07 грудня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/4236/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Державне підприємство дослідне господарство ''Івківці'' Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії Аграрних Наук України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) 01.10.2020 за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), у якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача в наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, викладену в листі від 10.07.2020 №Д-10997/0-557/0/94-20;
- зобов'язати відповідача розглянути його заяву від 03.06.2020 та прийняти рішення в формі наказу про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою ним було подано всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, для отримання бажаного дозволу. При цьому, з відомостей з Публічної кадастрової карти ним було встановлено, що спірна земельна ділянка є вільною та не перебуває у чиїй-небудь власності або користуванні. Враховуючи наведене, вважає відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необґрунтованою. Крім того, зазначив, що рішення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу або відмову у його наданні має оформлятися розпорядчим актом - наказом, а не листом, як це було зроблено відповідачем.
Ухвалою судді від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. До участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучено Державне підприємство дослідне господарство «Івківці» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії Аграрних Наук України (далі - ДП «ДГ «Івківці»). Також установлено сторонам термін для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою суду від 09.11.2020 представнику відповідача відмовлено в залученні до участі в справі як третьої особи ДП «ДГ «Івківці» та розгляді справи з викликом сторін у зв'язку з необґрунтованістю.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що в ході розгляду заяви позивача ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області було встановлено, що бажана земельна ділянка розміщена на землях ДП «ДГ «Івківці», які перебувають в його постійному користуванні для ведення сільського господарства на підставі відповідного Державного акту, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 01.07.2003 №392. Право ДП «ДГ «Івківці» не припинено. Таким чином, надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки порушить права вказаного підприємства, в зв'язку з чим позивачу було відмолено в задоволенні поданої заяви.
Щодо доводів позивача, що на Публічній кадастровій карті земельна ділянка, щодо приватизації якої звернувся ОСОБА_1 , є вільною, пояснив, що на сьогодні процес інвентаризації земель сільськогосподарського призначення не завершено, у зв'язку з чим існують земельні ділянки, право власності чи право постійного користування на які виникло до 2004 року та посвідчено Державними актами без кадастрових номерів, та відповідно відомості про які не внесено до Державного земельного кадастру.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він підтримав правову позицію ОСОБА_1 та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Від представника третьої особи пояснення по суті спору не надійшли.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, із земель державної власності на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області. До заяви позивачем було додано схему розташування земельної ділянки (а.с. 12-15).
Листом від 10.07.2020 за №Д-10997/0-557/0/94-20 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило позивачу в задоволенні поданої заяви, зазначивши, що відповідно до інформації, наданої Міськрайонним управлінням у Прилуцькому районі та м. Прилуках ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка, з приводу якої звернувся ОСОБА_1 , перебуває у постійному користуванні ДП «ДГ «Івківці» згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧН №000017, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 01.07.2003, яке на даний час не припинено (а.с. 11).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україна визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
У свою чергу, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України.
Так, статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) (частина друга статті 22 Земельного кодексу України).
При цьому, пунктом «а» частини третьої 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У спірних правовідносинах, з огляду на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, таким органом є відповідач - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.
Згідно із частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
Перевірка таких звернень органами місцевого самоврядування відбувається виключно у межах приписів частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, без надання додаткової документації.
З вищевказаних правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Тобто, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
При цьому, про виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 29.09.2015 №44-у/2015 «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України» (Справа №2-40/2015).
Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі - Положення №333), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.
Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 №883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області.
Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, має видаватися відповідний наказ. При цьому, листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Разом з тим, у даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а з відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Отже, лист відповідача у відповідь на звернення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0 га, за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.04.2018 (справа №806/2208/17).
Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в формі наказу свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, тобто вчинив бездіяльність.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №806/862/17.
За таких обставин та з урахуванням факту того, що Земельним кодексом України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови у цьому, а відповідач не мав права відмовляти позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з підстав, не передбачених Земельним кодексом України в формі листа, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною відмови відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, викладену в листі від 10.07.2020 №Д-10997/0-557/0/94-20, та бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області щодо неприйняття у встановлений законом строк наказу про надання дозволу або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 03.06.2020 та прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, що виразилась в неприйнятті рішення щодо надання дозволу або відмову в його наданні, з урахуванням вказаних обставин, суд вважає, що наявні всі правові підстави для часткового задоволення вищевказаної позивачем вимоги шляхом зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача та вирішити питання про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, викладене в формі законного та обґрунтованого розпорядчого індивідуального правового акту (наказу), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати в загальній сумі 10840,80 грн. (10000,00 грн. - правнича допомога, 840,80 грн. - судовий збір).
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. надано суду: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1006218, договір про надання правничої допомоги від 20.07.2020 №20/07/20, квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.09.2020 №7, розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката (опис наданих послуг при підготовці та поданні до суду позову) від 30.09.2020 (а.с. 16-19).
Проте, суд звертає увагу на те, що частина з наданих послуг не може бути віднесена до правничої допомоги.
Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:
надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення (згідно змін, внесених Законом №198-IX від 17.10.2019).
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, вивчення та аналіз судової практики в подібних правовідносинах не може бути віднесене до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону №5076-VI та, відповідно, здійснення вказаного виду роботи не може бути відшкодоване як витрати на професійну правничу допомогу.
Суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №620/4236/20, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору, є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 5000,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн, а тому, з урахуванням часткового задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі 560,54 грн.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Державне підприємство дослідне господарство ''Івківці'' Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії Аграрних Наук України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, викладену в листі від 10.07.2020 №Д-10997/0-557/0/94-20.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2020 та вирішити питання про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Івковецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, викладене в формі законного та обґрунтованого розпорядчого індивідуального правового акту (наказу), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 560 (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 54 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 07 грудня 2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, просп. Миру, буд. 14, м. Чернігів, 14000).
Третя особа: Державне підприємство дослідне господарство ''Івківці'' Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної Академії Аграрних Наук України (код ЄДРПОУ 00729847, вул. Незалежності, 3а, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580).
Суддя С.В. Бородавкіна