Справа № 420/5457/20
07 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойко О.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та стягнення завданої йому ненарахуванням індексації шкоди, зобов'язання внести зміни в наказ від 17.10.2017 р. №220, здійснити доплату одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 р. по 2017 р., вирішив задовольнити позовні вимоги частково.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідачів, до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви від 07.07.2020 року (вхід. №26419 від 08.07.2020 року), просив суд:
(1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року;
(2) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2017 року по 17 жовтня 2017 року;
(3) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року шкоди в розмірі 36690,77 грн.;
(4) стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року шкоди в розмірі 28572,90 грн.;
(5) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
(6) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.10.2017 року № 220 та перше речення абзацу восьмого пункту 3 викласти в наступній редакції: «Виплатити грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби у розмірі 115662,27 грн.»;
(7) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити доплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в сумі 43373,35 грн.;
(8) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік;
(9) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
(10) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) з 2 липня 2015 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , в період з 2 липня 2015 року по 19 лютого 2017 року перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , та 17.10.2017 року був виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення, в зв'язку зі звільненням з військової служби в запас.
Як стверджує позивач, за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року включно, а також за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
У позовній заяві також зазначено, що при виключенні зі списків особового складу частини, позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Крім того, за твердженням позивача, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 від 20 травня 2015 року, проте, за період з 6 червня 2015 року по 17 жовтня 2017 року (по день виключення із списків особового складу частини) позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.
Позивач зазначає, що 21 лютого 2020 року він звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року включно, індексацію грошового забезпечення, проте, листом від 17.03.2020 року за вих. № 293/фес Військова частина НОМЕР_1 відмовила йому у задоволенні його заяви.
Крім того, як зазначає позивач, 21 лютого 2020 року він звернувся з подібною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року (по день виключення із списків особового складу військової частини) індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за 42 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2017 року, та донарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Позивач зазначає, що Військова частина НОМЕР_2 листом від 20.03.2020 року за вих. №887 відмовила позивачу у задоволенні його заяви.
На переконання позивача, така бездіяльність відповідачів є протиправною та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
(б) Позиція відповідача
12.11.2020 року від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, з посиланням на Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, зазначив, що вищезазначений Порядок не передбачає механізм виплата сум індексації у поточному році за минулі періоди, а виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.
При цьому, як вказує відповідач, Департаментом фінансів Міністерства оборони України до військових частин були доведені роз'яснення від 25.07.2019 № 0290/П-1094/1013, де було зазначено, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося.
Відповідач окрему звернув увагу на те, що самостійні розрахунки позивачем індексації грошового забезпечення з січня 2008 року за період з 01.01.2016 року по 17.10.2017 року на суму 65192,32 грн (шістдесят п'ять тисяч сто дев'яносто дві гри. 32 коп.),без врахування фактичного розміру грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу військовослужбовця) та його просування по посаді є необґрунтованими, помилковими, та такими що не носять персоніфікований характер.
Окрім іншого, відповідач вважає, що нарахування суми індексації належить до компетенції і дискреційних повноважень відповідача.
У відзиві також зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» внесені значні зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати, відповідно до яких з 01 грудня 2015 року термін «базовий місяць» в Порядку проведення індексації грошових доходів населення не використовується і не може бути параметром для проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.02.2017 року.
З урахуванням зазначеного у відзиві, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 . які виразились у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року, стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року шкоди в розмірі 36690.77 грн.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 не скористався своїм правом та не подав до суд відзив на позовну заяву.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 24.07.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №420/5457/20 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.10.2020 року, на 22.10.2020 року.
19.08.2020 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.
22.10.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи №420/5457/20 за відсутності представника позивача у порядку письмового провадження.
Протокольною ухвалою від 22.10.2020 року суд продовжив строк підготовчого провадження до 90 днів та вирішив продовжити розгляд клопотання Військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача у порядку письмового провадження.
Ухвалою від 23.10.2020 року суд відмовив у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача по справі №420/5457/20 та призначив наступне підготовче засідання на 30 жовтня 2020 року.
29.10.2020 року від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи №420/5457/20 на іншу дату, у зв'язку із введенням на території України протиепідемічних обмежувальних заходів з метою запобігання, виникнення і поширення коронавірусної інфекції Covid-19.
Протокольною ухвалою від 30.10.2020 року суд вирішив продовжити розгляд клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про відкладення розгляду справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою від 02.11.2020 року суд зупинив провадження по справі №420/5457/20 до
20.11.2020 року.
Протокольними ухвалами від 20.11.2020 року суд поновив провадження у справі №420/5457/20, закрив підготовче провадження, та, враховуючи встановлення Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки поширення COVID-19 у м. Одесі з 09.10.2020 року та наказ Голови Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року №22-ОС/Д/С про встановлення додаткових обмежень, спрямованих на запобігання, виникнення і поширення коронавірусної хвороби, продовжив розгляд справи №420/5457/20 в порядку письмового провадження.
IV. Обставини, встановлені судом
Суд встановив, що позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій з 20.05.2015 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.12)..
Відповідно до матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 до 30.06.2015 року (т.1 а.с.21), а з 02.07.2015 року до 17.10.2017 року - у Військовій частині НОМЕР_2 .
При цьому, відповідно до матеріалів справи, позивач, як військовослужбовець Військової частини НОМЕР_2 , у період з 02.07.2015 року до 19.02.2017 року перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , у зв'язку з відсутністю у Військової частини НОМЕР_2 фінансового органу та статусу розпорядника бюджетних коштів. Даний факт не заперечується відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 у заявах по суті.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2017 року №220, позивача з 17.10.2017 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку із звільненням з військової служби у запас на підставі наказу Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.08.2017 року №135 (т.1 а.с.7).
У витязі з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2017 року №220, позивача з 17.10.2017 року зазначено, що позивачу наказано виплатити, зокрема, щомісячну додаткову винагороду за період з 01.10.2017 року до 15.10.2017 року у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення та грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби у розмірі 72288,92 грн.
Суд встановив, що Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на заяву позивача від 02.03.2020 року вхідний №746, надіслано позивачу лист №293/фес від 17.03.2020 року, в якому зазначено, що у межах наявного ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було (т.1 а.с.14).
Згідно з матеріалами справи, Військова частина НОМЕР_1 на запит командира військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2020 року №867 надала інформацію про грошове забезпечення позивача за період з липня 2015 року до січня 2017 року та розрахунок суми індексації за період з січня 2016 року до січня 2017 року (т.1 а.с.10).
20.03.2020 року Військова частина НОМЕР_2 надіслала позивачу відповідь №887 на звернення позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, правильності нарахування вихідної допомоги та компенсації за дні невикористаної відпустки (т.1 а.с.16).
У вказаній відповіді Військова частина НОМЕР_2 зазначила, зокрема, про те, що індексація грошових доходів громадян не нараховувалась та не виплачувалась військовослужбовцям у 2016-2017 роках; на момент звільнення позивача законодавством не передбачалось виплата компенсації за невикористані дні відпустки, підстав для нарахування та виплати зазначеної компенсації немає; включення щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку одноразової допомоги при звільненні є порушенням наказу Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 року.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення, включення щомісячної додаткової винагороди до розрахунку одноразової допомоги при звільненні, нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з даною позовною заявою.
V. Джерела права та висновки суду.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно з положеннями ст.8 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 в редакції від 01.12.2015 року, що діяла у спірний період, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1--1 цього Порядку.
Таким чином, з п. 5 Порядку в редакції від 01.12.2015 року, що діяла у спірний період чітко вбачається, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) відбувається обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації, що здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Тобто, базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок зростання її постійних складових, а саме: тарифних ставок (окладів).
У свою чергу, з п. 5 Порядку в редакції від 01.12.2015 року, що діяла у спірний період, чітко вбачається, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
За загальним правилом, для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов'язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації.
При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів), незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації.
Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078, місяць, у якому підвищено тарифну ставку (оклад) слід вважати базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01 січня 2008 року, а отже січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення.
Наступним підвищенням посадових окладів військовослужбовців було 01 березня 2018 року, зі вступом в дію постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Як вже було зазначено, базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у спірний період в цій справі у січні 2008 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абз. 1 і 2, п. 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Встановлений абз. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» початок для обчислення індексу споживчих цін - січень 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 не змінює порядок застосування п. 5 Порядку № 1078 для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки, як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 не внесені зміни до відповідного нормативно-правового акту щодо збільшення тарифних ставок військовослужбовців.
Таким чином, суд робить висновок, що для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року до 17.10.2017 року - базовим місяцем є січень 2008 року.
При вирішенні даного спору, відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17 у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Суд встановив та не заперечується відповідачами по справі, що позивач, як військовослужбовець Військової частини НОМЕР_2 , у період з 02.07.2015 року до 19.02.2017 року перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , у зв'язку з відсутністю у Військової частини НОМЕР_2 фінансового органу та статусу розпорядника бюджетних коштів.
Суд зауважує, що відповідачі не надали до суду доказів розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період (з 01.01.2016 року до 17.10.2017 року) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації - січень 2008 р., з урахуванням абзацу 4 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 р. №1078.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідачі протиправно не здійснювали індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року до 17.10.2017 року та протиправно відмовили позивачу у здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
За таких підстав, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року та про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2017 року по 17 жовтня 2017 року, є обґрунтованими та належать до задоволення.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року включно, та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року включно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_5 суму завданої не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року шкоди в розмірі 36690,77 грн. та стягнути з Військової частини НОМЕР_2 суму завданої не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року шкоди в розмірі 28572,90 грн.
Отже, фактично позивач заявляє позовні вимоги про стягнення суми нарахованої індексації.
Водночас, суд встановив, що відповідачами не здійснено розрахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача у спірний період.
Суд зауважує, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що здійснення нарахування індексації грошового забезпечення позивача у спірні періоди та її виплата відноситься до дискреційних повноважень відповідачів.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідачів, а, отже, відсутні підстави для задоволення в цій частині позовних вимог.
З цих же підстав суд відхиляє розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, який здійснений та наданий ним разом із позовною заявою.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій» встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення: з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивач набув у відповідності до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з інформацією про грошове забезпечення позивача (т.1 а.с.8-9), позивачу виплачувалася під час проходження служби щомісячна додаткова грошова винагорода розмірі 60 відсотків грошового забезпечення.
Суд встановив, що вказана виплата не була врахована відповідачем під час нарахування та виплати одноразової допомоги при звільненні, що підтверджується, зокрема, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2017 року №220 (т.1 а.с.7) та листом Військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2020 року №887 (т. а.с.16).
При цьому, суд звертає увагу, що приписами ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять, у тому числі, щомісячні додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його з військової служби.
Суд також зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Так, зокрема, у постанові від 06.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
З огляду на матеріали справи, зокрема, на інформацію про грошове забезпечення позивача (т.1 а.с.8-9) додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, у зв'язку із чим, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
За таких підстав, суд погоджується з доводами позивача про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17, від 08.08.2019 у справі № 802/955/17-а, від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, а також від 16.12.2019 року у справі № 825/812/17.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, є обґрунтованими та належать до задоволення.
У зв'язку із зазначеним, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
При цьому, не належать до задоволення позовні вимоги позивача щодо стягнення доплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в сумі 43373,35 грн., з огляду на дискреційність повноважень відповідача щодо нарахування та виплати суми одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням всіх складових такої одноразової грошової допомоги.
Також не належать до задоволення позовні вимоги в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_2 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.10.2017 року № 220 та перше речення абзацу восьмого пункту 3 викласти в наступній редакції: «Виплатити грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби у розмірі 115662,27 грн.», з огляду на наступне.
Суд повторює, що визначення конкретної суми виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної грошової допомоги належить до дискреційних повноважень відповідача.
Окрім іншого, суд зазначає, що за загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Однак, на переконання суду, розгляд питання щодо внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.10.2017 року № 220 не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Крім того, суд вважає, що зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, є достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним за період з 2015 року по 2017 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Вищезазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні по зразковій справі №620/4218/18 від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.
Дана адміністративна справа в частині вимог щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з оголошення мобілізації, є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, а саме:
- відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (військові частини);
- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації);
- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд встановив, що під час виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , йому не виплачувалась відповідна компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2017 року №220 (т.1 а.с.7). Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка Військової частини НОМЕР_4 від 04.03.2020 року, в якій зазначено, що позивачу за період проходження військової служби у військовій частині з моменту набуття статусу учасника бойових дій у 2015 році до 30.06.2015 року, день його виключення зі списків особового складу частини НОМЕР_4 , щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась та компенсація не виплачувалась (т.1 а.с.21).
З огляду на зазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, суд дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованими та належать до задоволення.
При цьому, суд зауважує, що розрахунок кількості днів додаткової відпустки має бути здійснений відповідачем, оскільки це є його дискреційними повноваженнями. Позивач не обґрунтовує позов протиправністю дій відповідача щодо розрахунку днів відпустки, за яку позивач має право отримати компенсацію, а отже, і втручання у дискреційні повноваження відповідача, у даному випадку, не є виправданим та необхідним для захисту прав позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене вище, суд робить висновок, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення .
Отже, суд вирішує питання про встановлення судового контролю з метою надання учасникам справи додаткових гарантій виконання судового рішення.
Суд вважає необхідним вжити заходи судового контролю шляхом зобов'язання відповідачів надати в 30 денний строк з дня набрання законної сили рішення за результатами розгляду даної адміністративної справи звіт про виконання рішення по справі №420/5457/20 до Одеського окружного адміністративного суду.
VI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 141, 245, 255, 293, 295 КАС України, суд -,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 19 лютого 2017 року включно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого 2017 року по 17 жовтня 2017 року
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 лютого по 17 жовтня 2017 року включно, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
6. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової винагороди у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
8. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
9. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
10. У решті позовних вимог відмовити.
11. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати до Одеського окружного адміністративного суду у 30 денний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
12. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 подати до Одеського окружного адміністративного суду у 30 денний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п. 15.5 ч.І розділу VII “Перехідні положення” КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 .
Суддя Бойко О.Я.
.