ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
07 грудня 2020 року справа №640/22701/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Хозхімсервіс»)
доГоловного управління Держпраці у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держпраці у Київській області)
про1) визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627 про накладення штрафу; 2) визнання протиправним та скасування припису відповідача від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з підстав протиправності оскаржуваних припису та постанови, оскільки ТОВ «Хозхімсервіс» уклало із ОСОБА_1 цивільно-правовий договір на виконання робіт, у яких позивач виступив як замовник підрядних робіт на об'єкті; відповідно до змісту вказаного договору він не може визнаватись як трудовий, оскільки має ряд відмінностей.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/22701/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про відповідність оскаржуваних припису та постанови вимогам чинного законодавства.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
У відповідності до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
Держпраці України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі по тексту - Положення №96), Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про таке управління.
Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення №96 Державна служба України з питань праці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Таким чином, ГУ Держпраці у Київській області, як територіальний орган Держпраці України, наділене повноваженнями державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до наказу ГУ Держпраці у Київській області від 01 жовтня 2019 року №4793 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Хозхімсервіс» наказано начальнику (інспектору праці) відділу з питань праці ГУ Держпраці у Київській області організувати проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання законодавства про працю в частині не оформлення трудових відносин у ТОВ «Хозхімсервіс», код ЄДРПОУ 24157485, за юридичною адресою: вул. Зоологічна, 4-а, офіс 139, м. Київ, 04119. Інспекційне відвідування провести з 01 жовтня по 15 жовтня 2019 року.
Як зазначено у вказаному наказі, підставою для проведення інспекційного відвідування є звернення громадянина ОСОБА_1 від 09 вересня 2019 року №С-4442.
01 жовтня 2017 року відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування №1647, яке дійсне з 01 жовтня по 15 жовтня 2019 року.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2019 року інспектором праці складено вимогу про надання документів, якою зобов'язано керівника ТОВ «Хозхімсервіс» у строк до 13 год. 00 хв. 10 жовтня 2019 року надати необхідні документи для проведення невиїзного інспектування.
За результатами проведення інспекційного відвідування, ГУ Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ (далі по тексту - акт інспекційного відвідування).
В акті інспекційного відвідування виявлено, що в порушення вимог частини першої статті 21, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, позивачем допускаються до роботи працівники без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме, під час інспекційного відвідування встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Натомість із зазначеним працівником був укладений цивільно-правовий договір, який має всі ознаки трудового договору.
За результатами акта інспекційного відвідування інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П, яким зобов'язано керівника ТОВ «Хозхімсервіс» усунути виявлені порушення.
Постановою ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627 на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на ТОВ «Хозхімсервіс» накладено штраф у розмірі 125 190,00 грн.
Досліджуючи правомірність прийняття оскаржуваного припису та накладення на позивача штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, суд керується такими мотивами.
Згідно з частиною першою статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Абзац другий частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України передбачає, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частина перша статті 21 Кодексу законів про працю України встановлює, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У відповідності до частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 статті 24 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі по тексту - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Таким чином, накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України може мати місце, зокрема, за умови фактичного допуску підприємцем працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою територіального органу Держпраці акті та доведений належними доказами.
Стосовно виявлених в ході інспекційного відвідування порушень, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій цивільно-правових угод, позивач доручив виконавцеві виконати конкретний обсяг робіт, а саме: між ТОВ «Хозхімсервіс» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) укладено договори підряду від 01 липня 2019 року №87 та від 06 серпня 2019 року №113, відповідно до умов яких виконавець зобов'язується на власний ризик виконати підрядні роботи на об'єкті за дорученням замовника, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити виконані роботи.
Зі змісту вказаних договорів вбачається, що виконавець виконує роботи на свій ризик і не підпорядковується Правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Проте, при проведенні інспекційного відвідування інспектор праці, дослідивши договори дійшов висновку, що вони відповідають ознакам трудового договору.
Разом із цим, суд не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на таке.
Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини (у тому числі щодо надання послуг) від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Твердження відповідача, на думку суду, не можуть свідчити про трудовий характер правовідносин між сторонами, оскільки у даному випадку фізична особа, з якою укладені договори, виконувала за цивільно-правовою угодою певні роботи за винагороду, де оплачувався не процес праці, а результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт.
Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність угод, матеріали справи не містять, відсутні також докази визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових угод недійсними або наявності підстав визнавати їх трудовими. При цьому, у відповідача відсутні повноваження на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових угод.
Суд зауважує, що чинним законодавством України не передбачено конкретних випадків, в яких сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між позивачем та ОСОБА_1 укладались договори цивільно-правового характеру в межах чинного законодавства України та на підставі вільного волевиявлення сторін; у свою чергу інспектор Держпраці не має повноважень на власний розсуд визначати правову природу таких договорів та розглядати як фактичний допуск до роботи фізичних осіб без укладення з ними трудових договорів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року по справі №200/9385/16, від 28 лютого 2019 року по справі №824/766/16-а, від 26 вересня 2018 року по справі №822/723/17.
У зв'язку із відсутністю у справі належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення позивачем законодавства про працю, суд вважає висновки акта інспекційного відвідування помилковими, а оскаржувані припис та постанову про накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України протиправними.
Таким чином, припис про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П та постанова ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627 є протиправними та підлягають скасуванню.
Водночас суд не приймає до уваги посилання позивача на процедурні порушення, допущені відповідачем під час складення акта перевірки, у зв'язку із тим, що вказані обставини не є предметом доказування у даній справі, оскільки позивач не оскаржує відповідну поведінку ГУ Держпраці у Київській області.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних припису та постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Хозхімсервіс» підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, на користь ТОВ «Хозхімсервіс» належить присудити сплачену ним суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці у Київській області.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А, офіс 139, ідентифікаційний код 24157485);
Головне управління Держпраці у Київській області (04060, Київ, вул. Вавілових, 10; ідентифікаційний код 39794214).
Суддя В.А. Кузьменко