ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 грудня 2020 року м. Київ № 640/29716/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Федорчук А.Б., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Генерального прокурора Венедіктової І.В. (01001, м. Київ, вул. Різницька,
13/15)
треті особи прокурор сумської області Кондратенко Г.М. (40000, м. Суми, вул. Герасима
Кондратьєва, буд. 33),
прокурор Полтавської області Столітній А.В. (36000, м. Полтавська, вул. 100-
річчя Полтави, 7),
Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6)
про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Генерального прокурора Венедіктової І.В., у якому просить:
- відповідно до повноважень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправними рішення, бездіяльність, дії Генерального прокурора Венедіктової І.В. за безпідставним невиконанням імперативних вимог чинного законодавства та своїх обов'язків згідно встановлених імперативними вимогами статті 8 Закону України «Про прокуратуру», ст. 36 КПК, а також невиконання імперативних вимог норм прямої дії ст. 3, 8, 19, 129-1, 131-1 Конституції України та судових рішень в т.ч. Постанови Верховного Суду від 14.4.2020 року, що набрала законної сили та Ухвал від 28 січня 2019 року та 29 жовтня 2020р. Печерського суду у справі № 757/53945/18-к які набрали законної сили;
- забезпечити виконання відповідачем - суб'єктом владних повноважень норм прямої дії ст. 3 Конституції України щодо головного обов'язку держави - захистити права та інтереси пенсіонера Збройних Сил України ОСОБА_1 від порушень з боку відповідача - органу державної влади, його посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду заявленого позову за всіма 10 пунктами ч. 2 ст. 2 КАС за основними засадами (принципами) адміністративного судочинства у судовому засіданні та визнати невчинення відповідачами імперативно встановлених вимог щодо негайного припинення порушень та на забезпечення конституційних прав звільнених офіцерів на особисте житло - встановленою, а також що заборонена законодавством непряма дискримінація громадянина похилого віку в припиненні порушень щодо забезпечення володіння відповідним майном мала місце, а доказ про їх відсутність покласти на відповідача;
- визнати не організацію Генеральним прокурором України Венедіктовою І.В. виконання імперативно встановлених вимог Закону України «Про прокуратуру», а також особисте невиконання імперативних вимог норм прямої дії ст. 19, 129-1, 131-1 Конституції України та судових рішень в т.ч. Верховного Суду, що набрали законної сили, та містять ознаки непрямої дискримінації встановленою, а непряма дискримінація мала місце;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень Генерального прокурора Венедіктову І.В. згідно правових приписів ст. 245 КАС з метою відновлення прав, свобод і інтересів позивача вчинити наступні дії:
у триденний термін повернути матеріали кримінального провадження №42014200100000030 де знаходяться вилучені ОРИГІНАЛИ особистих справ звільнених офіцерів м. Суми, що позбавило їх права на отримання житла, до належного згідно ст. 218 КПК місця досудового розслідування - ГУНП в Сумській області;
встановити дієвий контроль за виконанням прокуратурою Сумської області процесуального нагляду у кримінальному провадженні № 42014200100000030 згідно встановлених строків за ст. 219 КПК;
розглянути всі надані Генеральному прокурору клопотання по суті їх вимог та надати обґрунтовані процесуальне рішення у відповідності до ст. 220 КПК,
забезпечити надання вказівок прокурора про виконання у кримінальному провадженні N2 42014200100000030 імперативних вимог:
норм прямої дії ст. 3, 8, 19, 131-1 Конституції України,
ст. ст. 36, 111, 112, 218, 219, 220, 221, 223, 535 КПК;
постанови Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі N° 761/34909/17 яка набрала законної сили;
Ухвали від 28 січня 2019 року Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/53945/18 -к, яка набрала законної сили,
Ухвали від 29 жовтня 2020 року Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/48802/18-к, яка набрала законної сили;
стягнути з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на мою користь на відшкодування завданої незаконними діями (бездіяльності) прокуратури як органу досудового слідства прокуратури шкоди, згідно наданого розрахунку:
відповідно до вимог ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України завдану матеріальну шкоду у розмірі вартості не отриманої двокімнатної квартири на суму 2808906.1 гривень;
відповідно до вимог ст. 23, 1167,1173, 1174 ЦК України завдану моральну шкоду згідно належного обґрунтування зазначеного в позові 600000,00 гривень.
та перерахувати зазначені кошти на загальну суму 3408906.1 гривень (три мільйони чотириста вісім тисяч дев'ятсот шість гривень 10 коп.) за реквізитами: Установа: АТ «Ощадбанк», МФО банку; 337568, Код ЄДРПОУ 09337356, назва власника карткового рахунку: ОСОБА_1 , О Ідентифікаційний №: НОМЕР_1 , Номер карткового рахунку НОМЕР_2 , виконати вимоги норми прямої дії ст. 129-1 Конституції України обов'язок суду та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, який здійснює суд у відповідності до вимог ст. 382 КАС, забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку, та встановити на виконання триденнийстрок (за аналогією ст. 535 КПК) після набрання рішення суду законної сили для подання суб'єктами владних повноважень - відповідачами до суду звіту про виконання постанови суду про вчинення певних дій, що згідно вимог науково - практичного коментаря до КАС повинний бути викладений у письмовій формі та містити такі відомості: реквізити судового рішення, яке повинно бути виконане, стан його виконання (виконане повністю> частково> не виконане), повний перелік дій ПФУ щодо виконання цього рішення, причини невиконання, якщо рішення виконане не повністю або не виконане, додано копії документів, які б підтверджували інформацію, викладену у відповіді; посилання на Закони яким відповідачі обґрунтовують свої рішення, викладенням мотивів їх прийняття, а також із роз'ясненням підстав самостійного невиконання імперативних вимог чинного законодавства..
Ознайомившись з поданою заявою та доданими до неї матеріалами, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Отже, імперативний припис пункту 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз'яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі №640/9044/19.
Предметом спору у цій справі є рішення, бездіяльність, дії Генерального прокурора Венедіктової І.В., зокрема, щодо невиконання імперативних вимог чинного законодавства та своїх обов'язків згідно встановлених імперативними вимогами статті 8 Закону України «Про прокуратуру», ст. 36 КПК, а також невиконання імперативних вимог норм прямої дії ст. 3, 8, 19, 129-1, 131-1 Конституції України та судових рішень в т.ч. Постанови Верховного Суду від 14.4.2020 року, що набрала законної сили та Ухвал від 28 січня 2019 року та 29 жовтня 2020р. Печерського суду у справі № 757/53945/18-к які набрали законної сили.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно з частиною 1 статті 1, частиною 1 статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 р. по справі № 21-989во10, від 16.09.2015 р. по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, як і дії органів щодо виконання рішень, прийнятих за результатами проведення досудового розслідування, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 р. №19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Враховуючи викладене суд зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Суд зауважує, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.
Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 по справі №826/13340/15.
Крім того, невиконання судового рішення є також підставою для кримінальної відповідальності за статті 382 Кримінального кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим вказана справа підлягає розгляду в порядку кримінального провадження.
Керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1.Відмовити у відкритті провадження у справі №640/29716/20 за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Венедіктової І.В. про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що спір в частині вимог про визнання протиправними дій належить до юрисдикції місцевого загального суду та має розглядатися в порядку кримінального судочинства.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та відповідно до ч. 4 ст. 170 КАС України може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.ст. 292-297 КАС України п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147- VIIШ.
Суддя А.Б. Федорчук