(повне)
м. Миколаїв.
02 грудня 2020 р.справа № 400/4149/20
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,
позивача: не прибув,
представників відповідача: Добрікової І.В., Давиденко А.В.,
у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаМиколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030
провизнання протиправним та скасування наказу від 15.09.20 р. № 971к; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Миколаївської обласної прокуратури (надалі - відповідач або Миколаївська обласна прокуратура), в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ № 971к від 15 вересня 2020 р. про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури;
2) зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з 11 вересня 2020 р.;
3) стягнути з Миколаївської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2020 р. і до часу фактичного поновлення на роботі.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 2001 р. працював на різних прокурорських посадах. Перед звільненням займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області. Ним успішно пройдена атестація та подана заява про переведення на посаду прокурора в Миколаївській обласній прокуратурі. Після початку роботи Миколаївської обласної прокуратури в вересні 2020 р., позивач вважав, що працює на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури. Як стверджує позивач, керівництво галузевого відділу мало до нього упереджене та провокаційне ставлення, що сприймалось ним як тиск і послугувало підставою для подання заяви про звільнення. Позивач наполягає на тому, що його волевиявлення при звільненні не було добровільним, рішення про звільнення приймалось емоційно та під тиском з боку керівництва. Позивач звертає увагу на те, що його було звільнено в день подання заяви, що є свідченням необхідності його негайного звільнення і тільки підтверджує упередженість по відношенню до нього.
В наступному, позивач подав клопотання, в якому навів обставини, які ним розцінені в якості тиску. Так, за твердженнями позивача, належний мікроклімат в колективі керівництвом відділу не створювався, доброзичливі стосунки між співробітниками відсутні. Керівництво відділу перекладає на підлеглих весь обсяг роботи. Для прикладу, позивач навів ситуацію, коли в місяці, який передував звільненню, йому було доручено виконання завдання, яке відносилось до компетенції заступника керівника відділу, при цьому обсяг завдання не дозволяв виконати його у відведений час. Вважає, що такі дії керівництва дискредитують його внаслідок неможливості своєчасного та якісного виконання дорученого завдання (а. с. 73-77).
Відповідач подав відзив, в якому не погодився з позовними вимогами та просив в їх задоволенні відмовити. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлена послідовна процедура зайняття посади прокурора обласної прокуратури, яка не передбачає "автоматичного" переведення всіх прокурорів прокуратури Миколаївської області, які успішно пройшли атестацію, до Миколаївської обласної прокуратури після початку її діяльності. Такий процес не є одномоментним і триває до тепер. Станом на дату звільнення, ОСОБА_1 не був переведений до Миколаївської обласної прокуратури і фактично перебував поза її штатом. Як зазначає відповідач, можливо саме тривале непереведення на посаду прокурора Миколаївської обласної прокуратури, позивач помилково і безпідставно сприймав як прояв тиску. Відповідач наголошує, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження чинення на нього тиску в будь-якій формі. В той же час, відсутність такого тиску доводиться тим, що хоча в роботи позивача і мались суттєві недоліки, протягом 2019 р. до нього лише один раз було застосоване депреміюування, а в 2020 р. жодних заходів впливу до позивача не застосовувалось (а. с. 101-106).
Позивач подав відповідь на відзив, в якій послався на те, що ще в жовтні 2019 р. подав заяву про проходження атестації, яка є проявом його згоди на переведення до Миколаївської обласної прокуратури після початку її діяльності. Сам факт тривалого непереведення позивача, пояснюється виключно упередженим ставленням до нього. В іншій частині відповідь на відзив повністю копіює зміст позовної заяви (а. с. 111-118).
Відповідач подав заперечення, в яких пояснив, що позивач помилково сприймав себе працівником Миколаївської обласної прокуратури, так як після проходження атестації не був переведений до неї і законодавство не встановлює строку, протягом якого такий перевід має відбутись. Не заслуговують на увагу і твердження позивача про те, що виконання доручення є проявом тиску, так як вказівки і доручення керівництва відділу, є обов'язковими до виконання (а. с. 127-131).
Справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач клопотав про розгляд справи в письмовому провадженні (а. с. 98).
У підготовчому засіданні судом задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а. с. 120-122).
В судовому засіданні представники відповідача заперечили будь-які прояви тиску на позивача.
