Рішення від 07.12.2020 по справі 320/3865/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року справа № 320/3865/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання нечинними та скасування рішень, податкових повідомлень-рішень та вимоги.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання нечинними та скасування прийнятих відповідачем рішень №0004911303 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 191389,68 грн. та №0004851303 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у розмірі 1190,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 дійшов висновку про здійснення позивачем у період 2012-2018 роки підприємницької діяльності з продажу об'єктів нерухомого майна, внаслідок чого дохід, отриманий від такої діяльності, підлягає оподаткування за ставкою, визначеною для фізичної особи-підприємця (18%). Крім того, позивач, за твердженням контролюючого органу, є платником єдиного соціального внеску, а тому повинен сплачувати ЄСВ та подавати відповідну звітність, чого ним зроблено не було.

Позивач не погоджується з такими висновками контролюючого органу та стверджує, що він при здійсненні операцій з купівлі-продажу нерухомого майна виступав як фізична особа без статусу підприємця, а тому у нього не виникло обов'язку зі сплати податку на доходи фізичних осіб за ставкою 18%, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору, а також подання відповідної податкової звітності за 2012-2018 роки. При цьому позивач зауважує, що здійснення підприємницької діяльності є правом, а не обов'язком фізичної особи, а органи державної податкової служби не вправі визнавати осіб суб'єктами підприємництва без відповідного волевиявлення, покладаючи таким чином додаткове податкове навантаження та обов'язки з подання звітності.

Крім того, позивач наголосив на тому, що відповідачем було порушено порядок проведення перевірки, оскільки відповідач не направляв ОСОБА_1 копію наказу про призначення перевірки та повідомлення про перевірку, а запит про надання додаткових документів був направлений контролюючим органом 25.03.2019, у той час як перевірка завершена 28.03.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 контролюючий орган дійшов висновків про порушення позивачем ряду вимог чинного законодавства, на підставі яких були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, в ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 здійснює діяльність з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках, яка спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та яка здійснюється з метою отримання прибутку, що за своєю суттю є підприємництвом. Оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, він не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки, звітність з єдиного соціального внеску та не здійснював сплату податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору у розмірах, передбачених до сплати фізичною особою-підприємцем, чим порушив вимоги податкового законодавства.

Відповідач також наголосив на тому, що посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області було дотримано порядок призначення та проведення відповідної перевірки та не допущено жодних процедурних порушень.

04.10.2019 на адресу суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог, до якої додана змінена редакція адміністративної позовної заяви, згідно якої позивач просить суд визнати нечинними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення ДПС у Київській області від 07.05.2019 №0004841303 про збільшення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 7664926,09 грн.;

- податкове повідомлення-рішення ДПС у Київській області від 07.05.2019 №0004861303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1190,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення ДПС у Київській області від 07.05.2019 №0004871303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 510,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення ДПС у Київській області від 07.05.2019 №0004891303 про збільшення грошового зобов'язання зі сплати військового збору та застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 21143,69 грн.;

- рішення Головного управління ДПС у Київській області №0004911303 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 191389,68 грн.;

- рішення Головного управління ДПС у Київській області №0004851303 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у розмірі 1190,00 грн.;

- вимогу ГУ ДПС у Київській області від 07.05.2019 №0004901303 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ на суму 550 521,87 грн.

Враховуючи, що підстави позову залишилися незмінними (незгода позивача з віднесенням діяльності позивача з продажу квартир до підприємницької за відсутності факту реєстрації в якості ФОП), ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог було прийнято до розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 29.10.2019 замінено відповідача - Головне управління ДФС у Київській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.

Усною ухвалою суду від 14.01.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засіданні, вирішено закрити підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Присутні у судовому засіданні 28.01.2020 представники сторін заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання сторін, усною ухвалою суду від 28.01.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України у Київській області, 20.03.2007 (т.1, а.с.113-119).

З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №543 вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.03.2019 тривалістю 5 робочих днів (т.1, а.с.152).

На підставі вказаного наказу посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області у період з 22.03.2019 по 28.03.2019 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 (т.1, а.с.25-45).

У вказаному акті перевірки посадові особи контролюючого органу зазначили, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області листом від 31.07.2018 №9861/9 повідомив, що фізична особа ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків з нежитловими та громадськими приміщеннями на підставі декларації про готовність об'єктів до експлуатації, які належать до ІІІ категорії складності, виданих Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області за наступними адресами:

- АДРЕСА_2 (декларація №КС143132840502);

- АДРЕСА_3 (декларація №КС14312224312);

- АДРЕСА_4 (декларація №КС14312243582).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, за вищевказаними адресами в с. Петропавлівська Борщагівка розміщені багатоквартирні житлові будинки, що належать до ЖК "ІНФОРМАЦІЯ_9".

Також згідно з інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, будівництво ЖК " ІНФОРМАЦІЯ_9 " відбувалось на земельних ділянках в АДРЕСА_8 , АДРЕСА_17 , які належать ОСОБА_1 на праві власності.

Перевіркою встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 набував у власність об'єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого він безпосередньо виступає, після введення об'єктів нерухомості (багатоповерхових будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. Генеральними підрядниками будівництва є ТОВ «ПРОФРЕМБУД» та ТОВ «Мід-Сервіс».

У подальшому ОСОБА_1 були реалізовані об'єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувалися нотаріально.

В ході перевірки встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж нерухомого майна (квартир).

Підтвердженням наміру одержання прибутку від продажу збудованих об'єктів нерухомості, за твердженням контролюючого органу, є розміщена у загальному відкритому доступі на веб-ІНФОРМАЦІЯ_8 інформація з пропозиціями продажу квартир, у тому числі за адресами: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , замовником будівництва яких є фізична особа-платник податків ОСОБА_1 , на якому наявна цінова пропозиція, акції, контакти відділу продажів та інша інформація, що стосується ЖК "ІНФОРМАЦІЯ_9".

Рекламування та продаж об'єктів нерухомості відбувається у відділі продажу за адресою: АДРЕСА_5 .

У зв'язку з цим контролюючий орган зробив висновок про те, що діяльність ОСОБА_1 з будівництва та продажу квартир здійснюється також із залученням трудових ресурсів (відділ продажу).

Інформація щодо діяльності фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , пов'язаної з реалізацією квартир у багатоповерхових житлових будинках, також наявна на інтернет-сайтах www.m.novostroyki.lun, www.novostroyki.realt.ua .

В акті перевірки вказано, що згідно відомостей, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 отримано дохід від реалізації об'єктів нерухомого майна за ознакою доходу "104" - частина доходів від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна, всього у сумі 45400786,64 грн., у тому числі за 2012 р. - 5514691,00 грн., за 2013 р. - 28887465,70 грн., за 2014 р. - 9438613,07 грн., за 2015 р. - 1127663,00 грн., за 2016 р. - 39000,00 грн., за 2017 р. - 366953,87 грн. та за 2018 р. - 26400,00 грн.

Згідно з інформацією, яка міститься в інтегрованих картках ІС "Податковий блок", встановлено, що фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 також на постійній основі відповідно до п.172.5 ст.172 Податкового кодексу України сплачувались податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об'єктів нерухомого майна фізичним особам-покупцям до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на загальну суму 1704133,09 грн., у тому числі за 2012 р. - 0,00 грн., за 2013 р. - 1378742,90 грн., за 2014 р. - 239072,50 грн., за 2015 р. - 39160,00 грн., за 2016 р. - 1950,00 грн., за 2017 р. - 17402,69 грн. та за 2018 р. - 27805,00 грн., виходячи з чого сума отриманого доходу платником податків від продажу об'єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 становить 34082661,80 грн., у тому числі за 2012 р. - 0,00 грн., за 2013 р. - 27574858,00 грн., за 2014 р. - 4781450,00 грн., за 2015 р. - 783200,00 грн., за 2016 р. - 39000,00 грн., за 2017 р. - 378053,80 грн. та за 2018 р. - 556100,00 грн.

Перевіркою встановлено отримання фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 доходу від реалізації об'єктів нерухомого майна всього у сумі 45930486,64 грн., у тому числі за 2012 р. - 5514691,00 грн., за 2013 р. - 28887465,70 грн., за 2014 р. - 9438613,07 грн., за 2015 р. - 1127663,00 грн., за 2016 р. - 39000,00 грн., за 2017 р. - 366953,87 грн. та за 2018 р. - 556100,00 грн.

Розбіжності між отриманими фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 доходом згідно відомостей, які містяться в ДРФО ДФС України та наявної інформації в ІС "Податковий блок" щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від реалізації об'єктів нерухомого майна виникла у зв'язку із невідображенням приватними нотаріусами даних в податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку під час посвідчення договорів купівлі-продажу.

Відповідно до наявної податкової інформації фізична особа - платник податків ОСОБА_1 здійснював продаж даних об'єктів, замовником яких він виступає.

На думку відповідача, вказане свідчить про те, що діяльність фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 з будівництва багатоповерхових житлових будинків з метою подальшої реалізації нерухомого майна спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання доходу.

Відповідач зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб'єкт підприємництва - підприємцем.

В акті перевірки вказано, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не подавав декларації про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки.

Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності у 2012-2018 роках, встановлено його заниження на загальну суму 45930486,64 грн., у тому числі за 2012 р. - 5514691,00 грн., за 2013 р. - 28887465,70 грн., за 2014 р. - 9438613,07 грн., за 2015 р. - 1127663,00 грн., за 2016 р. - 39000,00 грн., за 2017 р. - 366953,87 грн. та за 2018 р. - 556100,00 грн.

Контролюючий орган зауважив, що з метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отримання доходу від продажу об'єктів нерухомого майна та понесених для його отримання витрат фізичній особі - платнику податків ОСОБА_1 направлено письмовий запит від 25.03.2019 №7715/К/10-36-13-03, відповідь на який надана не була, у зв'язку з чим документально підтверджені витрати контролюючим органом не визначені.

Внаслідок цього сума чистого оподатковуваного, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, визначена у розмірі 45930486,64 грн., у тому числі за 2012 р. - 5514691,00 грн., за 2013 р. - 28887465,70 грн., за 2014 р. - 9438613,07 грн., за 2015 р. - 1127663,00 грн., за 2016 р. - 39000,00 грн., за 2017 р. - 366953,87 грн. та за 2018 р. - 556100,00 грн.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження на загальну суму 6131940,87 грн., у тому числі за 2012 р. - 934922,27 грн., за 2013 р. - 3529373,47 грн., за 2014 р. - 1362568,52 грн., за 2015 р. - 179064,00 грн., за 2016 р. - 5070,00 грн., за 2017 р. - 48649,01 грн. та за 2018 р. - 72293,00 грн., чим порушено вимоги п.177.1, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

Також перевіркою встановлено, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 550521,87 грн., у тому числі за 2012 р. - 77733,15 грн., за 2013 р. - 81612,63 грн., за 2014 р. - 89529,12 грн., за 2015 р. - 89995,12 грн., за 2016 р. - 8580,00 грн., за 2017 р. - 80729,85 грн. та за 2018 р. - 122342,00 грн.

Контролюючий орган встановив факт неподання ОСОБА_1 звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки, що кваліфіковано в якості порушення вимог чинного законодавства.

В акті перевірки вказано, що згідно з інформацією, яка міститься в ІС "Податковий блок", ОСОБА_1 сплачено військовий збір під час нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир всього на суму 14648,55 грн., у т.ч. в 2015 р. - 0,00 грн., в 2016 р. - 585,00 грн., в 2017 р. - 5722,05 грн. та в 2018 р. - 8341,50 грн.

Перевіркою встановлено заниження ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 військового збору від здійснення підприємницької діяльності (з урахуванням сплаченого військового збору) всього у сумі 16914,95 грн., в т.ч. за 2015 р. - 16914,95 грн., за 2016 р. - 0,00 грн., за 2017 р. - 0,00 грн. та за 2018 р. - 0,00 грн.

На підставі викладеного в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 таких вимог чинного законодавства:

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, в частині неподання позивачем декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, в частині ненадання позивачем книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність;

- пунктів 177.1 -177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 6131940,87 грн., у т.ч. за 2012 р. - 934922,27 грн., за 2013 р. - 3529373,47 грн., за 2014 р. - 1362568,52 грн., за 2015 р. - 179064,00 грн., за 2016 р. - 5070,00 грн., за 2017 р. - 48649,01 грн. та за 2018 р. - 72293,00 грн.;

- пункту 2, пункту 9 та пункту 11 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання позивачем звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки.

- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статі 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині не нарахування, не обчислення та не сплати позивачем єдиного внеску всього на загальну суму 550521,87 грн., у т.ч. за 2012 р. - 77733,15 грн., за 2013 р. - 81612,63 грн., за 2014 р. - 89529,12 грн., за 2015 р. - 89995,12 грн., за 2016 р. - 8580,00 грн., за 2017 р. - 80729,85 грн. та за 2018 р. - 122342,00 грн.;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 у сумі 16914,95 грн., в т.ч. за 2015 р. - 16914,95 грн., за 2016 р. - 0,00 грн., за 2017 р. - 0,00 грн. та за 2018 р. - 0,00 грн.;

- статті 58, частини шостої статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення позивачем господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства;

- статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- пункту 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, які викладені в акті від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 , щодо порушення ним відповідних норм чинного законодавства, подав до Головного управління ДФС у Київській області заперечення на акт перевірки (т.1, а.с.46-55).

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 02.05.2019 №11036/ФОП/10-36-13-03 висновки акта перевірки від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 залишені без змін (т.1, а.с.56-58).

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області були прийняті такі документи:

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004841303, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 7664926,09 грн., з яких 6131940,87 грн. - податкове зобов'язання та 1532985,22 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.2, а.с.36);

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004861303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн. (т.2, а.с.37);

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004871303, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (т.2, а.с.38);

- податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004891303, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з військового збору у розмірі 21143,69 грн., з яких 16914,95 грн. - податкове зобов'язання та 4228,74 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.2. а.с.39);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004901303, яким позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 550521,87 грн. (т.2, а.с.40);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.05.2019 №0004911303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 191389,68 грн. (т.1, а.с.21);

- рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 07.05.2019 №0004851303, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 1190,00 грн. (т.1, а.с.22).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням Державної фіскальної служби України від 22.07.2019 №К/99-99-11-05-01-25 спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення (т.2, а.с.41-49).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних документів, позивач звернувся з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Так, відповідно до ст. 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У свою чергу, відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення абзац 6 пункту 42.4 статті 42 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктами 79.1-79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Отже, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У позовній заяві позивач зазначив, що контролюючим органом не було дотримано процедуру проведення перевірки, з огляду не направлення ОСОБА_1 копії наказу про призначення та повідомлення про проведення перевірки, з приводу чого суд зазначає таке.

Як вбачається з копії паспорту громадянина України - ОСОБА_1 , позивач у період з 17.05.2005 по 15.04.2019 (включно) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 .

З 16.04.2019 місцем реєстрацію позивача є адреса: АДРЕСА_7 (т.1, а.с.113-119).

Наказом Головного управління ДФС у Київській області від 13.03.2019 №543 вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.03.2019 тривалістю 5 робочих днів (т.1, а.с.152).

Також Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято повідомлення від 13.03.2019 №108/10-36-13-03 (т.4, а.с.23).

Копії вказаних документів рекомендованою поштовою кореспонденцією зі штрихкодовим ідентифікатором №0212111848928 були направлені позивачу за адресою: АДРЕСА_6 (т.1, а.с.150).

Відповідно до роздруківки з офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта" вказана рекомендована поштова кореспонденція знаходилася у поштовому відділенні у с. Петропавлівська Борщагівка у період з 16.03.2019 по 24.04.2019 та була повернута за зворотною адресою у зв'язку з неврученням адресатові (т.1, а.с.151).

Отже, копії наказу та повідомлення про проведення перевірки були направленні за адресою місця реєстрації позивача, що свідчить про виконання відповідачем вимог ст.42 Податкового кодексу України та дотримання ним процедури проведення перевірки.

Щодо суті виявлених контролюючим органом під час перевірки порушень, суд зазначає таке.

В акті перевірки від 04.04.2019 №260/1036-13-03/ НОМЕР_2 контролюючий орган, вказуючи на порушення позивачем чинних вимог законодавства, зазначив, що будівництво та продаж ОСОБА_1 у період з 2012-2018 роки значної кількості квартир свідчить про систематичний характер такої діяльності позивача, що є ознакою підприємницької діяльності.

Відповідач вважає, що діяльність позивача з продажу квартир є в розумінні вимог чинного законодавства підприємницькою діяльністю, у зв'язку з цим дохід від такої діяльності підлягає оподаткування у розмірах, визначених саме для фізичної особи-підприємця, з приводу чого суд зазначає таке.

