07 грудня 2020 року справа №200/6791/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (повний текст складено 14 вересня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) у справі № 200/6791/20-а (суддя в 1 інстанції - Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання виплатити заборгованість зі страхових виплат,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач, управління) про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови виплатити заборгованість по сплаті регресних виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року та зобов'язання виплатити заборгованість по сплаті регресних виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року.
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що він є отримувачем страхових виплат та перебуває на обліку в Краматорському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Проте, заборгованість, що утворилась внаслідок припинення страхових виплат з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року відповідач виплатити відмовляється, посилаючись на невизначеність Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати сум соціальних виплат за минулий період. Вважає дії відповідача щодо припинення страхових платежів у визначений період такими, що порушують його конституційні права (а.с.1-3).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 200/6791/20-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Краматорську № 0536/11848/11848/14 від 04 липня 2016 року про припинення щомісячних страхових виплат. Зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року (а.с. 45-48).
Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просили скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7 ).
Згідно довідки від 01 листопада 2016 року № 1426077845, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с. 29).
Відповідно до довідки Міжрайонної МСЕК № 1 Серії 10 ААА № 442654 від 23 лютого 2011 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, у зв'язку із професійним захворюванням безстроково (а.с. 9).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 01 квітня 2001 року перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Донецьку (а.с. 11-13).
15 грудня 2015 року позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Краматорську із заявою про тимчасове продовження йому страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком на виробництві (а.с. 28).
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Краматорську № 0536/11848/11848/12 від 22 грудня 2015 року позивачу продовжено раніше призначені йому страхові виплати з 01 грудня 2015 року (а.с. 30).
04 липня 2016 року у зв'язку із закінченням терміну довідки внутрішньо переміщеної особи постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Краматорську № 0536/11848/11848/14 позивачу припинено щомісячні страхові виплати з 01 липня 2016 року (а.с. 31).
11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження йому раніше призначених у м. Донецьку страхових виплат (а.с. 32).
Як вбачається з витягу з протоколу № 8 від 28 лютого 2020 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради вирішено призначити (відновити ) ОСОБА_1 страхові виплати (а.с. 34).
Постановою Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 20 березня 2020 року № 0526/11848/11848/17 продовжено раніше призначені щомісячні страхові виплати з 01 лютого 2020 року (а.с. 35).
Листом від 14 липня 2020 року № 25.01-03.1/2011 Краматорське міське відділення повідомило позивача, що суми страхових виплат, які не виплачені йому за минулий період будуть виплачені після визначення окремого порядку Кабінетом Міністрів України (а.с. 11-13).
Отже, колегією суддів встановлено, що позивачу з 01 лютого 2020 року призначено щомісячну страхову виплату, заборгованість за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року не нарахована та не виплачена (а.с. 12 зворот).
Тобто, спірним питанням є правомірність не проведення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до статті 16 частини 1 пункту 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем невиплачені щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови КМУ № 365 від 08 червня 2016 року (в новій редакції). Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І вказаного Порядку внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - постанова КМУ № 637).
Згідно з пунктом 3.1 розд. ІІІ вказаного Порядку внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування).
Аналогічні положення містяться в Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, та в постанові Кабінету Міністрів України від 05 листопаді 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Відповідно до пункту 3.7 розділу ІІІ Порядку, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
Згідно з підпунктом 3.8 та підпунктом 3.9 розділу ІІІ Порядку суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Аналогічні положення містяться в пункті 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, відповідно до якого орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи такий порядок Кабінетом Міністрів України затверджено не було.
Разом з вказаними нормами колегія суддів враховує наступне.
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створила для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (стаття 46 Конституції України).
Стаття 46 Конституції України, стаття 22 Загальної декларації прав людини, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, стаття 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, Конституція України (статті 24), Загальна декларація прав людини (статті 2,7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (стаття 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.
Разом з тим реалізація прав позивача була обмежена залежністю від його статусу внутрішньо переміщеної особи, що свідчило про те, що положення пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, підпункту 3.8 та підпункту 3.9 розділу ІІІ Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27, згідно з якими суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, - не відповідали та суперечили Конституції України.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Колегією суддів встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, колегія суддів ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною та скасування постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Краматорську № 0536/11848/11848/14 від 04 липня 2016 року про припинення позивачу щомісячних страхових виплат та зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам в частині виплати сум за період з 01 липня 2016 року по 31 січня 2020 року.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 200/6791/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 200/6791/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова