07 грудня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/1687/20-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоселицької міської ради про визнання рішення протиправним, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить :
- визнати протиправною бездіяльність Новоселицької міської ради Чернівецької області (далі - відповідач) щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,50 га, яка розташована в межах села Рингач Новоселицького району Чернівецької області із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та неприйняття жодного із рішень за результатами розгляду клопотання;
- зобов'язати Новоселицьку міську раду Чернівецької області повторно розглянути на пленарному засіданні заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,50 га, яка розташована в межах села Рингач Новоселицького району Чернівецької області із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог закону;
- зобов'язати Новоселицьку міську раду Чернівецької області подати до Чернівецького окружного адміністративного суду в місячний строк після набрання цим рішенням законної сили - звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що неодноразово зверталася із заявою до Новоселицької міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,5 га, яка розташована за м. с. Рингач Новоселицького району. До заяви, позивачем додано викопіювання з кадастрової карти та інформацію щодо земельної ділянки. Однак виконавчий комітет відповідача повідомив, що зазначене питання на розгляд сесії виносилось, оскільки зазначена земельна ділянка згідно рішення 42 сесії Новоселицької міської ради 7 скликання від 06.08.2020 р. №42/46 входить до переліку громадських пасовищ Новоселицької ОТГ села Рингач.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України. Крім того, на думку позивача земельна ділянка не вважається вільною у тому випадку, якщо на неї зареєстровані певні цивільні права певної особи. З аналізу графічного матеріалу вбачається, що земельна ділянка навіть не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, тому в даному випадку відсутні цивільні права третіх осіб щодо даних земельних ділянок. Позивач зазначив, що доцільним слід вважати спосіб захисту щодо скасування незаконного рішення сільської ради, зобов'язання уповноваженого суб'єкта владних повноважень повторно розглянути та прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
09.10.2020 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
30.10.2020 р. відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне. У відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України зазначив, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідач вказував, що оскільки дана земельна ділянка відноситься до громадських пасовищ, то в силу вимог ст. 34 Земельного кодексу України не може передаватись в оренду або за іншим договором в користування. Відповідач зазначав, що у відповідності до рішення №42/46 ХХХХІІ сесії VІІ скликання від 06.08.2020 р. на території Новоселицької ОТГ в межах села Рингач створено за рахунок сільськогосподарських земель комунальної власності громадське пасовище, у зв'язку з чим і виніс оскаржуване рішення, врахувавши при цьому те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність розташована на площі земель, які передбачені під громадське пасовище.
Відтак вважає, що рішення прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства, з урахуванням потреби мешканців села, використовуючи дискреційні повноваження, повно і правильно оцінюючи обставини, наявні при розгляді заяви, із застосуванням до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого закладені конкретно визначені публічні інтереси мешканців села Рингач.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
31.01.2020 р. позивач звернувся з заявою до відповідача з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,5 га, яка розташовано за межами села Рингач для ведення особистого селянського господарства (а.с. 13).
10.02.2020 р. виконкомом Новоселицької міської ради повідомлено, що заява позивача розглянута, на засіданні постійної комісії з земельних відносин, комунального майна, природних ресурсів та екології, та з питань регламенту, законності, депутатської діяльності, етики, гласності, свободи совісті та зв'язку із засобами масової інформації. Членами комісій було запропоновано зняти питання з порядку денного та повідомити, що земельна ділянка бажаного місця розташування знаходиться за межами с. Рингач та непередана у комунальну Власність Новоселицькій об'єднаній територіальній громаді. Тому відповідач не є розпорядником даної території (а.с. 14).
30.07.2020 р. позивач звернувся з заявою про надання дозволу розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,5 га, яка розташовано за межами села Рингач для ведення особистого селянського господарства (а.с. 15).
11.08.2020 р. надав відповідь на заяву позивачу, відповідно до змісту якої вказав, що дана земельна ділянка у відповідності до рішення №42/46 ХХХХІІ сесії VІІ скликання відноситься до громадських пасовищ (а.с. 16).
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України) від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до частин 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п."б" ч.1 ст. 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це, позивач який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Вирішуючи даний спір, слід звернути увагу на те, що ухвалення рішення суб'єктом владних повноважень є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У призмі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №545/808/17 та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує при виборі та застосування норм права.
Як встановлено з матеріалів справи, 30.07.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, яка знаходиться за межами села Рингач.
Разом із заявою, позивачем було подано: викопіювання від Новоселицького ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області, інформацію щодо земельної ділянки.
Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,50 га для ведення особистого селянського господарства є те, що вказана земельна ділянка розташована на площі земель передбачених під громадське пасовище для мешканців села Рингач.
Приймаючи оскаржуване рішення відповідач керувався тим, що рішенням №42/46 ХХХХІІ сесії VІІ скликання від 06.08.2020 р. на території Новоселицької ОТГ в межах села Рингач створено за рахунок сільськогосподарських земель комунальної власності громадське пасовище.
Згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі - Класифікатор) затверджена класифікація видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів, тощо.
В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема (окрім іншого) на землі, для ведення особистого селянського господарства, землі для сінокосіння і випасання худоби, тощо (Секція "А 01" відповідно до Коду КВЦПЗ).
Частиною 2 статті 22 Земельного Кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
За змістом пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до статті 34 Земельного Кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
При цьому, слід зазначити те, що згідно Класифікатора пасовища відносяться до іншого Коду КВЦПЗ (секції "К"). Зокрема, землі запасу, резервного фонду та загального користування, які включають в себе (окрім іншого) пасовища, як землі загального користування.
Аналізуючи вищевикладене суд звертає увагу, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яку бажав отримати позивач, по своїй суті не відповідає за цільовим призначенням вимогам Класифікатора, оскільки відноситься до земель загального користування, відтак і не може бути передана громадянам у власність.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема відповідно до рішення №42/46 ХХХХІІ сесії VІІ скликання від 06.08.2020 р. на території Новоселицької ОТГ в межах села Рингач створено громадське пасовище за рахунок сільськогосподарських земель комунальної власності. Бажана позивачем земельна ділянка, відноситься до категорії земель - загального користування, що у свою чергу унеможливлює надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність останньому. Відтак, надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації, відведення у власність земельних ділянок загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання.
За таких обставин, місце розташування земельної ділянки, зазначеної у заяві позивача не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно з частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 1-3 статті 59 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Суд зазначає, що заява позивача розглянута виконкомом Новоселицької міської ради, та відповідачем надано вмотивовану відповідь на заяву позивача. З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач відмовляючи у задоволенні заяви позивача, діяв у спосіб та в межах встановлених чинним законодавством України, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб'єкта владних повноважень, а саме на професійну правничу допомогу та судового збору.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (с. Рингач, Новоселицький район, Чернівецька область, 60330 РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Новоселицька міська рада (вул. Чкалова, 3, м. Новоселиця, Чернівецька область, 60300, Код ЄДРПОУ 04062050)
Суддя І.В. Маренич