справа№380/4694/20
про залишення позовної заяви без розгляду
02 грудня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі :
головуючого - судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Терлецький О.О.,
за участю:
представників позивача - Піки М.Є.,
представника відповідача - Нестеровича Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимог про сплату боргу, -
17.06.2020 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ - 43143039) в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-6802-54 У від 05.11.2019 року.
Ухвалою від 19.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 06.07.2020 заяву відповідача про призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення, клопотання представника позивача про призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін - задоволено, призначено справу до розгляду на 02.09.2020 о 11:30.
30 липня 2020 представником відповідача (вх. №38000) подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Дане клопотання обґрунтовано тим, що позивач оскаржує податкову вимогу від 05 листопада 2019 року № Ф- 6802-54-У про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 26 539, 26 грн., нарахованої відповідно до статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464- VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Стверджують, що податкову вимогу позивач отримав 19 листопада 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначають, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з даним позовом.
До позову позивачем долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що позивач не отримував від відповідача вимоги про сплату боргу від 05.11.2019 №Ф-6802-54-У, а про наявність такої вимоги як виконавчого документа дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020, яку отримав 11.06.2020 простим листом.
Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача, посилаючись на письмові пояснення, викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду.
Представник відповідача просив задовольнити клопотання про залишення позову без розгляду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Предметом даної позовної заяви є оскарження вимоги Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-6802-54-У від 05.11.2019 року на суму 26 539, 26 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
При цьому, ч. 2 ст. 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, положення процесуального закону передбачають виняток щодо обрахування загального строку звернення до суду у разі якщо такий встановлений іншими спеціальними законодавчими актами.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону).
В частині ж другій статті 2 Закону закріплено, що принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску визначаються виключно цим Законом.
Відтак, спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме Закон.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, однак положення Основного закону не визначають спеціальних строків звернення до суду у справі про оскарження вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску.
Оцінюючи обставини щодо дотримання позивачем визначеного спеціальним законодавчим актом строку звернення до суду, необхідно звернути увагу на таке.
Пунктом 4 частини першої статті 6 цього Закону визначено наявність у платника єдиного внеску права оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Відповідно до положень абзацу 4 частини четвертої статті 25 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону).
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини четвертої статті 25 Закону ).
Абзацом 8 частини четвертої статті 25 Закону визначено порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
За змістом абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що встановлений абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону строк для платника податків, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку у взаємозв'язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду в постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 19 березня 2020 року у справі № 140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а.
Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З матеріалів справи слідує, що копія оскаржуваної вимоги надіслана на адресу позивача згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №7900059794635, та згідно відмітки на конверті та довідки повернута з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» 19.11.2019.
Даючи оцінку доводам сторін щодо вручення/надсилання спірної вимоги та отримання такої позивачем суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Згідно п.42.2. ст.42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до п.42.5. ст.42 ПК України, у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків (його представнику).
Відповідно до розділу УІ Наказу МФ України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис,- в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред'являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів); надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів); надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства.
Якщо платник частково сплатив суми недоїмки, та/або фінансових санкцій, та/або пені, зазначені у вимозі, до завершення строку остаточного узгодження, до органів державної виконавчої служби/органів Казначейства вимоги, які набрали чинності, пред'являються з урахуванням погашених сум боргу на дату пред'явлення.
Суд звертає увагу на те, що заява про поновлення строку звернення до суду обґрунтовані лише тим, що про наявність спірної вимоги позивач дізнався з постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020, яку отримав 11.06.2020 простим листом.
12 лютого 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287) досліджував питання щодо тотожності понять в податковому законодавстві зокрема тих, які стосуються отримання та/або вручення податкового повідомлення - рішення.
Зокрема Верховний Суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов'язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками “вручити особисто” та “судова повістка” та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходила як з буквального змісту приписів пункту 56. 18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (оскільки, наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності), так і з логічно-змістовного тлумачення цих норм.
Пунктом 58.3 статті 58 ПК України встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Судом з долученого відповідачем повідомлення про вручення поштового відправлення встановлено, що оскаржувана вимога доставлена за адресою реєстрації позивача 19.11.2019 року.
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що з 19.11.2019 йому не могло бути відомим про наявність оскаржуваної вимоги, а також про отримання останньої тільки 11.06.2020.Позов подано до суду 17.06.2020.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного:1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
На дотримання строків звернення до адміністративного суду як однієї з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин неодноразово наголошувалось Верховним Судом, зокрема і в ухвалі Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №9901/157/20.
З урахуванням викладеного, суд не визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на те, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування вимоги про сплату вимоги про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-6802-54 У від 05 листопада 2019 року, поза межами визначеного абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» десятиденного строку, а причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, суд приходить до висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
Відтак, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням)
Відтак судовий збір, сплачений позивачем відповідно до квитанції №ПН1543092 від 16.06.2020 (а.с.37) в сумі 840,80 грн., підлягає поверненню з бюджету.
Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
02.12.2020 року на адресу суду представником відповідача подано заперечення на заяву відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу (додаткові пояснення), в якій просить відмовити у задоволенні такої у зв'язку з її безпідставністю.
Суд звертає увагу, що частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, відтак відсутні підстави для стягнення судових витрат на правову допомогу на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 122, 240, 248, 256, 292, 295 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви позивача про визнання причин пропуску строків звернення до адміністративного суду поважними та поновлення пропущених строків звернення до суду - відмовити.
Клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задоволити.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату бору, - залишити без розгляду.
Повернути ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) з бюджету судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений згідно квитанції №ПН1543092 від 16.06.2020.
Відмовити у задоволенні заяви про стягнення на користь ОСОБА_1 , судових витрат на правову допомогу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський оружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення (проголошення).
Повний текст ухвали складений 07 грудня 2020 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна