. 3 цього контракту.

Як вбачається з копії витягу з наказу № 89-РС від 25.07.2019 року позивача - молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення технічних засобів розвідки взводу технічних засобів розвідки наказано звільнити за підпунктом “а” п. 2 частини 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку із закінчення строку контракту. Закінчення контракту 27.06.2019 року.

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2019 р. № 183 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення технічних засобів розвідки взводу технічних засобів розвідки військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25 липня 2019 року № 89-РС за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 30 липня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 31 липня 2019 року та зазначено, що його слід вважати таким, що здав посаду і справи та вибув до Оболонського районного військового комісаріату м. Києва для постановки на військовий облік.

Також у відповідності до вказаного документу ОСОБА_1 наказано: виплатити основні види грошового забезпечення з 01 липня по 30 липня 2019 року; виплатити за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 липня по 30 липня 2019 року; виплатити щомісячну премію у розмірі 110% від посадового окладу за 7 тарифним розрядом з 01 липня по 30 липня 2019 року; виплатити за речове майно при звільненні, яке належить до видачі відповідно до встановлених норм згідно довідки-розрахуику у розмірі 19 193 гривень 99 копійок.

Щорічна основна відпустка за 2019 рік надавалася у кількості 10 діб. Виплатити грошову компенсацію за 5 (п'ять) діб невикористаної основної щорічної відпустки за 2019 рік.

Грошову допомогу па оздоровлення за 2019 рік. передбачену наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 виплачено.

Матеріальну допомогу за 2019 рік для вирішення соціально-побутових потреб, передбачену наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не виплачено. Виплатити грошову допомогу для вирішення соціально - побутових потреб за 2019 рік у розмірі 11 172 гривень 15 копійок.

Службовим або постійним житлом з фондів Міністерства оборони України не забезпечений.

Вислуга років в Збройних Силах станом на 30 липня 2019 року становить: календарна - 04 роки 05 місяців 20 днів, пільгова - 02 роки 05 місяців 18 днів, загальна 06 років 11 місяців 08 днів.

Підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25 липня 2019 року № 89-РС”.

Не погодившись з процедурою звільнення та оформленням відповідних документів в частині визначення дати звільнення позивача з військової служби у зв'язку з закінченням строку дії контракту, без проведення співбесіди з питань звільнення та звільненням без його згоди, без проходження військово-лікарської комісії, а також зважаючи на допущені відповідачами порушення в частині виплати йому належного грошового забезпечення, не проведення військовими частинами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 з ним повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини, у тому числі з ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, грошової компенсації за неотримане речове майно, підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця, індексації та суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав ЗСУ у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 30.07.2019 до дня проведення повного розрахунку, як грошового забезпечення так і речового, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 710,01 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні звернувся до суду з даним позовом. Також просив стягнути моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у вищезазначеній частині суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості, оскільки на час звільнення позивач мав право на нарахування та виплату при звільненні грошової компенсації за основну щорічну відпустку та за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 та 2018 роки, як учасник бойових дій, підйомної допомоги та індексації у належному розмірі, однак відповідачі відповідних дій не вчинили, чим допустили протиправну бездіяльність.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позову суд першої інстанцій дійшов висновку про їх безпідставність з посиланням на те, що в цій частині відповідачі діяли на підставі, у спосіб та в межах повноважень, встановлених законом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засаді верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтерес юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 по справі № 520/8907/19 не відповідає з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.5 КАС України).

В силу приписів ч.2 та ч.3 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи наведені процесуальні норми колегія суддів зазначає, що справа адміністративної юрисдикції розглядається не інакше ніж за позовною заявою особи, яка звернулася до суду, та в межах позовних вимог. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог лише у випадку необхідності обрання ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, якщо такі порушення мали місце, а форма заявлених позовних вимог не дозволяє це зробити, оскільки викладена в інший спосіб ніж потрібно для поновлення порушеного права в судовому порядку.

Як позивач так і Військова частина НОМЕР_1 в наданих апеляційних скаргах стверджують, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, про визнання незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини в частині невиплати продовольчого забезпечення, позивачем не заявлялися.

Колегією суддів встановлено, що позивач не вважає порушеним своє право на отримання вказаних виплат, і наполягає на тому, що останні проведені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, наданими Військовою частиною НОМЕР_1 до апеляційної скарги письмовими доказами (витягами з наказів від 14.08.2017 року № 190 та від 02.08.2018 року № 171 по Військовій частині НОМЕР_1 ) підтверджено, що позивач використав всі 60 календарних дні своєї щорічної основної відпустки за 2017 та 2018 роки, а тому, відповідно і не мав право на отримання відповідної компенсації, що унеможливлює покладання обов'язку на відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог у вищевказаній частині, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за основну щорічну відпустку за 2017 рік та 2018 рік, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, та відмови в задоволенні вимоги про визнання незаконними та протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини, в частині забезпечення продовольчим забезпеченням, як таких, що не були заявлені.

Колегією суддів встановлено, що спірні відносини, пов'язані з проходженням позивачем військової служби за контрактом та проведенням з ним розрахунку під час звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою і повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігань.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено положеннями Закону України 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232 - XII). Відповідно до частини першої статті 2 якого військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 2 Закону № 2232 - XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Одним із видів військової служби за частиною 6 статті 2 Закону № 2232 - XII є військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону № 2232 - XII регламентовано, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Частиною 4 цієї ж статті Закону встановлено, що форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

За визначенням пп. “а” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 - XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) у зв'язку із закінченням строку контракту.

Абзацом п'ятим пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

Згідно з абз. 7 п. 2 Положення № 1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За приписами п. 7 Положення № 1153/2008 військова служба закінчується, зокрема, в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку.

Відповідно до п.12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Нормами п. 15 Положення № 1153/2008 встановлено, що з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Положеннями п.18 Положення № 1153/2008 серед іншого передбачено, що перший контракт про проходження військової служби укладається з військовослужбовцями строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, з особами, звільненими з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, - строком на шість місяців.

Строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у випадку, визначеному абзацом десятим пункту 18 цього Положення, - на строк шість місяців (абз. 5 п. 20 Положення № 1153/2008).

За змістом п.27 Положення № 1153/2008 військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби в разі: закінчення строку дії попереднього контракту про проходження військової служби;

У випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 27 цього Положення, новий контракт про проходження військової служби укладається не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії чинного контракту (п.28 Положення № 1153/2008).

На виконання п.34 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається): у день закінчення строку контракту.

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170, який зареєстровано Міністерством юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Інструкція № 170).

Відповідно до п. 2.13 Інструкції № 170 військовослужбовець не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії чинного контракту повинен повідомити командування військової частини про свій намір укласти новий контракт. Якщо у цей строк військовослужбовець без поважних причин не повідомив командування військової частини про намір укладати новий контракт про проходження військової служби, то він підлягає звільненню з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту без подання рапорту.

Вказаній нормі кореспондують положення п. 12.8. Інструкції № 170, за змістом якої посадові особи зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які не виявили бажання укладати новий контракт.

Відповідно до наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2018 року за № 283 на підставі рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового та старшинського складу строком на 06 (шість) місяців з 27 грудня 2018 року по 27 червня 2019 року.

Відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з 01.03.2018 р., встановлено наступну вислугу років станом на 27 грудня 2018 року: календарна - 03 роки 10 місяців 15 днів.

Дослідивши зміст контракту від 27.12.2018 року за № 283, укладеного між позивачем та Міністерством оборони України, колегією суддів встановлено, що в силу пункту 4 сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин та норм права, які підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку виявлення бажання продовжити службу та укласти новий контракт позивач зобов'язаний був повідомити про це Міністерство оборони України в особі командування військової частини де він проходить військову службу.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що про свій намір продовжити військову службу за контрактом позивач за три місяці не повідомив Військову частину НОМЕР_1 .

Надана позивачем до матеріалів справи копія рапорту від 03.05.2019, з урахуванням дати спливу строку контракту (27.06.2019), вищенаведеного не спростовує.

Належних, допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ, доказів того, що молодший сержант ОСОБА_1 письмово звертався до командування військової частини про бажання укласти новий контракт чи відмову в його укладенні, як-то передбачено п. 4 Контракту позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.

У зв'язку з чим, суд також не приймає твердження позивача про те, що відповідач в порушення ч. 2 ст. 35 Положення № 1153/2008 без його бажання прийняв рішення про звільнення, оскільки у передбачений контрактом та абз. 8 п. 2.13 Інструкції № 170 спосіб та строк таке бажання позивачем висловлено не було, а тому у розумінні п. 2.13 Інструкції № 170 він підлягав звільненню з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту без подання рапорту.

Колегія суддів зауважує, що непроведення з позивачем співбесіди відповідно до п.236 Положення № 1153/2008, без його рапорту, за фактичних обставин (сплив строку контракту, на який його було укладено), що мали місце у спірних відносинах, не може бути підставою для визнання незаконним та протиправним наказу Військової частини НОМЕР_1 № 89-РС від 25.09.2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Колегія суддів наголошує, що юридичним фактом для звільнення позивача з військової служби є закінчення строку контракту, який за його ініціативою у встановлений контрактом, Інструкцією № 170 та Законом № 2232 - XII строк пролонговано не було, а тому інших альтернатив, ніж звільнення позивача з військової служби у Військовій частини НОМЕР_1 , не існувало.

Посилання позивача на ненадання направлення на проходження військово-лікарської комісії згідно його рапорту від 26.07.2019 року щодо визначення ступеню придатності до військової служби, що на його переконання свідчить про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 , з огляду на дату видання наказу про його звільнення у запас (25.07.2019), також не є підставою для визнання незаконним та протиправним наказу Військової частини НОМЕР_1 № 89-РС від 25.09.2019 року.

У доданому до матеріалів справи рапорті, датованому 26.07.2019 року, позивач просить направити його до “ВЛК ВМКЦ Пн регіону з метою завершення проходження ВЛК після лікування в/ч НОМЕР_7 згідно виписного епікризу в/ч НОМЕР_7 № 1399/205 від 22.07.2019 р. та отримання висновків (рішення ВЛК) щодо придатності до проходження військової служби”. Тобто у рапорті не йдеться про направлення на медичний огляд для проведення військово-лікарської експертизи, а мета - завершення проходження ВЛК.

Крім того, при звільненні за закінченням строку контракту відповідно до Положення № 1153/2008, не потребує проходження військово-лікарської комісії, оскільки аналіз п. 82, п.92, п.111, п.161, п.203 Положення № 1153/2008 свідчить про те, що на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії здійснюється лише призначення військовослужбовців на вищі посади, рівнозначні посади або нижчі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду, переміщення по службі в іншу місцевість військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані придатними або обмежено придатними до військової служби, але при цьому вони самі чи члени їх сімей мають потребу за станом здоров'я у зміні місця служби (проживання) або відрахування курсантів із навчальних частин (центрів) за станом здоров'я про непридатність або обмежену придатність до військової служби.

За змістом абз. 2 та 3 п. 235 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які звільняються з військової служби на підставах, передбачених пунктами "г", "ґ", "е" частини третьої, підпунктами "ґ", "д", "е" пункту 1, підпунктом "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1, підпунктами "д" - "з" пункту 2, підпунктом "в" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "д" - "ж" пункту 1, підпунктами "ґ" - "є" пункту 2, підпунктом "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", не направляються на обстеження військово-лікарською комісією і не підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після звільнення військовослужбовців з військової служби військовий комісаріат, де вони будуть взяті на військовий облік, направляє їх для проходження медичного обстеження з метою визначення придатності до військової служби.

Військовослужбовці за їх бажанням можуть не направлятися на обстеження військово-лікарською комісією в разі звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту.

Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Згідно з приписами ч.ч. 1,4 ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, на вказаній копії рапорта позивача у правовому нижньому кутку міститься позначення “№2958/25 від 26.07.2019”. При цьому, не вбачається чи є вказаний номер номером вхідної кореспонденції в/ч НОМЕР_1 , прізвища та підпису посадової особи про його прийняття, печатки та або штампу вхідної кореспонденції, доказів направлення та отримання засобами поштового зв'язку.

