справа№380/8100/20
07 грудня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського окружного адміністративного суду, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної судової адміністрації України про стягнення суддівської винагороди та моральної шкоди,-
Позивач - ОСОБА_1 (Позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Рівненського окружного адміністративного суду (Відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (Третя особа-1), Державної судової адміністрації України (Третя особа-2), в якому просить:
- стягнути з Рівненського окружного адміністративного суду (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, 87; код ЄДРПОУ 34847329) на користь ОСОБА_1 суму суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн. за період квітня-серпня 2020 року;
- стягнути з Рівненського окружного адміністративного суду (33028, місто Рівне, вулиця 16 Липня, 87; код ЄДРПОУ 34847329) на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 1 грн.;
- рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2013 року є суддею Рівненського окружного адміністративного суду. Розмір її суддівської винагороди у 2020 році з усіма належними доплатами становив 69366,00 грн.
У зв'язку із набранням 18 квітня 2020 року чинності Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 в частині обмеження на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, суддівської винагороди судді десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, Рівненський окружний адміністративний суд обмежив нарахування та виплату належної їй суддівської винагороди. Так, зі змісту довідки Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року № 04-53/104 «Про складові заробітної плати за квітень-серпень 2020 року» слідує, що за період з квітня по серпня 2020 року позивачці не виплачено суму суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн.
Такі дії відповідача позивачка уважає протиправними, зважаючи на таке.
Розмір суддівської винагороди та порядок її виплати передбачений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
За приписами частини другої статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин, позивачка уважає, що наведені вище норми статті 13 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII мають імперативний характер та чітко визначають те, що розмір суддівської винагороди визначається виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а фінансова складова є невід'ємною частиною забезпечення незалежного судочинства. Відтак, Закон № 553-ІХ щодо обмеження розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України та Закону № 1402-VIII, а тому не міг бути застосований до визначення розміру виплати її суддівської винагороди. Натомість відповідач, застосовуючи указані вище обмеження за Законом № 553-ІХ порушив право позивачки, як працюючої судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним, що за своєю суттю являється порушенням її майнового права (інтересу) відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також позивачка звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами.
З огляду на вищенаведене, на думку позивачки, належним та ефективним способом захисту її порушеного права буде стягнення з відповідача на її користь суми недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн.
Крім того, позивачка вказує, що у зв'язку з тим, що протягом тривалого періоду часу вона отримувала суддівську винагороду в суттєво нижчому розмірі, і на сьогодні змушена звертатися за захистом свого порушеного права до суду - таким діями (бездіяльністю) їй також була заподіяна моральна шкода збоку відповідача, як органу державної влади і держави загалом. Розмір такої моральної шкоди позивачка оцінює в одну гривню, яку й просить стягнути на свою користь з відповідача.
У зв'язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що в силу приписів статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-ІХ) з 18 квітня 2020 року розрахунок (нарахування) розміру суддівської винагороди позивачки, а також інших суддів Рівненського окружного адміністративного суду здійснювався відповідно до вимог Закону № 1402-VIII, однак з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 294-ІХ. Щомісячні обмеження нарахувань суддівської винагороди позивачки за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склали: у квітні 2020 року - 17681,56 грн.; у травні 2020 року - 21985,63 грн.; у червні 2020 року - 32489,87 грн.; у липні 2020 року - 36324,07 грн.; у серпні 2020 року - 23207,05 грн. Загальна сума обмеження нарахувань суддівської винагороди позивачці за указаний період становила 131688,18 грн.
Тому відповідач вважає, що при нарахуванні позивачці суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (зокрема, Законом № 1402-VIII та Законом № 294-ІХ).
Крім того, відповідач зауважує, що саме з 28 серпня 2020 року (дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020) обмеження, встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ щодо нарахування суддівської винагороди не застосовуються. У зв'язку з цим, з 28 серпня 2020 року нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди здійснюється у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Відтак, на переконання відповідача, доводи позивачки стосовно неправомірності дій Рівненського окружного адміністративного суду щодо застосування обмеження розміру нарахування їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року є необґрунтованими, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 грн. відповідач вказує, що позивачка не надала будь-яких доказів заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру внаслідок дій (бездіяльності) Рівненського окружного адміністративного суду при нарахуванні їй суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, зокрема, доказів погіршення стану здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ.
Тому відповідач вважає, що у задоволенні цієї вимоги також належить відмовити.
Третя особа-1 подала пояснення щодо позову. Щодо вимоги позивача про стягнення суддівської винагороди вказує, що до прийняття Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 положення статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами підлягали застосуванню відповідно до вимог чинного законодавства.
Зауважує, що внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік в частині обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди зумовлено саме погіршенням економічної та фінансової ситуації в державі у зв'язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що визнана пандемією Всесвітньою організацією охорони здоров'я та необхідністю невідкладного розподілу коштів державного бюджету для забезпечення заходів щодо запобігання поширенню вірусу на території України. До того ж, встановлення обмеження виплат стосувалося не лише суддів, а застосовувалось і до інших працівників та посадових і службових осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Наголошує, що такі обмеження були вимушені до застосування державою, мали тимчасовий, а не постійний характер та не мали на меті порушення незалежності суддів. Правомірність цих обмежень є обґрунтованою та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.
Вважає, що за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди позивачки було правомірним, а відповідач діяв відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди третя особа-1 зазначає, що жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння позивачці втрат немайнового характеру нею не надано, а відтак ця позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Третя особа-2 подала пояснення щодо позову. Вказує, що у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року положення частин першої, третьої, статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалися нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди.
Вважає, що рішення Конституційного Суду України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 на спірні правовідносини за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не може вплинути, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, яке до того ж не містить положень, котрі б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття.
Стверджує, що Рівненський окружний адміністративний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати позивачці суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). У зв'язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 06 жовтня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін. Залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області та Державну судову адміністрацію України, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Указом Президента України № 352/2013 від 27 червня 2020 року «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п'ять років (а.с.15-19).
Відповідно до наказу голови Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року № 39-к «Про зарахування в штат суду ОСОБА_1 » зараховано ОСОБА_1 в штат Рівненського окружного адміністративного суду на посаду судді строком на п'ять років з 19 серпня 2013 року (а.с.14).
Указом Президента України № 148/2019 від 17 квітня 2019 року «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду безстроково (а.с.21-23).
Згідно наказу голови Рівненського окружного адміністративного суду № 45-к від 18 квітня 2019 року «Про призначення судді ОСОБА_1 на посаду судді безстроково» (а.с.20):
1. Вважати суддю ОСОБА_1 такою, що призначена на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду безстроково;
2. Взяти до уваги, що ОСОБА_1 судді Рівненського окружного адміністративного суду, з 04 грудня 2018 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 (двадцять) відсотків посадового окладу, як такій, стаж роботи якої, що дає право на отримання доплати за вислугу років станом на 04 грудня 2018 року, становить 08 (вісім) років 03 (три) місяці 15 (п'ятнадцять) днів, а також щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук із спеціальності «Адміністративне право і процес», «Фінансове право», «Інформаційне право», у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків посадового окладу.
За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, що підтверджується довідкою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року № 04-53/104 «Про складові заробітної плати за квітень-серпень 2020 року» (а.с.24).
Згідно указаної довідки загальна сума обмеження суддівської винагороди позивачки за спірний період становить 131688,18 грн.
Уважаючи застосування відповідачем обмеження виплати суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» протиправним, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки суми обмеження суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн. за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року; заподіяної моральної шкоду у розмірі 1 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки суми суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн. за період квітня-серпня 2020 року суд враховує таке.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до абзацу першого статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
За змістом статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Як визначено частинами першою, другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII).
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII слідує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п'ятої статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
18 квітня 2020 набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX).
Пунктом 10 розділу І Закону № 553-IX Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 294-IX) статтею 29 такого змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Суд відзначає, що на всій території України карантин був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на період з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року.
Надалі дію карантину неодноразово продовжено постановами Кабінету Міністрів України: від 25 березня 2020 року № 239 - до 24 квітня 2020 року, від 22 квітня 2020 року № 291 - до 11 травня 2020 року, від 04 травня 2020 року № 343 - до 22 травня 2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, областей (у тому числі Рівненської області), міст Києва та Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 цифри і слово « 22 червня» замінено цифрами і словом « 31 липня».
Суд встановив, що передбачене статтею 29 Закону № 294-IX обмеження щодо нарахування суддівської винагороди, розмір якої визначено Законом № 1402-VIII, застосоване відповідачем стосовно позивачки з 18 квітня 2020 року.
