ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 грудня 2020 року м. Київ № 826/6253/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури міста Києва
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі,
стягнення за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до Окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури міста Києва (далі по тексту - відповідач, Прокуратура м. Києва), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки прокурора міста Києва №754к від 20.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва;
- стягнути з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 cередній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття наказу виконуючим обов'язки прокурора міста Києва №754к від 20.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частиною третьою статті 1, пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Із зазначеним наказом позивач не згоден, вважає його незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
Додатково вказує на те, що його було звільнено з посади без проведення перевірки та зазначення підстав і мотивів. Крім того, зазначив, що оскаржуваний наказ був виданий під час тимчасової непрацездатності позивача, про що свідчить лікарняний лист.
Оскільки відповідно до основних засад очищення влади, визначених частиною другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини , і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист, отже підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року відкрито провадження у справі №826/6253/15 та призначено до судового розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2015 року судом було зупинено провадження у справі №826/6253/15 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади "Конституції України, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
Позивач 01 лютого 2016 року (вх. № 6746/16) звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі №826/6253/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2016 року поновлено провадження у справі № 826/6253/15, призначено розгляд справи на 09.02.2016.
У судовому засіданні від 09.02.2016 відповідача зобов'язано надати висновки перевірки позивача та інформацію стосовно перевірки колишньої влади.
Прокуратурою міста Києва подано заперечення на адміністративний позов, у яких вказано про безпідставність позовних вимог у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, тобто сукупно більше одного року обіймав посаду заступника прокурора Дарницького району м. Києва, отже перебував на посаді, що підпадає під критерії, визначені пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади»; відтак до позивача застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», про що складено довідку за формою, про результати вивчення особової справи.
У судовому засіданні, що відбулось 26.02.2016, ОСОБА_1 подано уточнення до позовної заяви, згідно яких пункт третій позову викладено у новій редакції, а саме: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Київської місцевої прокуратури№ 2 міста Києва».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року судом зупинено провадження у справі №826/6253/15 до розгляду і прийняття рішення Конституційним судом України у конституційному провадженні щодо відповідності Конституції України положень частини третьої, шостої статті 1, частини першої, другої, третьої, четвертої, восьмої, статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про очищення влади».
Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить оскаржувану ухвалу - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
24 травня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2016 року - без змін.
18 грудня 2019 року (вх. № 03-14/14159/19 від 20.12.2019) позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі №826/6253/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року поновлено провадження у справі № 826/6253/15, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.
На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року відповідачем (вх.№ 03-14/20817/20) надано пояснення згідно яких останній повідомив, що Прокуратурою м. Києва в судових засіданнях по вказаній справі надавались заперечення та пояснення, які наявні в матеріалах справи, відповідно до яких викладена позиція Прокуратури м. Києва
Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне, -
Як встановлено судом, ОСОБА_1 наказом прокурора м. Києва від 19 травня 2008 року за №614 переведено на посаду заступника прокурора Дарницького району м. Києва з посади слідчого прокуратури Печерського району м. Києва.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади» (далі також Закон).
19 березня 2015 року позивачем була подана на ім'я прокурора м. Києва заява, в якій викладені обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
На підставі відомостей, наявних в особовій справі, наказом виконуючого обов'язків прокурора міста Києва № 754к від 20 березня 2015 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частиною третьою статті 1, пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
З огляду на посаду, яку позивач обіймав у період з 19 травня 2008 року по 20 березня 2015 року, рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв'язку із обійманням позивачем з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва, що відповідає критеріям, визначеним в пункті 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про очищення влади» в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.
Відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України «Про очищення влади».
За визначенням частин першої, другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади», протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Статтями 2, 3 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії.
Зокрема, пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.
При цьому, положеннями пункту 8 частини першої наведеної статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.
Отже, для посадових та службових осіб органів прокуратури України Закон України «Про очищення влади» відокремлює два критерії застосування визначеної частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» заборони: перебування на відповідній посаді сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (частина перша) та перебування на відповідній посаді у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення у цей період за власним бажанням (частина друга).
Відповідно до частин першої, четвертої, пункту 1 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).
Організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
Згідно підпункту 1 пункту 14, пункту 15 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону: заборони, яка застосовується до осіб, що обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: <…> керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури <…>.
У разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін'юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf ) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Згідно пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про очищення влади», впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Отже, наведеними положеннями визначено, що звільнення осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України «Про очищення влади», проводиться за у зв'язку із виявленням відповідних відомостей про особу, за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного висновку.
Водночас, Закон України «Про очищення влади» передбачає можливість звільнення без здійснення відповідної перевірки осіб, до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» за критеріями, визначеними частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» (пункт 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про очищення влади») на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб.
Можливості звільнення осіб до яких застосовується заборона передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» за критеріями, визначеними частиною другою статті 3 Закону України «Про очищення влади» без проведення перевірки на підставі лише відомостей, наявних в особових справах цих осіб, норми пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положень» Закону України «Про очищення влади» не передбачають.
Як вбачається з оскаржуваного наказу, позивача звільнено відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критеріїв, визначених частиною другою статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Отже, підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування останнього на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва з 19.05.2008 по 19.03.2015 відповідно до наказу прокурора м. Києва № 614 від 19 травня 2008 року, а не висновок про результати перевірки.
Тобто, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття відповідної посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
У силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до положень статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абзац 4 пункт 5.2 мотивувальної частини Рішення).
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
Водночас, положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади».
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.
Заборона перебування на посадах керівників самостійних структурних підрозділів та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Натомість без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.
Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
При цьому, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича , рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі «Полях та інші проти України» є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв'язку із чим, Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у певний перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
У даному випадку, проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у статті 5 Закону України «Про очищення влади».
Суд зауважує, що відповідачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення/прийняття позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи з органів прокуратури, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
Доводи скаржника про те, що Закон України «Про очищення влади» не визначає необхідності проведення перевірки причетності позивача до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича, не відміняє обов'язку відповідача приймати свої рішення керуючись принципом верховенства права, не допускаючи зі свого боку порушень прав третіх приватних осіб.
Оскільки відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є підставою для його скасування.
У той же час, суд звертає увагу, що у силу пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», є самостійною підставою для цього, а також окремою підставою для припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частина перша статті 36 Кодексу законів про працю України).
Натомість, положення про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України) застосовується лише у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а не у разі припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», що мало місце у межах спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд звертає увагу, що у світлі статті 13 Конвенції засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.
У даному випадку, позивач перебував на службі в прокуратурі, перебував на посадах в органах прокуратури, які становлять єдину систему, яка здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (частина перша статті 1 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокуратура Дарницького району міста Києва до ліквідації на правах обласної прокуратури входила до складу єдиної системи прокуратури.
Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону України «Про прокуратуру» єдність системи прокуратури України забезпечується, крім іншого: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України.
Так, відповідно до статті 12 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють такі місцеві прокуратури: Київська місцева прокуратура №1, Київська місцева прокуратура №2, Київська місцева прокуратура №3, Київська місцева прокуратура №4, Київська місцева прокуратура №5, Київська місцева прокуратура №6, Київська місцева прокуратура №7, Київська місцева прокуратура №8, Київська місцева прокуратура №9, Київська місцева прокуратура №10. Їх територіальна юрисдикція розповсюджується на відповідні райони столиці, а саме: Голосіївський, Дарницький, Деснянський, Дніпровський, Оболонський, Печерський, Подільський, Святошинський, Солом'янський, Шевченківський.
Таким чином, новоутворені місцеві прокуратури тільки у місті Києві за територіальним розміщенням, дислокацією правоохоронних та судових органів співпадають з колишніми прокуратурами районів і розташовуються у наявних приміщеннях.
Наказом Генерального прокурора України №98ш від 23.09.2015 до штатного розпису прокуратури міста внесено відповідні зміни: виключено штатні розписи районних прокуратур та включено штатні розписи місцевих прокуратур.
Зокрема, цим наказом з 15.12.2015 до структури та штатного розпису прокуратури міста Києва за рахунок резерву Генеральної прокуратури України включено Київську місцеву прокуратуру №2 у складі 51 одиниць.
У взаємозв'язку з цим слід зазначити, що хоча Прокуратура Дарницького району міста Києва і ліквідована, припинена як юридична особа публічного права, її загальну штатну чисельність зараховано до резерву Генеральної прокуратури України (наказ № №98 ш від 23.09.2015), працівникам запропонована роботу.