Метою позивача на отримання такого направлення, як зазначено у його рапорті від 26.07.2019 року з посиланням на п. 33 Положення про проходження громадянами військової служби, є “продовження терміну дії чинного контракту”.

Водночас, суд зауважує, як зазначено вище та випливає з приписів абз. 2 п. 235 Положення № 1153/2008, такий рапорт позивача не має юридичного значення, оскільки законодавство не передбачає необхідності щодо звернення до військової частини з метою проходження огляду військово-лікарської комісії.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав приписи Положення № 1153/2008, що підтверджується копією направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності до військової служби в зв'язку з закінченням строку контракту та наказом командира частини від 12.06.2019 року № 37, складеного за формою, встановленою додатком № 14 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 р. № 402, згідно якого на ВЛК направляється молодший сержант ОСОБА_1 , діагноз: “Гіпертонічна хвороба 1 стадії 1 ступеню, ризик помірний СН0. Вертеброгенна тораколюмбоалгія. Вестибулопатичний синдром. Розлад адаптації у вигляді короткотривалої депресивної реакції. Інсомічний синдром”.

Згідно з п.33-1 Положення № 1153/2008 дія контракту про проходження військової служби з військовослужбовцями під час звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту продовжується: до закінчення щорічної основної відпустки, час якої повністю або частково перевищує строк контракту; на час перебування на стаціонарному лікуванні в медичному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, а також на час увільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку із захворюванням.

Дія контракту з військовослужбовцями під час звільнення продовжується наказом командира військової частини по стройовій частині.

Оскільки позивач на момент звільнення (25.07.2019) не перебував у вказаних видах відпусток, на лікуванні та не був увільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку із захворюванням, відсутні були правові підстави для продовження строку дії його контракту.

Згідно з п.237 Положення № 1153/2008 у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту якщо інше не передбачено законодавством. а тому видача наказу про звільнення раніше дати закінчення контракту (26.07.2019) жодним чином не суперечить вимогам цієї норми та не порушує права та законні інтереси позивача.

Посилання позивача на порушення Військовою частиною НОМЕР_1 під час його звільнення п.35 Положення №1153/2008 (неврахування його бажання щодо звільнення по закінченню строку контракту) є хибними з огляду на вищевикладене.

При цьому, колегією суддів взято до уваги, що положення Указу Президента України від 26.04.2019 р. N 171/20192, яким було внесено зміни до пункту 35 Положення № 1153/2008 щодо звільнення за бажанням в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" набрав чинності 03.05.2019 року, в той час як контракт із позивачем укладено 27.12.2018 року, тобто за іншого нормативного врегулювання.

Так, пункт 35 Положення № 1153/2008, в редакції Указу Президента України від 12.09.2018 року, яка діяла на момент укладання із позивачем контракту, передбачала альтернативу у його припиненні з одних і тих же підстав або за рішенням командування або за рішенням військовослужбовця: “Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):

1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "г", "е", "є", "ж", "и", "і", "ї", "й" та "л" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";

2) за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "д", "з", "к" та "м" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"”.

Водночас, за змістом положень Закону № 2232 - XII не передбачено такої умови для звільнення військовослужбовця у зв'язку із закінченням строку контракту, як за його бажанням.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання незаконним та протиправним наказу військової частини НОМЕР_1 №89-РС від 25.07.2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до підпункту “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” ( у зв'язку із закінченням строку контракту), незважаючи на його бажання проходити службу за обраної ВОС та посадою, поданими необхідними документами у в/ч НОМЕР_1 ще до його направлення на ВЛК, без його рапорту про бажання (намір) звільнитися з військової служби, та думки щодо бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, згідно ст. 233 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, вимогами наказу МО України № 402 (Положення про ВЛК у ЗС України) та визнання незаконними та протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання направлення на проходження військово-лікарської комісії, згідно рапорту ОСОБА_1 від 26.07.2019 щодо визнання ступеню придатності до військової служби.

В якості підстави для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та протиправним наказу військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 за №183 в частині дати виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим) 30.07.2019 та скасування його та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 , на підставі наказу від 25.07.2019 за №89-РС про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас, виключити із списків особового складу в день проведення з ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків і видів забезпечення (грошовим, продовольчим і речовим (компенсація вартості не отриманого речового майна)) згідно норм законодавства та наказів МО України, позивач посилається на те, що всупереч п.242 Положення №1153/2008, з ним на день виключення зі списків особового складу військової частини не проведено повний розрахунок щодо забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з цим, як вже зазначалося вище, враховуючи, що проходження військової служби позивача відбувалося за контрактом, термін якого сплив, а позивач з свого боку не надав за три місяці до дати закінчення строку контракту відповідного рапорту, вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Належним способом захисту порушеного права позивача у випадку встановлення судом непроведення відповідачами з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення та виключення із списків особового складу військової частини, тобто, незабезпечення в повному обсязі грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, має бути визнання протиправною бездіяльністю відповідачів в цій частині та зобов'язання вчинити дії щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку.

Щодо правомірності позову в частині визнання неправомірними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без надбавки (до грошового забезпечення) за вислугу років за фактичної наявності вислуги років на протязі служби у повному обсязі з 27.12.2016 по 30.07.2019 та зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення, яке позивач мав отримати з урахуванням вислуги років за період з 27.12.2016 р. по 30.07.2019 р., сума якого становить різницю між сумою нарахування грошового забезпечення за цей період проведеного з урахуванням вислуги років та вже отриманим грошовим забезпеченням за цей період раніше, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач вважає, що грошове забезпечення він отримував в неналежному розмірі, оскільки невірно було пораховано вислугу років.

Згідно з преамбулою до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , від 20.12.1991, № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII ) цей закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 статті 3 Закону № 2011-XII встановлено, що його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

Частинами першою, другою та треьою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів до 20.07.2018 року було визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка була затверджена наказом Міноборони від 11.06.2008, № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за N 638/15329 (далі - Інструкція № 260), а з 20.07.2018 року Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок № 260).

У пункті 1.2. Інструкції № 260 вказано, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п.2 Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що як за змістом Інструкції № 260 так і за нормами Порядку № 260 надбавка за вислугу років віднесена законодавцем до складу грошового забезпечення, як щомісячний основний вид.

Згідно з п.1.9. Інструкції № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення (п.1.10 Інструкції № 260).

Положеннями п.13.1 розділу XIII. Правила виплати надбавки за вислугу років Інструкції № 260 було встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за вислугу років на військовій службі виплачується надбавка у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць:

від 1 до 2 років - 5 відсотків;

від 2 до 5 років - 10 відсотків;

від 5 до 10 років - 20 відсотків;

від 10 до 15 років - 25 відсотків;

від 15 до 20 років - 30 відсотків;

від 20 до 25 років - 35 відсотків;

від 25 і більше років - 40 відсотків.

Згідно з п.п.1, 2 розділу IV Порядку № 260 щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах:

від 1 до 5 років - 25 відсотків;

від 5 до 10 років - 30 відсотків;

від 10 до 15 років - 35 відсотків;

від 15 до 20 років - 40 відсотків;

від 20 до 25 років - 45 відсотків;

від 25 і більше років - 50 відсотків.

Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Колегією суддів встановлено, що позивач фактично не погоджується з розміром надбавки за вислугу років, яка йому належала, та вважає, що відповідачами неправомірно недонарахована сума надбавки за вислугу років з 27.12.2016 по 30.07.2019, оскільки станом на 27.1.2016 року він вже мав вислугу понад 3 роки, а пільгова вислуга років складала 09 років 02 місяця 18 днів.

Відповідно до наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_6 від 27.12.2016 року № 328 станом на 01 грудня 2016 року календарна вислуга років становить - 00 років 00 місяців 00 днів.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2018 № 283 станом на 27.12.2018 календарна вислуга років становить - 03 роки 10 місяців 15 днів.

Слід зазначити, що з вказаними наказами ОСОБА_1 був ознайомлений і свою незгоду з визначеною вислугою років не висловлював, в судовому порядку накази не оскаржено.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 № 183 вислуга років позивача в Збройних Силах станом на 30.07.2019 становить: календарна - 04 роки 05 місяців 20 днів, пільгова - 02 роки 05 місяців 18 днів, загальна - 06 років 11 місяців 08 днів.

Враховуючи норми Інструкції № 260 та Порядку № 260, відповідно до періодів дії вказаних норм права, надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням до 20.07.2018 від 5 до 10 років - 20 відсотків; з 20.07.2018 від 5 до 10 років - 30 відсотків.

Згідно з приписами п.п. 6, 7 Розділу IV Порядку № 260 для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців.

Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо.

Оголошення вислуги років для командира військової частини здійснюється наказом вищого командира за підпорядкованістю.

Військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті.

Після надходження до військової частини особової справи військовослужбовця вислуга років для виплати йому надбавки оголошується наказом командира військової частини.

Дослідивши матеріали, справи колегія суддів вважає помилковим твердження позивача про те, що йому не нараховувалась та не сплачувалась надбавка за вислугу років у належному розмірі з 27.12.2016 р. по 30.07.2019 р.

Так, з наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу № 183 від 30.07.2019 року (т.1 а.с.37) вбачається, що позивачу наказано виплатити за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01.07.2019 по 30.07.2019 р.

З копії довідки від 28.01.2020 р. № 3220/031/031 (т.1 а.с.187) колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення при звільненні до складу якого входить:

- оклад за військовим за військовим званням 670/31 *30 = 648,38 грн

- посадовий оклад 3000/31*30 = 2903,22 грн

- надбавка за вислугу років (загальна) 30% = 1065,48 грн

- надбавка за особливості проходження служби 65% = 3001,10 грн

- премія 110% = 3193,54 грн

- компенсація за 5 діб щорічної відпустки = 1753,12 грн

- матеріальна допомога = 11172,15 грн.

Всього перераховано на картковий рахунок позивача у загальній сумі 23374,26 грн, що підтверджується копіями відомості розподілу виплат від 12.08.2019 р. № 190812СТ 719206 та платіжного доручення № 6296 від 12.08.2019 р.

Розмір виплаченої надбавки 30% (від 5 до 10 років) відповідає розрахунку позивача (додаток №7 до заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 11.03.2020 р.), про який він просить суд.

Посилання позивача на те, що йому незаконно у наказі № 328 від 27.12.2016 року встановили вислугу років станом на 01.12.2016 року 00 років 00 місяців 00 днів, в той час, коли у нього вже була вислуга років, не приймається судом до уваги, позаяк означений наказ в цій частині позивачем не оскаржувався, не є визнаним незаконним та скасованим, а також не є предметом спору у цій справі.

Доказів звернення позивача до відповідачів з приводу неправильного нарахування надбавки за вислугу років, визнання неправдивою та такою, що підлягає виключенню інформації щодо позивача про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті, визнання протиправними та скасування наказів командира військової частини про щорічне станом на 01 січня оголошення про вислугу років ОСОБА_1 позивачем не надано, а тому стверджувати про протиправність дій відповідачів в цій частині не має підстав.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України № 45 від 05.02.2018 та Постанови КМ Україні №393 від 17.07.1992, в супереч наказу в/ч НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018р, та невиплати підйомної допомоги в повному обсязі, а саме в розмірі місячного грошового забезпечення, 11 172 грн. 15коп. (у зв'язку з переїздом позивача на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018 р. відповідно до наказу МО України № 45 від 05.02.2018.) та зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити підйомну допомогу в повному обсязі - в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням надбавок, згідно наказу МО України № 45 від 05.02.2018 р. шляхом виплати різниці між належної сумою підйомної допомоги 11172 грн 15 коп. та вже частково виплаченою сумою в сумі 7134 грн. 40 коп. цієї допомоги, а саме виплатити 4037 грн. 75 коп., колегією суддів встановлено наступне.

Положеннями статті 9-1 Закону №2011-XII регламентовано продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 9-1 Закону №2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Вказаній нормі кореспондує також пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 332 “Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України”, за змістом якої Кабінет Міністрів України постановив виплачувати особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби при переїзді на нове місце служби підйомні у розмірі місячного грошового забезпечення і на кожного члена сім'ї - 50 процентів від місячного грошового забезпечення, що отримує військовослужбовець.