Разом з тим, суд зазначає, що зміни до статті 135 Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не вносилися, а тому встановлене обмеження нарахування суддівської винагороди є протиправним, оскільки не узгоджується зі змістом статті 130 Конституції України, частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII та не відповідає положенням статті 48 цього Закону щодо механізмів забезпечення незалежності судді.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019(7155/19) вказав про те, що він неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12. 2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі і поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).
Такі ж висновки містяться і у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01 січня 2001 року. Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об'єктивно і суб'єктивно) роботу суддів (Звіт КРЄС про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи. Оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 14- 16 жовтня 2015 року, пункт 73).
Конституція України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
Отже, положення Закону № 553-ІХ про обмеження максимального розміру місячної суддівської винагороди є фактичною зміною гарантій, передбачених спеціальним законом.
Право позивачки на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.
Відповідно до частин першої-третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, a також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
У цьому рішенні Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, виходив із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював, а саме: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
У пункті 4.1 рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) в контексті змісту конституційного принципу верховенства права Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23січня 2020 № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-ІХ заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ суперечать статтям 1, 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, другій статті 126, статті 130 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, керуючись положеннями статті 7 КАС України та, враховуючи те, що стаття 29 Закону № 294-ІХ зі змінами в частині застосування обмежень при нарахуванні суддівської винагороди десятьма мінімальними заробітними платами не відповідає Конституції України, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Оскільки питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, то це виключає можливість застосовувати до цих правовідносин інші закони.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, жодним чином не спростовують висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач, виконуючи вимоги бюджетного законодавства, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.
З дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-р/2020, тобто, з 28 серпня 2020 року, таке порушення припинено та положення Закону № 294-ІХ зі змінами, Закону № 553-ІХ, визнані неконституційними, втратили чинність.
Разом з тим, невиплачена позивачці у зв'язку із застосуванням обмежень, що встановлені у неконституційний спосіб, сума суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року залишається і надалі невиплаченою, позаяк доказів протилежного суду не надано.
Так, як слідує з довідки Рівненського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року № 04-53/104 «Про складові заробітної плати за квітень-серпень 2020 року» щомісячні обмеження суддівської винагороди позивачки за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склали: у квітні 2020 року - 17681,56 грн.; у травні 2020 року - 21985,63 грн.; у червні 2020 року - 32489,87 грн.; у липні 2020 року - 36324,07 грн.; у серпні 2020 року - 23207,05 грн. Загальна сума обмеження нарахувань суддівської винагороди позивачки за указаний період становить 131688,18 грн.
Цю обставину відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує.
Відтак, з метою захисту порушеного права позивачки на отримання суддівської винагороди у належному розмірі, достатнім і ефективним способом його захисту є стягнення з відповідача на її користь суми суддівської винагороди у розмірі 131688,18 грн., з утриманням із цієї суми, що підлягає виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи викладене, необхідно звернути до негайного виконання рішення суду в межах виплати позивачці суддівської винагороди за один місяць.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки заподіяної моральної шкоду у розмірі 1 грн. суд враховує таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом дев'ятим Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що позивачкою не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) чи рішенням відповідача відповідно до яких заподіяно шкоду. Адже саме позивач у справі повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що дії (бездіяльність) відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
У цій справі позивачкою не надано суду жодних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.
Враховуючи те, що позивачкою належним чином не доведені факт заподіяння їй відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки заподіяної моральної шкоду у розмірі 1 грн. задоволенню не підлягає.
Указана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 580/194/19 (провадження № К/9901/21553/19).
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пунктів першого, третього частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду з цим адміністративним позовом його не сплачувала, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Рівненського окружного адміністративного суду (вул. 16 Липня, 87, м. Рівне, 33028), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (вул. С. Петлюри, 13, м. Рівне, 33028), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про стягнення суддівської винагороди та моральної шкоди - задоволити частково.
Стягнути з Рівненського окружного адміністративного суду (вул. 16 Липня, 87, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 34847329) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду в розмірі 131688,18 грн., з утриманням із цієї суми, що підлягає виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Звернути рішення до негайного виконання в частині присудження виплати суддівської винагороди в межах стягнення суми за один місяць.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 07 грудня 2020 року.
Суддя Клименко О.М.