ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 грудня 2020 року м. Київ № 640/2569/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач/ ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 10.01.2020 року №0009213311;
- зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві зарахувати за цільовим призначенням в якості погашення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік суму коштів в розмірі 37 796,38 грн., сплачених позивачем згідно платіжного доручення №241944515 від 15.07.2015 року на інший рахунок № НОМЕР_1 по коду платежу 11010100 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податків у вигляді заробітної плати).
Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачем своєчасно та в повному обсязі сплачені грошові зобов'язання. Також позивач вказує на відсутність заборгованості в рахунок якої зараховані сплачені кошти, що встановлено судовими рішеннями.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Співробітниками Головного управління ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, результати якої оформлені актом від 13.12.2019 №268/26-15-33-11-25 (далі -акт перевірки).
На підставі висновків акту перевірки від 13.12.2019 №268/26-15-33-11-25 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.01.2020 №0009213311, відповідно до якого за затримку на 360 календарних днів сплати грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 61213,40 грн., до позивача застосований штраф в розмірі 20% в сумі 12243,68 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 ПК України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.54.1, п.54.3 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, встановлених п.п.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом (п.54.5 ПК України).
Згідно з п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
У той же час, згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Водночас пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавець передбачив можливість застосування до платника наслідків несвоєчасної сплати, зокрема узгодженої суми грошового зобов'язання, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, лише за наявності його вини.
Як вбачається з акту перевірки від 13.12.2019 №268/26-15-33-11-25 перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, відповідно до якого фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітнім, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації, відповідальність за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених Кодексом передбачена статтею 126 Кодексу.
Так, згідно акту перевірки, за декларацією №63483 від 23.04.2018 нараховано 89775,00 грн. податку, сплачено -26.07.2019 боргу в сумі 61213,40 грн., кількість днів затримки - 360.
В листі Головного управління ДПС у м. Києві від 08.01.2020 №44/АДВ/26-15-33-11-19 «Про розгляд заперечень на акт перевірки від 13.12.2019 №268/15-33-11-25» відповідачем зазначено, до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві було подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік, в якій визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 89 775,00 грн., що підлягає сплаті в бюджет. Проте, відповідно до даних інтегрованої картки платника податків ІС «Податковий блок» податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на момент нарахування був сплачений частково. Як наслідок, станом на дату нарахування 31.07.2018 у ІКП позивача по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування обліковувався податковий борг, який був сплачений в сумі 61 213,40 грн 26.07.2019 року.
Як зазначає контролюючий орган, відповідно до даних інтегрованої картки платника податків ІС «Податковий блок» податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 37796,38 грн, самостійно визначене в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, поданої до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (вх. № 1500030919 від 28.04.2015р.), не зараховано на відповідний бюджетний рахунок.
Судом встановлено, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року у справі №640/4986/19, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, між тими ж сторонами щодо визнання протиправним та скасування повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 14 лютого 2019 року №0054221304, яким встановлено порушення пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України та застосовано штраф у розмірі 20% грошового зобов'язання - 28 953,94 грн., суд встановив наступні обставини:
"За посиланням позивача, що не спростовано відповідачем, всі самостійно визначені грошові зобов'язання за період 2014-2017 роки ОСОБА_1 сплачено у строки, визначені в пункті 179.7 статті 179 Податкового кодексу України.
Разом із тим, за наслідками допущеної помилки у реквізитах платіжного доручення від 15.07.2015 №241944515, за позивачем обліковувалась заборгованість із сплати відповідного грошового зобов'язання, а всі наступні платежі зараховувались контролюючим органом в рахунок погашення заборгованості попереднього періоду.
Згідно доводів позивача, що не спростовано відповідачем, аж до отримання акту перевірки від 21.01.2019 № 11/26-15-13-04-28, ОСОБА_1 не було відомо про облік заборгованості у зв'язку із незарахуванням сплаченого податкового зобов'язання за 2014 рік через допущеної помилки у реквізитах платіжного доручення від 15.07.2015 №241944515.
Разом із тим, враховуючи, що в силу приписів статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, тобто до 31 травня 2018 року, здійснення цієї перевірки в січні 2019 року, відповідачем пропущено строки застосування до позивача штрафних санкцій.
Станом на 21.01.2019, камеральна перевірка проведена за межами трьох років, тобто поза межами строків позовної давності визначених у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.
В силу статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виникає податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно пункту 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України права позивача були порушенні, саме відсутністю підтвердження повідомлення позивача про факт виникнення у нього податкового боргу.
Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України у місті Києві неправомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2019 №0054221304".
Отже, вказаним рішенням встановлено, що відповідач не довів, що самостійно визначені грошові зобов'язання за період 2014-2017 роки ОСОБА_1 не сплачено у строки, визначені пунктом 179.7 статті 179 Податкового кодексу України; крім того, відповідач порушив строки застосування до позивача штрафних санкцій.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Практика Європейського суду з прав людини, викладена, зокрема, у рішеннях по справах "Совтрансавто Холдінг" проти України" та "Україна-Тюмень" проти України", засвідчує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже, викладені у наведених рішеннях адміністративних судів висновки в обов'язковому порядку повинні братися до уваги при вирішенні даного спору.
