ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 грудня 2020 року м. Київ № 640/10047/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві
проскасування вимоги про сплату боргу
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить:
1) визнати протиправною та скасувати вимогу від 16 травня 2019 року №Ф-26973-17У;
2) стягнути (повернути) на користь позивача сплачені кошти у розмірі 34 227,20 грн, з яких: 23 534, 00 грн - сплачених згідно виконавчого провадження №61262338 та 200, 00 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів, 2 078, 20 грн - єдиний соціальний внесок за січень та лютий 2020 року та 45, 00 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів, 8 262, 60 грн - єдиний соціальний внесок за 9 місяців 2019 року та 107, 40 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів;
3) стягнути на користь позивача компенсацію моральної (немайнової) шкоди у розмірі 5 000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що вимога є необґрунтованою та безпідставною, оскільки позивач не знав про те, що він є фізичною особою - підприємцем та звітність у період з 2001 року по 2020 рік не подавав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
14 серпня 2020 року від ГУ ДПС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що згідно інформаційної системи ГУ ДПС у м. Києві Панфілов В.М. з 12 жовтня 2001 року по 25 лютого 2020 року перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДПС у м. Києві як ФОП на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим в інтегрованій картці платника обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску в сумі 21 030, 90 грн.
Згідно частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ГУ ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-26973-17У, якою, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зобов'язано позивача сплатити недоїмку у сумі 21 030, 90 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України № 2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункти 1 та 4 частини другої статті 6 Закону України № 2464-VI).
Частиною другою статті 9 Закону України №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а частиною 8 цієї статті - що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною одинадцятою статті 9 Закону України № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI зазначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Таким чином, Законом передбачений обов'язок фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
З огляду на викладене, з 01 січня 2017 року позивач, перебуваючи на обліку у контролюючому органі як фізична особа - підприємець та будучи платником єдиного внеску, зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок, у розмірі, встановленому статтею 8 Закону №2464-VI, навіть у разі відсутності здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, суд зазначає, що 12 листопада 2020 року ГУ ДПС у м. Києві долучено до матеріалів справи наступні докази:
1) звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018, 2019, 2020 рік, подані ОСОБА_1 ;
2) податкові декларації про майновий стан і доходи за 2017, 2018. 2019 та 2020 роки, подані ОСОБА_1 .
Вказаними звітними документами, позивачем визначені зобов'язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 31 371, 56 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI не підлягають оскарженню зобов'язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.
З огляду на викладене, судом не встановлено наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім не доведено неправомірність дій відповідача щодо формування податкової вимоги про сплату недоїмки у розмірі 21 030, 90 грн, що на думку суду тягне за собою відмову у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування оскаржуваної податкової вимоги від 16 травня 2019 року №Ф-26973-17У.
З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення на користь позивача сплачених коштів у розмірі 34 227,20 грн, з яких: 23 534, 00 грн - сплачених згідно виконавчого провадження №61262338 та 200, 00 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів, 2 078, 20 грн - єдиний соціальний внесок за січень та лютий 2020 року та 45, 00 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів, 8 262, 60 грн - єдиний соціальний внесок за 9 місяців 2019 року та 107, 40 грн - за касове обслуговування при прийомі готівкових платежів та переказів, ат також стягнення на користь позивача компенсації моральної (немайнової) шкоди у розмірі 5 000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, не підлягають задоволенню, як похідні від попередньої.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваної податкової вимоги діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності винесеної вимоги та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)