Колегією суддів встановлено, що позивач безперервно проходив військову службу у військовій частині польова пошта - НОМЕР_6 ( НОМЕР_1 ) з 27.12.2016 року по 30.07.2019 року переукладаючи контракти, що підтверджується долученими до матеріалів справи № 520/8907/19 і дослідженими судом: копією військового квитка позивача; копією наказу командира військової частини польова пошта - НОМЕР_6 від 27.12.2016 № 328; копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2018 року № 283.

Для правильного вирішення спірних відносинах в цій частині необхідно встановити з якої конкретної дати (події) у позивача виникло право на отримання підйомної допомоги в період його служби у військовій частині польова пошта - НОМЕР_6 ( НОМЕР_1 ) з 27.12.2016 року по 30.07.2019 року, а також визначити розмір його грошового забезпечення, на дату виникнення права на таку допомогу.

Наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року № 370 була затверджена «Інструкція про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги», зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 08.11.2001 року за № 940/6131 (далі - Інструкція № 370).

Ця Інструкція втратила чинність 30.03.2018 року - з дня офіційного опублікування і набрання чинності Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженим наказом Міноборони від 05.02.2018 р № 45 (далі по тексту - Порядок № 45).

Колегією суддів з'ясовано, що позивач не отримував на час звільнення підйомної допомоги, хоча в апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 визнає, що позивач набув права на отримання підйомної допомоги, в зв'язку з переїздом до нового місця служби з одного населеного пункту в інший, на дату зарахування його до списків особового складу у військовій частині польова пошта - НОМЕР_6 ( НОМЕР_1 ), а саме з 27.12.2016 року. Разом з цим, виплати такої допомоги здійснено не було.

Мотивуючи свої позовні вимоги в цій частині позивач вказує, що Військовою частиною НОМЕР_1 під час нарахування підйомної допомоги у 2019 році порушено вимоги наказу МО України № 45 від 05.02.2018 р. “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги” та постанови КМ України № 393 від 17 липня 1992 р. “Про порядок обчислення вислуги років” військовослужбовців служби за контрактом”, а також наказу № 283 від 27.12.2018р Військової частини НОМЕР_1 , оскільки таке нарахування та виплата здійснено лише 26.09.2019, тобто несвоєчасно, та в неналежному розмірі 7134 грн. 40 коп. (виплачено в сумі 7027 грн. 38 коп. за вирахуванням податку). Вважає, що розмір належної підйомної допомоги повинен складати 11172 грн. 15 коп.

В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 з посиланням на довідку від 07.08.2019 № 3005-5000169946 про взяття на облік внутрішньо міщеної особи, а також копію паспорта позивача серії НОМЕР_8 , виданого 09.07.1997 Ленінським РВ УМВС України в місті Севастополь, які були досліджені судом і долучені до матеріалів справи, вказує, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а вперше він набув права на отримання підйомної допомоги, в зв'язку з переїздом до нового місця служби з одного населеного пункту в інший 27.12.2016 року (дата зарахування його до списків особового складу у військовій частині польова пошта - НОМЕР_6 (А 3220) розмір підйомної допомоги повинен визначатися виходячи з окладу за основною посадою позивача, на яку він був призначений 27.12.2016, та повинен складати 7 134 грн. 40 коп.

Згідно з пунктом 1 Інструкції № 370, яка діяла до 30.03.2018 року особам офіцерського складу (далі - офіцери), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

В особливий період та під час проведення антитерористичної операції офіцерам і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади до військових частин, що були сформовані в цей період (та яким не визначено пункту постійної дислокації), зі зміною місця проживання (від пункту попереднього місця проживання до пункту тимчасової дислокації військової частини), підйомна допомога виплачується один раз незалежно від подальшої зміни пункту тимчасової дислокації військової частини.

Якщо місце проживання військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту, не змінилося, підйомна допомога не виплачується. У цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне місце проживання до пункту тимчасової дислокації військової частини.

Розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги (пункт 2 Інструкції № 370).

Положеннями пункту 1 Порядку № 45, який діє з 30.03.2018 також встановлено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується:

підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби;

Право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає: на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду, на дату прибуття до місця дислокації, оголошену наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.

Розмір підйомної допомоги обчислюється, виходячи з посадового окладу, окладу за військове звання та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім'ї - на дату реєстрації їх місця проживання у населеному пункті за новим місцем військової служби військовослужбовця (розташованому поблизу місця служби військовослужбовця) (п.2 Порядку № 45).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 45 виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.

У наказі зазначаються дата та номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду (зарахування на навчання), дата, коли він приступив до виконання обов'язків за посадою, дата вибуття з попереднього місця військової служби та прибуття на нове місце військової служби (на нове місце дислокації військової частини).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач мав право після переїзду до нового місця служби з одного населеного пункту а саме з АДРЕСА_2 до місяця постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 , у зв'язку з призначенням на посаду командира відділення технічних засобів розвідки взводу технічних засобів розвідки військової частини НОМЕР_1 на нарахування і виплату підйомної допомоги.

15.01.2019 року позивачем на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 подано рапорт, про що свідчить штамп у правому нижньому куті його копії за вх. №2 від 15.01.2019, в якому позивач просив надати його підйомну грошову допомогу згідно наказу МО №45 від 05.02.2018.

Пунктом 8 Порядку № 45 встановлено, що підйомна допомога військовослужбовцям, у тому числі на членів сім'ї, виплачується не більш як за два переїзди військовослужбовця протягом календарного року, пов'язані з призначенням на посади чи передислокацією військової частини (підрозділу).

Як вбачається з копії наказу № 283 від 27.12.2018 року ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 3000,00 гривень. Також вказаним наказом визначено : «Виплачувати з 27 грудня 2018 року щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Виплачувати премію у розмірі 106% від посадового окладу за 7 тарифним розрядом. Відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з 01.03.2018 р., встановлено наступну вислугу років станом на 27 грудня 2018 року: календарна - 03 роки 10 місяців 15 днів».

Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 30.01.2020 року № 3220/031/034 (т.1 а.с.188) розрахунок підйомної допомоги молодшому сержанту ОСОБА_1 є наступним: оклад за військовим званням - 40,00 грн; посадовий оклад - 530,00 грн; надбавка за вислугу років 0%; надбавка за виконання особо важливих завдань 50% - 285,00 грн; премія 680% - 3604,00 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода 60% - 2675,40 грн. Всього нараховано - 7134,40 грн. Утримано 1,5% збір - 107,02 грн. Перераховано 26.09.2019 на картрахунок в ПриватБанк - 7027,38 грн.

Згідно акту попередньої перевірки нарахування підйомної допомоги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (о/р № НОМЕР_9 ) молодшому сержанту ОСОБА_1 нараховано підйомна допомога в сумі 7134,40 грн, з податком на доходи фізичних осіб в розмірі 8418,59 грн. (т.1 а.с. 61).

Отримання 26.09.2019 позивачем 7027,38 грн підтверджується копією відомості розподілу виплат від 25.09.2019р.№ 190925СТ608011 та копією платіжного доручення № 6709 від 25.09.2019 р. (т.1 а.с.192).

Разом з цим позивач не погоджується з розміром підйомної допомоги та вказує на несвоєчасність її отримання (звільнили - 25.07.2019, виключили із списків - 30.07.2019, а виплатили - 26.09.2019).

Беручи до уваги невиплату позивачу підйомної допомоги на час звільнення, дату набуття позивачем права на вказану допомогу у зв'язку з переїздом до нового місця служби (27.12.2018), дату написання рапорту (15.01.2019), дату звільнення (25.07.2019), дату виключення зі списків (30.07.2019) без проведення остаточного розрахунку з позивачем, дату нарахування підйомної допомоги (25.09.2019), колегія суддів зазначає, що застосуванню до спірних відносин підлягають саме приписи пункту 1 та пункту 8 Порядку № 45, а не Інструкції № 260, як помилково стверджує в/ч НОМЕР_1 , а тому під час розрахунку підйомної допомоги слід виходити з розміру грошового забезпечення, яке належало позивачу на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини (посадовий оклад - 3000 грн, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням - 670 грн та надбавки за вислугу років - 1101 грн).

Враховуючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 при розрахунку вказаної допомоги взяті інші складові грошового забезпечення, станом на 27.12.2016 року, а не на 27.12.2018, позовні вимоги в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України №45 від 05.02.2018, всупереч наказу військової частини НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018, невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в повному обсязі, у зв'язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт та призначенням на військову посаду Військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в повному обсязі - в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням надбавок, згідно наказу МО України №45 від 05.02.2018 шляхом виплати різниці між належної сумою підйомної допомоги 11 172,15 грн. та вже частково виплаченою сумою в 7 134,40 грн. цієї допомоги, а саме виплатити 4 037,75 грн, підлягають задоволенню.

В задоволенні позову в цій частині до Військової частин НОМЕР_2 слід відмовити, оскільки обов'язок щодо нарахування та виплати підйомної допомоги у належному позивачу розмірі на неї покладено не було.

Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення кількості та номенклатури не отриманого ОСОБА_1 майна за період служби з 27.12.2016 по 30.07.2019, проведення розрахунку сум компенсації відповідно вартості та кількості не отриманого речового забезпечення (майна), порушення військовою частиною НОМЕР_1 вимог наказу №232 від 29.04.2016 МО України, ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час проведення розрахунків сум компенсації не отриманого речового забезпечення (майна) ОСОБА_1 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 згідно наказу МО України №232 від 29.04.2016 компенсацію вартості не отриманого речового майна шляхом виплати різниці між сумою належної грошової компенсації (у розмірі 38 316,56 грн.) та суми вже частково виплаченої грошової компенсації згідно наказу військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 №183 (19 193,99 грн.), саме виплатити 19 122,57 грн. слід зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок №178).

Відповідно до п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016 року затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з п. 4 розділу ІІІ військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку про те, що при звільненні в запас або відставку військовослужбовець має право вибору отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього.

Колегією суддів встановлено та не заперечується відповідачами по справі, що на день підписання наказу про звільнення зі служби позивач мав передбачене законодавством право на отримання при звільненні зі служби речового майна в натурі або грошової компенсації замість неотриманого речового майна, однак станом на 30.07.2019 не отримав ані майна ані компенсації.

Відповідно до довідки - розрахунку № 5 за речове майно, яке належить до видачі згідно встановлених норм мол.сержанту ОСОБА_1 при звільненні з лав ЗС України на підставі наказу № 183 від 30.07.2019 позивачу належить грошова компенсація у розмірі 19193,99 грн (т.1 ас.62), детальний розрахунок додається (т.1 ас.63).

Як вбачається з матеріалів справи, за вих. № 997/24 від 23.09.2019 року до Управління речової служби Сухопутних військ України в особі полковника ОСОБА_3 , командуванням військової частини НОМЕР_1 лише в вересні 2019 року було направлено документи стосовно військовослужбовця мол. сержанта ОСОБА_1 для перерахунку коштів за неотримане речове майно, згідно довідки-розрахунку № 5 на суму 19193,99 грн., в т.ч. військовий збір 1,5 % - 287, 91 грн.

Грошові кошти у розмір 18906, 08 грн. були перераховані 19.12.2019 року на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АО КБ “Приватбанк” згідно платіжного доручення № 7535 від 18.12.2019 року, що не заперечується позивачем.

Колегія суддів зауважує, що в первісних позовних вимогах ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно саме в сумі 19193,99 грн.

В подальшому, як пояснив позивач, з вичерпного переліку та номенклатури речового майна із зазначенням майна, що належало до видачі позивачу згідно наказу Міністерства оборони № 232 від 29.04.2016 до видачі, він встановив, що відповідач не видав під час служби належне речове майно у повному обсязі та не компенсував ОСОБА_1 вартість наступного речового майна, яке належало до видачі під час проходження служби, але не було видано. Згідно розрахунку відповідачами НОМЕР_1 та А 0693 не компенсована вартість 54 од. майна загальної вартістю 20150 грн 92 коп.

Слід відмітити, що розрахунок різниці суми, яку позивач вимагає сплатити у розмірі 19122, 57 грн. не містить вартості предметів у період проходження служби, а здійснені ним розрахунки до заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, подані до суду 11.03.2020 року, не є прийнятними, оскільки розраховані ОСОБА_1 згідно з вимогами начальника тилу ЗС України від 14.01.2020 року № 341/5/7/62т та наведеними у додатку до них цінами на предмети речового майна, які належать до видачі згідно норм забезпечення військовослужбовцям ЗСУ, в той час коли позивача звільнено з 30.07.2019 року, тобто, в період дії інших цін, які не були чинними під час проходження ним служби, через що позивачем безпідставно застосовано вказані ціни до періоду спірних правовідносин.

Крім того, колегією суддів встановлено, що під час проходження служби позивач не звертався до компетентних органів зі скаргами на незабезпечення його речовим майном.

Враховуючи, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно можлива лише на підставі довідки про вартість речового майна, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, складання якої віднесено до дискреційних повноважень відповідачів, та беручи до уваги, що позивач не оскаржував дії відповідача щодо видання вказаної довідки про зазначення в ній невірних складових, та не надав до суду доказів повернення перерахованої суми в розмірі 18906, 08 грн. через незгоду із її розміром, в задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо правомірності заявлених позовних вимог в частині визнання незаконною та протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019, в розмірі 15 641,01 грн. з компенсацію податку 18% (за рахунок держави як військовослужбовцю на той час) слід зазначити наступне.

Колегією суддів встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2019 № 183 молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.07.2019 № 89-РС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з 30.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою від 21.05.2015 № 352, виданою Військовою частиною НОМЕР_10 , ОСОБА_1 дійсно в період з 20.04.2015 року по 20.05.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районі проведення антитетористичної операції сектор «М» м.Маріуполь Донецької області та отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.04.2015 року, виданого Головним управління Національної гвардії України, отже, ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій, та відповідно має право на отримання додаткової відпустки як учасник бойових дій.

Колегією суддів встановлено та не заперечується відповідачами по справі, що додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій позивач за 2017 - 2019 роки не використовував.

Як вбачається з листа Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 348/5571 при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових соціальних відпусток 14 календарних дні на рік (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.

Колегія суддів вважає хибним таке тлумачення чинного законодавства України беручи до уваги наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 від 16.05.2019.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач. як учасник бойових дій в силу наведених норм чинного законодавства, не використавши дні додаткової соціальної відпустки за період з 2017 по 2019 рік має право на компенсацію за всі невикористані ними дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 підлягають задоволенню.

Разом з цим, колегія суддів вважає передчасними вказані вимоги в частині визначення розміру у сумі 15641,01 грн. з компенсацією податку 18% (за рахунок держави як військовослужбовцю на той час), оскільки на даний час порушення щодо невиплати позивачу грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 року, в розмірі 15641,01 грн. з компенсацією відсутні, та неможливо стверджувати, що у майбутньому добровільно чи після набрання цим рішенням законної сили позивачу не буде здійснено компенсацію у зазначеному ним розмірі з компенсацією податку.

З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога про виплату грошової компенсації в розмірі 15641,01 грн. з компенсацію податку 18% (за рахунок держави як військовослужбовцю на той час) в майбутньому є такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо правомірності позовних вимог про визнання неправомірними дій Військової частини НОМЕР_1 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.07.2019 у повному обсязі та зобов'язання Військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.07.2019 у повному обсязі колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачами по справі не заперечується, виплата грошового забезпечення позивачу за період з 27.12.2016 року по листопад 2018 року включно здійснювалася без урахування індексації, доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

При цьому, відповідачі посилаються на постанову КМ України № 704 від 30.08.2017 р. “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, копію листа заступника директора Департаменту фінансів полковника С. Галімського (вх. № 3124 від 26.07.2019 р. в/ч НОМЕР_1 ), відповідно до якого з 01.03.2018 року відбулось підвищення розмірів посадових окладів усіх категорій військовослужбовців Збройних Сил України. Разом з цим, для виплати індексації в січні 2016-лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось.

Згідно довідки № 3220/-31/053 від 24.02.2020 р. ТВО ПКБ з ФЕР-НС в/ч НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_1 нараховувалась та сплачувалась індексація за грудень 2018 р. та по лютий 2019 р. по 71.08 грн. щомісячно, за березень 2019 р. по червень 2019 р. по 134, 47 грн. щомісячно, і за липень 2019 р. - 200, 05 грн., а відтак, в цій в частині позову про визнання неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 з нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення без виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 р. по 30.07.2019 р. слід відмовити, як необґрунтованого документально.

Що стосується нарахування та виплати відповідачами індексації за період з 27.12.2016 по 30.11.2018 колегією суддів встановлено наступне.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі по тексту - Закон № 1282-XII).

У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частинами першою-другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону №1282-XII).

З метою реалізації Закону №1282-XII постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 (справа №638/9697/17), від 30.09.2019 (справа №750/9785/16-а), від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Отже, заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 по справі № 610/1175/17.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на роз'яснення Міністерства соціальної політики України є необґрунтованими, так як відповідач мав керуватися та діяти відповідно до Закону №1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж роз'яснення міністерств, які носять рекомендаційний характер.

Також, є необґрунтованими доводи відповідача про відповідність його дій вимогам ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII щодо проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, зважаючи на відсутність відповідних коштів, передбачених на виплату індексації грошового забезпечення.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відповідачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина НОМЕР_2 та Військова частина НОМЕР_1 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення. Крім того, відповідачами не надано доказів того, що ним протягом спірного періоду надсилались до відповідного органу листи про потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що Військова частина НОМЕР_2 протиправно не нараховувала та не виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.12.2016 року по 30.11.2018 року.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, вважає необхідним зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27.12.2016 року по 30.11.2018 року, як установу з якої його було звільнено.

Щодо правомірності заявленої позовної вимоги про зобов'язаня Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав ЗСУ у запас та виключенням із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 30.07.2019 до дня проведення повного розрахунку, як грошового забезпечення так і речового, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 710,01 грн., за кожний день затримки розрахунку при звільненні, яку судом першої інстанції вирішено не було, колегією суддів встановлено наступне.

Доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин ст.ст.116, 117 КЗпП України, з огляду на спеціальні нормативно-правові акти (Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”), якими не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є хибними з наступних підстав.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. А відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Ці норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства усіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у день звільнення позивача зі служби 30.07.2019, відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме :

23374,26 грн (заробітна плата) зарахована на картрахунок позивача лише 13.08.2019. Затримка розрахунку в цій частині становить (з 31.07.2019 по 12.08.2019 включно - 13 днів);

18906,08 грн (сума виплаченої компенсації за недоотримане речове майно) зарахована на картрахунок позивача лише 18.12.2019. Затримка розрахунку в цій частині становить (з 31.07.2019 по 17.12.2019 включно - 140 днів);

7027,38 грн (сума підйомної допомоги) надійшла на картковий рахунок позивача лише 26.09.2019. Затримка розрахунку в цій частині становить (з 31.07.2019 по 25.09.2019 включно - 57 днів);

4 037,75 грн (недоплачена сума підйомної допомоги по день постановлення рішення апеляційної інстанції). Затримка розрахунку в цій частині становить (з 31.07.2019 по 02.12.2020 включно - 491 день);

Згідно із довідкою-розрахунком суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019 ОСОБА_1 , розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за цей період складає: 28 639,10 (місячне грошове забезпечення) / 30 (діб) * 42 (додаткова відпустка за 2017-2019 рр. (по 14 діб за рік)) = 40 094,74 грн.

40 094,74 грн. (невиплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки учасника бойових дій у період з 2017 по 2019 роки. Затримка розрахунку в цій частині становить з 31.07.2019 по 02.12.2020 включно - 491 день);

За таких обставин, колегія суддів зазначає про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За визначенням п. 2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018р. № 200; далі за текстом - Інструкція №200) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п.4 Інструкції №200 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Як зазначалось вище, днем звільнення позивача та виключення його зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 30.07.2019. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2019 (30 календарних днів) та травень 2019 року (31 календарний день).

У відповідності до Довідки в/ч НОМЕР_1 вих. №3220/031/343 від 22.08.2019 року про грошове забезпечення, видану ОСОБА_1 , який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 розмір грошового забезпечення за травень 2019 року становить - 34041,53 грн, червень 2019 року - 23236,67 грн (загальна сума за два останні місяці перед звільненням - 57 278,2 грн).

Отже, розмір середньомісячного грошового забезпечення складає 28 639,10 (57 278,2 грн/2), середньоденного грошового забезпечення заявника - 938,98 грн (57 278,2 грн/61 календарний день).

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (30.07.2019), середньоденне грошове забезпечення заявника - 938,98 грн, загальну кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 701, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.07.2019 (наступний день після звільнення) по 02.12.2020 (дата винесення судом апеляційної інстанції рішення) становить 658 224,98 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, враховуючи наявність спору між позивачем та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум на день звільнення (4 037,75 грн - розмір недоплаченої підйомної допомоги та 40 094,74 грн -розмір компенсації за невиклоистані дні додаткової відпуски), принцип співмірності між розміром несвоєчасно сплаченої суми 93 440,21 грн (23374,26+18906,08+7027,38+4037,75+40094,74) та розміром суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні 658 224,98 грн, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначених вище постановах, вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

Так, 93 440,21 грн у процентному виразі по відношенню до 658 224,98 грн дорівнює 14,19%.

Беручи до уваги суму несвоєчасно сплаченої позивачу сум при звільненні за вказаний період (93 440,21), відсоток цієї суми (14,19%) відносно розміру суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (658 224,98 грн), колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку до 93 440,21 грн.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у вищенаведеній частині слід задовольнити частково шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 31.07.2019 по 02.12.2020 - дата винесення рішення судом апеляційної інстанції) в сумі 93 440,21 грн.

Разом з цим, щодо вимог у вищевказаній частині, скерованих до Військової частини НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає про відсутність підстав у їх задоволенні, оскільки позивача було звільнено з військової служби саме з Військової частини НОМЕР_1 , на яку законодавцем і покладено обов'язок проведення остаточного розрахунку з позивачем у спірних відносинах.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 200000 грн.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди 200 000 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.07.2019 по справі № 823/628/17.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

Враховуючи викладене, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2019 по справі № 520/8907/19 підляга скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року по справі № 520/8907/19 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення розрахунку підйомної допомоги з порушенням чинного законодавства, наказу МО України №45 від 05.02.2018, всупереч наказу військової частини НОМЕР_1 № 283 від 28.12.2018, невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в повному обсязі, у зв'язку з переїздом на нове місце військової служби в інший населений пункт та призначенням на військову посаду Військової частини НОМЕР_1 згідно наказу №283 від 27.12.2018.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в повному обсязі - в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням надбавок, згідно наказу МО України №45 від 05.02.2018 шляхом виплати різниці між належної сумою підйомної допомоги 11 172,15 грн. та вже частково виплаченою сумою в 7 134,40 грн. цієї допомоги, а саме виплатити 4 037,75 грн.

Визнати незаконною та протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.07.2019.

Визнати неправомірними дії Військової частини НОМЕР_2 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення без виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2016 по 30.11.2018 у повному обсязі.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , як установу з якої звільнено позивача, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27.12.2016 року по 30.11.2018 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 31.07.2019 по 02.12.2020 - дата винесення рішення судом апеляційної інстанції) в сумі 93 440,21 грн.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова

Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 07.12.2020 року

Попередній документ

93334508

Наступний документ

93334510

Інформація про рішення:

№ рішення:	93334509
№ справи:	520/8907/19
Дата рішення:	02.12.2020
Дата публікації:	08.09.2022
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Другий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Повернуто (23.07.2021)
Дата надходження:	22.07.2021
Предмет позову:	встановлення судового контролю

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

17.01.2020 14:00	Харківський окружний адміністративний суд
03.02.2020 13:45	Харківський окружний адміністративний суд
21.02.2020 13:45	Харківський окружний адміністративний суд
02.03.2020 17:00	Харківський окружний адміністративний суд
13.03.2020 14:00	Харківський окружний адміністративний суд
25.03.2020 15:00	Харківський окружний адміністративний суд
06.04.2020 16:30	Харківський окружний адміністративний суд
27.04.2020 13:45	Харківський окружний адміністративний суд
15.05.2020 11:00	Харківський окружний адміністративний суд
29.05.2020 14:00	Харківський окружний адміністративний суд
12.06.2020 11:30	Харківський окружний адміністративний суд