Судом встановлено, що Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області були видані ОСОБА_1 як замовнику будівництва декларації про готовність об'єкта до експлуатації на такі об'єкти:

- багатоквартирний житловий будинок з громадськими приміщеннями по АДРЕСА_4 (загальна площа 4575,80 кв.м., кількість поверхів - 5); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мід-Сервіс" (декларація від 10.12.2012 №КС14312243582) (т.1, а.с.230-236);

- багатоквартирний житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 (загальна площа 10840,90 кв.м., кількість поверхів - 5, цоколь та мансард); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Профремонбуд " (декларація від 11.10.2013 №КС143132840502) (т.1, а.с.237-242);

- багатоквартирний житловий будинок з громадськими приміщенням, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (загальна площа 7753,1 кв. м., кількість поверхів - 5); генеральний підрядник будівництва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мід-Сервіс" (декларація від 26.12.2012 №КС14312224312) (т.1, а.с.243-148).

Відповідно до інформації, розміщеної в мережі Internet, на яку посилається відповідач у акті перевірки, за вищевказаними адресами у с. Петропавлівська Борщагівка розміщені багатоквартирні житлові будинки, що належить до ЖК "ІНФОРМАЦІЯ_9".

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано права власності на такі об'єкти:

- квартири №№2-64, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежитлові приміщення №№-2, 4-26, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 ;

- квартири №№1-69 , 71-100-102 , 104-107, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ;

- приміщення №№5-48, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ;

- квартири №№8 , 15 , 24 , 38, що розташовані за адресою: АДРЕСА_9 (т.1,а.с.164-229).

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та фізичними особами було укладено ряд договорів купівлі-продажу квартири, які розташовані за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 , про що свідчать договори купівлі-продажу, копії яких долучені до матеріалів справи (т.3, а.с.1-250, т.4, а.с.1-15).

ОСОБА_1 за операціями з купівлі-продажу квартир під час нотаріального посвідчення угод було здійснено сплату податку на доходи фізичних осіб, про що свідчать наявні у справі квитанції (т.2, а.с.62-176). При цьому податок був сплачений за ставкою 5% від суми вартості кожного об'єкта нерухомого майна.

В акті перевірки зазначено, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, а тому діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємництвом, а суб'єкт підприємництва - підприємцем, внаслідок чого у останнього виникали обов'язки щодо подачі податкової звітності, сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору саме як у фізичної особи-підприємця, а не фізичної особи - громадянина.

Однак, з таким висновком відповідача суд в повній мірі погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.

У той же час суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, стає суб'єктом підприємництва після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб'єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

Статтею 58 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З позиції Європейського Суду принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" заява N 55555/08 від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" заява N 36900/03 від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").

На підставі вище зазначеного, суд зазначає, що законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб'єкта владних повноважень (в даному випадку органу ДПС). Вчинення таких дій суб'єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб'єкт господарювання), тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, з посиланням на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27 лютого 2018 у справі №826/1513/17, зауважив, що право платника податків зареєструватися фізичною особою-підприємцем не може бути обов'язком; платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи-підприємця.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду підлягає обов'язковому врахуванню у цій справі, спірні правові в якій є подібними.

Порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у період, що охоплювався проведеною документальною перевіркою (2012 - 2018 роки) регламентувався статтею 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Положеннями п. 172.2 ст. 172 ПК України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5%.

У відповідності до п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Згідно з п. п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Отже, відповідальність за порушення норм Кодексу в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

Нормами п. 18.1 ст. 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до п. 172.4 ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті (вказане положення застосовується з 2018р.)) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Положеннями статті 171 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту "а" пункту 172.5 статті 172 ПК України сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов'язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов'язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є приватні нотаріуси, які посвідчували договори купівлі-продажу об'єктів житлової нерухомості. При цьому до кожного договору купівлі-продажу, вчиненого позивачем, долучено відповідні розрахункові документи (квитанції), які підтверджують сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об'єктів нерухомого майна згідно з п. 167.2 ст. 167 ПК України.

Вказана обставина про сплату ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% від визначеної вартості об'єктів нерухомого майна вказується в самому Акті перевірки від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 .

Саме в такому порядку здійснювалося визначення та сплата податкових зобов'язань за наслідками оподаткування операцій по продажу позивачем в 2012-2018 роках об'єктів нерухомого майна.