А відтак, враховуючи положення абзацу другого пункту 19, пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, слід дійти висновку, що виконання функцій та повноважень Прокуратури Дарницького району міста Києва після її ліквідації не припинялося та продовжило здійснюватися в рамках служби в прокуратурі та єдиної системи органів прокуратури через механізм зарахування працівників Прокуратури Дарницького району міста Києва до резерву ГПУ та продовження здійснення відповідних владних повноважень, а відтак не вбачається підстав для застосування у цьому випадку наслідків за аналогією повної ліквідації юридичної особи, оскільки в рамках функціонального правонаступництва ці функції виконують інші органи прокуратури.
Враховуючи вищевикладене та положення частини другої статті 40, частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України , суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача поновити позивача з 21 березня 2015 на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №826/10460/16.
Водночас, як наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» за умови невиконання усіх законних процедур відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції наведеного рішення Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 призводить до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Таким чином, оскільки, суд дійшов висновку про безпідставність застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади», незастосування відповідачем жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться за мету у Законі, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу та необхідність його скасування, тобто задоволення позовних вимог щодо скасування наказу виконуючого обов'язки прокурора м. Києва №754к від 20.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Також, оскільки стосовно позивача у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» міститься інформація про звільнення з підстав люстрації, а суд дійшов висновку про протиправність його застосування до позивача, суд вбачає необхідним задоволення позову й в частині похідних вимог про зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі також - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Так, згідно з Довідкою прокуратури міста Києва №18-152 від 25.03.2015 позивачу нараховано заробіток у лютому місяці 2015 року - 8526,00 грн.; у січні 2015 року - 8400,53 грн. (без відрахування податків і зборів), відтак за останні 2 календарні місяці роботи (січень - лютий 2015 року) заробітна плата ОСОБА_1 становить 16926,53 грн. (8526,00 грн. + 8400,53 грн. = 16926,53 грн).
Судом встановлено, що кількість робочих днів у січні 2015 року складала - 20 днів, у лютому 2015 року складала - 20 днів, а за два місяці: 40 робочих днів (20+20=40). У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 423,16 грн. (16926,53 грн./40 робочі дні= 423,16 грн.).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено наказом від 20.03.2015, кількість робочих днів вимушеного прогулу розраховується з наступного дня 21.03.2015 та за березень 2015 складає 7 днів. Всього за період 2015 кількість днів вимушеного прогулу, відповідно, складає 7+21+18+20+23+20+22+21+21+23=196 днів. Відтак, середній заробіток за період з 21 березня 2015 року до 31 грудня 2015 року вимушеного прогулу склав 82 939,36 грн. (423,16грн х196=82939,36грн.).
Кількість робочих днів у 2016 році склала 251 день. Відтак, середній заробіток за період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року вимушеного прогулу склав 106213,16 грн. (423,16грн х251=106213,16 грн.).
Кількість робочих днів у 2017 році склала 248 днів. Відтак, середній заробіток за період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року вимушеного прогулу склав 104943,68 грн. (423,16грн х248=104943,68 грн.).
Кількість робочих днів у 2018 році склала 250 днів. Відтак, середній заробіток за період з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року вимушеного прогулу склав 105790,00 грн. (423,16грн х250=105790,00 грн.).
Кількість робочих днів у 2019 році склала 249 днів. Відтак, середній заробіток за період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року вимушеного прогулу склав 105366,84 грн. (423,16грн х249=105366,84 грн.).
Середній заробіток за період з 01 січня 2020 року по дату винесення судового рішення, а саме по 07 грудня 2020 року вимушеного прогулу склав 99019,44 грн. (423,16грн х234).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з моменту звільнення - 20.03.2015 та на момент поновлення позивача на посаді становить 604271,80 грн. (шістсот чотири тисячі двісті сімдесят одна гривня вісімдесят копійок).
Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ виконуючого обов'язки прокурора міста Києва №754к від 20.03.2015 про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
3. Зобов'язати Прокуратуру міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21 березня 2015 на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
4. Стягнути з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 604271,80 грн. (шістсот чотири тисячі двісті сімдесят одна гривня вісімдесят копійок).
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов'язання Прокуратури міста Києва поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21 березня 2015 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
6. Зобов'язати Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Прокуратура міста Києва (код ЄДРПОУ 02910019, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9)