Представник відповідача Добрікова І.В. пояснила, що на заяві про звільнення позивач власноруч дописав прохання звільнити його саме в день подання цієї заяви, тобто 15 вересня 2020 р., хоча до суду ним надано екземпляр заяви про звільнення без цієї примітки.
Представник відповідача Давиденко А.В. пояснив, що він є безпосереднім керівником ОСОБА_1 . Підтвердженням відсутності на позивача тиску щодо звільнення, є те, що незважаючи на незадовільний стан роботи, позивача жодного разу не притягали до дисциплінарної відповідальності. Надання ОСОБА_1 термінового доручення, не є проявом тиску і не свідчить про упередженість в ставленні до нього.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Доводи позивача про успішне проходження ним атестації та тривале непереведення до Миколаївської обласної прокуратури, лежать за межами предмету доказування в даній справі, адже позивач не оскаржує результати атестації, а його звільнення відбулось з органів прокуратури, а не з посади, а тому не має значення на якій посаді позивач працював перед звільненням і на яку посаду в Миколаївській обласній прокуратурі мав бути переведений.
Як слідує з матеріалів справи, починаючи з червня 2001 р. і до моменту звільнення 15 вересня 2020 р., ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах прокуратури (а. с. 60-64).
15 вересня 2020 р. позивач подав керівнику Миколаївської обласної прокуратури заяву, в якій просив звільнити його за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію (а. с. 59).
В той же день, відповідач видав спірний наказ № 971к, яким ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, на підставі ст. 51 ч. 1 п. 7 Закону України "Про прокуратуру" (а. с. 58).
Як передбачено цією нормою, прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Для доведення факту тиску, ОСОБА_1 подав три листи від 29 і 31 липня та від 4 серпня 2020 р., яким він повернув як помилково надіслані йому документи, у зв'язку з тим, що їх виконання віднесено до обов'язків начальника відділу (а. с. 78-80).
Також позивач надав протокол оперативної наради від 11 серпня 2020 р., згідно з яким ОСОБА_1 доручено в строк до 12 серпня 2020 р. вивчити матеріали визначеного кримінального провадження (а. с. 82).
Оцінюючи ці докази, суд виходить з того, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.
Суд зазначає, що сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є свідченням упередженого чи дискримінаційного ставлення.
Тим більше суд не може оцінити ці обставини, саме як примушення позивача до звільнення.
Не погоджується суд і з доводами позивача про те, внаслідок вищезазначених обставин, його волевиявлення про звільнення мало емоційний характер і не відповідало дійсному бажанню.
Так, обставини, на які посилається позивач, доводячи факт тиску, мали місце наприкінці липня та в середині серпня 2020 р., тоді як заява про звільнення написана 15 вересня 2020 р., тобто майже через місяць, що само по собі виключає стан сильного душевного хвилювання та емоційність в діях позивача.
Відповідно до ст. 36 ч. 1 п. 4 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).
Стаття 38 ч. 1, 2 КЗпП України передбачає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
В КЗпП України відсутня норма, яка б регулювала питання відкликання заяви про звільнення.
Як зазначив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.
Таким чином, позивач має право звільнитись з прокуратури за власним бажанням, подавши відповідну заяву, в якій він може просити про негайне звільнення. Позивач наділений і правом відкликати свою заяву про звільнення. При цьому, КЗпП України не регулює, в який спосіб особа має повідомити роботодавця про відкликання власної заяви про звільнення, а тому допустимо подати як письмову заяву, так і усно попередити роботодавця про відкликання заяви про звільнення.
Частина 2 ст. 38 КЗпП України передбачає окремий спосіб дій працівника, який бажає залишитись на роботи після подання заяви про звільнення - у випадку, коли такий працівник вийшов на роботу та не вимагає розірвання трудового договору, його звільнення не допускається, крім випадку, коли на його місце вже запрошено іншого працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Суд зазначає, що позивач не діяв у спосіб, передбачений ст. 38 ч. 2 КЗпП України.
Також суд звертає увагу позивача на те, що його було звільнено з органів прокуратури з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області, тоді як він просить суд зобов'язати відповідача поновити його на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури, тобто на посаді, яку він перед звільненням не займав, що призведе до порушення порядку зайняття прокурорами посад в обласні прокуратурі, який визначений Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача в частині призначення прокурорів на посади.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, ЄДРПОУ 02910048) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.
Повний текст рішення складено
7 грудня 2020 р.
Суддя А. О. Мороз