У свою чергу відповідач вважає застосування позивачем такого порядку визначення податкових зобов'язань неправомірним посилаючись на те, що діяльність ОСОБА_1 з продажу нерухомості містить ознаки підприємницької діяльності, а тому має застосовуватися ставка податку, що визначена статтею 177 ПК України, яка визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2016) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Встановлені у абзацах першому та другому цього пункту ставки податків не застосовуються до доходів, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2016 ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 ст. 177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З аналізу наведених вище норм податкового законодавства вбачається, що розмір ставки податку та порядок сплати визначається в залежності від статусу такого платника, що є відмінними для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, положення статті 177 ПК України застосовуються виключно щодо фізичних осіб-підприємців.

Як уже наголошувалося судом вище ОСОБА_1 є фізичною особою та не зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця. Усі договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна укладалися ним саме як фізичною особою, у зв'язку з чим висновок податкового органу про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 6131940,87 грн. є помилковим, оскільки за відсутності факту реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, норми цієї статті до нього застосованими бути не можуть.

Посилання відповідача на те, що діяльність позивача щодо продажу об'єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об'єкта нерухомого майна діюче законодавство не передбачає, а лише встановлює для цього відповідний режим оподаткування, передбачений статтею 172 ПК України, який в даному випадку позивачем був дотриманий.

Крім того, частини четверта та шоста статті 78 КАС України встановлюють, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини; вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими дляадміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича у справі про адміністративне правопорушення №369/6372/19 (провадження №3/369/2674/19) від 18.06.2019 р., яка набрала законної сили 01.07.2019 р., встановлено, що ГУ ДПС в Київської області доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання), суду не надано. Акт податкової перевірки від 04.04.2019 р. не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Вказаним рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання) у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича у справі про адміністративне правопорушення №369/6372/19 (провадження №3/369/2674/19) від 18.06.2019 р., яка набрала законної сили 01.07.2019 р., безпосередньо стосується Акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 від 04.04.2019 р., який є підставою для прийняття відповідачем адміністративних рішень, що є предметом судового оскарження у справі №320/3865/19, а також встановлює факт не перебування фізичної особи ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 року.

Рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва від 27.09.2019 р. у справі №760/18141/19 (2-а-1096/19) та у справі №760/18146/19 (2-а-1097/19) також не встановлено факт перебування фізичної особи ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця в період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 року.

Вказані рішення були залишені без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 р. у справі №760/18141/19 та від 19.11.2019 р. у справі №760/18146/19. При цьому, в зазначених рішеннях Шостого апеляційного адміністративного суду, серед іншого, є також посилання на постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича у справі про адміністративне правопорушення №369/6372/19 (провадження №3/369/2674/19) від 18.06.2019 р. якою встановлено, що Акт від 04.04.2019 р. не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

За таких обставин суд визнає доведеною ту обставину, що у період 2012-2018 р.р. ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець і в його діях відсутні ознаки провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, а акт перевірки від 04.04.2019 р. не містить доказів провадження ОСОБА_1 господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Отже, порушення вимог ст. 177 ПК України в діях позивача відсутнє, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2029 №0004841303.

Стосовно висновків контролюючого органу щодо порушень ОСОБА_1 вимог п.п.49.18.5 п.49.18 ст.49 ПК України, яким передбачено обов'язок подання податкових декларацій для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців, суд звертає увагу на те, що вказана норма застосовується виключно щодо фізичних осіб-підприємців, до яких ОСОБА_1 не відноситься, що виключає можливість застосування до позивача правових наслідків порушень вказаних норм права.

Так, відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно з пунктом 179.2 статті 179 Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

Оскільки в силу вимог наведеної норми у позивача відсутній обов'язок щодо подання податкової декларації, нарахування на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004861303 штрафних (фінансових) санкцій на суму 1190,00 грн. за порушення підпункту 49.18.4 пункту 49.18, пункту 49.2 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України є необґрунтованим.

У зв'язку з цим, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004871303, яке прийнято на підставі висновків акта перевірки про порушення позивачем вимог п.44.1ст.44, п.177.10ст.177 Податкового кодексу Україниу зв'язку з ненаданням Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, суд зауважує таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 177.10 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

З огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця та відсутність обов'язку щодо набуття такого статусу в імперативному порядку, суд вважає, що у ОСОБА_1 не виникло обов'язку по веденню Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці, що свідчить про безпідставність нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 07.05.2020 №0004871303.

Таким чином, вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.2, п.9, п.11 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки, а також порушення вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст.7, п. 11 ст.8, ч. 2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2015) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2015) визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції до 01.01.2018) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції з 01.01.2018) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464 визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464, яка дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як встановлено в Акті перевірки, висновок контролюючого органу про заниження ОСОБА_1 суми нарахувань по єдиному соціальному внеску ґрунтується на тому, що позивачем було занижено оподатковуваний дохід, тобто підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004901303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 07.05.2019 №0004911303, від 07.05.2019 №0004851303 слугували твердження податкового органу про заниження суми чистого оподаткованого доходу, отриманого від підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 за здійснену ним діяльність як фізичної особи-підприємця, оцінку чому було надано судом вище.

Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності збільшення суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до увагу встановлені судом обставини відсутності у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2019 №Ф-0004901303 та рішень про застосування штрафних санкцій від 07.05.2019 №0004911303, від 07.05.2019 №0004851303.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №0004891303, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про заниження військового збору, суд зазначає таке.

З 1 січня 2015 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до Податкового кодексу України, в частині оподаткування військовим збором доходів фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України, а саме:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

При цьому, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходу, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка проводить незалежну професійну діяльність згідно зі статтею 178 цього Кодексу.

Згідно п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Отже, військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки від 04.04.2019 №260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 відповідачем зазначено, що позивачем порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 в сумі 16914,95 грн., який є сумою військового збору за 2015 рік.

Отже, підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Враховуючи спростування судом правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, зокрема, за період з 01.01.2012 по 31.12.2016, яка була оформлена актом від 04.04.2019№260/10-36-13-03/ НОМЕР_2 , неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019№0004891303.

Крім того, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

За правилами пп. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Враховуючи встановлений судом факт відсутності реєстрації позивача в якості суб'єкта підприємницької діяльності та відсутності у нього обов'язку подавати податкову звітність, застосуванню у даному випадку підлягає загальний строк визначення податкових зобов'язань (1095 днів), що додатково свідчить про неправомірне визначення контролюючим органом 07.05.2019 податкового зобов'язання з військового збору за 2015 рік, тобто поза встановленими строками давності.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов'язання позивачу як фізичній особі-підприємцю, в тому числі з податку на доходи фізичних осіб, єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військовому збору та штрафних санкціях за відсутності у нього визначеного законом статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Суд вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що згідно пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: 111.1.1 фінансова; 111.1.2 адміністративна; 111.1.3 кримінальна.

Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.

Як зазначено вище, постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Лисенка Владислава Вікторовича у справі про адміністративне правопорушення №369/6372/19 (провадження №3/369/2674/19) від 18.06.2019 р., встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання). Вказана постанова набрала законної сили 01.07.2019 р.

Суд зазначає, що положення діючого законодавства в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи чи взагалі припускали можливість нарахування податкових зобов'язань фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, що узгоджується, як зазначено вище, із правовою позицією викладеною у постанові від 25 травня 2020 року у справі №810/1963/18, правовідносини у якій є подібними до справи №320/3865/19.

Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв'язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов'язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов'язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Також при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 14604,40 грн., що підтверджується квитанціями від 17.07.2019 №NOKP04426М на суму 1925,80 грн. (т.1, а.с.20) та від 03.10.2019 №2333240 на суму 12678,60 грн. (т.2, а.с.34).

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 1921,00 гривні.

Враховуючи, що ціна позову становить 8430871,33 грн., сума судового збору, яка мала бути сплачена позивачем за звернення з позовною заявою до суду, становить 9605,00 грн. (5 х 1921,00 грн.).

Таким чином, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 4999,40 грн. (14604,40 грн. - 9605,00 грн.).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 9605,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в силу положень Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 4999,40 грн. може бути повернута за умови звернення позивача до суду з відповідною заявою.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004841303.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004861303.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004871303.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004891303.

6. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №Ф-0004901303.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004911303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

8. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 07.05.2019 №0004851303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

9. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_15 .) судовий збір у сумі 9605,00 грн. (дев'ять тисяч шістсот п'ять грн. 10 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.