Суд також звертає увагу, що виходячи із змісту положень статей 109-113 Податкового кодексу України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачена лише за умови вчинення платником податків порушень, визначених законами з питань оподаткування.
Також, на думку суду, допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.
При цьому, судом встановлено, що грошове зобов'язання, згідно поданої податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік, в якій визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 89 775,00 грн., своєчасно сплачене позивачем відповідно до платіжного доручення від 12.07.2018 №316535630 на суму 89775,00 грн.
Суд також приймає до уваги висновки в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №815/2405/16 де зазначено, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій.
Наведене також відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 11 грудня 2018 року (справа №804/444/16), від 01 жовтня 2018 року (справа №813/3782/17), від 29 серпня 2018 року (справа №804/5320/13-а), від 10 серпня 2018 року (справа №826/11681/16), від 18.04.2019 (справа № 804/6725/16).
Крім того, податковий орган, приймаючи оспорювані рішення, посилався на норми Податкового кодексу України, які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
При цьому, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачена лише за умови вчинення платником податків порушень, визначених законами з питань оподаткування.
З урахуванням вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 10.01.2020 №0009213311 про застосування штрафних санкцій в розмірі 20% на суму 12242,68 грн. за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ДПС у м. Києві зарахувати за цільовим призначенням в якості погашення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік суму коштів в розмірі 37 796,38 грн., сплачених позивачем згідно платіжного доручення №241944515 від 15.07.2015 року на інший рахунок №33117340700002 по коду платежу 11010100 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податків у вигляді заробітної плати), суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, представником позивача подано до Головного управління ДФС у м. Києві заяву від 04 липня 2019 року щодо врахування факту сплати до Державного бюджету України грошового зобов'язання з ПДФО за 2014 рік згідно платіжного доручення №241944515 від 15.07.2015 в розмірі 37 796,38 грн. та зарахувати кошти, сплачені за помилковими платіжними реквізитами, в розмірі 37 796,38 грн. за призначенням на наступні платіжні реквізити: Одержувач: УДКСУ у Голосіївському районі ГУ ДКСУ у м. Києва; Код ЄДРПОУ: 38039757; Банк одержувача: Казначейство України (ЕАП); МФО банку: 899998; Розрахунковий рахунок: 33112341026002; Код бюджетної класифікації: 11010500; Призначення платежу: Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.
Листом від 15.07.2019 №83150/3/26-15-13-16-12 Головне управління ДФС у м. Києві повідомила представника позивача, п. 36.5 ст. 36 ПКУ, визначено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податковою обов'язку несе платник, податків, крім випадків;, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Зазначено, враховуючи вищенаведене, а також те, що граничний термін подання заяви на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань сплинув (1095 днів), в ГУ ДФС у м. Києві відсутні законодавчі підстави для перерахування зазначених коштів.
Відповідно до пп. 43.1-43.4 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Водночас, в даному випадку суд не вбачає обґрунтованими посилання відповідача щодо вказаного строку в 1095 днів, оскільки, по-перше, як вже встановлено судовими рішеннями, аж до отримання акту перевірки від 21.01.2019 № 11/26-15-13-04-28, позивачу не було відомо про облік заборгованості у зв'язку із незарахуванням сплаченого податкового зобов'язання за 2014 рік через допущеної помилки у реквізитах платіжного доручення від 15.07.2015 №241944515, а по-друге, вказаний платіж не є помилково та/або надміру сплаченим, помилковим є зарахування на інший вид платежу, а саме: 11010100 - податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд враховує, інтегрована картка є формою обліку та знаходиться в оперативному стані і відображає облік нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету. Зазначення в ньому суми податку, яка вважається сплаченою, але в картці зазначена як наявна заборгованість порушує права позивача, оскільки зумовлює відображення не існуючого податкового боргу та має наслідком застосування заходів примусового характеру, тобто недостовірна інформація створює негативні наслідки для платника податків.
За таких обставин, у платників податків наявний такий спосіб захисту порушеного права, як зобов'язання податкового органу, в якому платник податків перебуває на податковому обліку, внести зміни до інтегрованої картки платника податків.
Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне задовольнити позовній вимоги в цій частині шляхом зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування шляхом відображення сплати та врахування сплати податкових зобов'язань відповідно до платіжного доручення від 15.07.2015 №241944515 на суму 37796,38 грн.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 10.01.2020 №0009213311.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування шляхом відображення сплати та врахування сплати податкових зобов'язань відповідно до платіжного доручення від 15.07.2015 №241944515 на суму 37796,38 грн.
4. В решті позову відмовити.
5. Витрати по сплаті судового збору в сумі 1681,60 грн. стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян