07 грудня 2020 року Справа № 280/1599/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166)
про скасування вимоги,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 15.11.2019 №Ф-102445-56.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваною вимогою відповідач вимагає від ОСОБА_1 сплатити єдиний внесок у розмірі 26 539,26 грн. Водночас, позивач не здійснює господарську діяльність на території України, оскільки постійно проживає на території Російської Федерації та є її громадянином. Посилаючись на норми Податкового кодексу України вказує, що він є нерезидентом та доходів не отримує. Крім того зазначає, що будь-яких перевірок відносно нього контролюючим органом не проводилось, а самостійне визначення податковим органом сум єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи суперечить чинному законодавству. Також вказує про порушення строку формування та направлення спірної вимоги, що призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Із посиланням на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 16.03.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою суду від 06.04.2020 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою; відкрито провадження в адміністративній справі №280/1599/20; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
28.04.2020 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. №19709) про відкладення засідання у справі. Разом із тим суд зазначає, що розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи, без проведення судового засідання.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. від 06.05.2020 №20989), в якому зазначено, що з 01.01.2017, у зв'язку з внесеними змінами до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. У зв'язку з невиконанням позивачем обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-102445-56 у сумі 26 539,26 грн., яка включає нарахування за 2017 рік, 2018 рік, ІІІ квартали 2019 року. Вказує, що позивачем не надано доказів того, що він є громадянином Російської Федерації. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.
13.05.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №22013), в якій він спростовує аргументи відповідача. Зокрема зазначає, що був працевлаштований на підприємствах, що знаходяться на території Російської Федерації, що підтверджується записами у трудовій книжці. Вказує, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірному періоді. Наполягає на порушенні контролюючим органом процедури винесення оскаржуваної вимоги. Також посилається на Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, підписану 14.01.1993. Просить задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає про таке.
15.11.2019 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102445-56, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків - позивача, а саме:
- з терміном сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік);
- з терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- з терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- з терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- з терміном сплати 19.10.2019 в сумі 2754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року).
Позивач через уповноваженого представника оскаржив вимогу від 15.11.2019 № Ф-102445-56 до ДПС України, рішенням якої від 09.01.2020 №971/6/99-00-08-06-01-06 скаргу залишено без розгляду.
Вважаючи вищевказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою із вимогою про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обов'язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції станом на 01.01.2017).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІІ внесено зміни до абзацу 2 п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме: слова "році" та "року" замінити відповідно словами "кварталі" та "кварталу".
Після внесених змін норма викладена в такій редакції: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449).
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску орган доходів і зборів на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
При цьому, відповідно до чинного законодавства проведення перевірки платника єдиного внеску не є єдиною і обов'язковою передумовою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 28.04.2012, а запис про припинення підприємницької діяльності внесено 03.12.2019.
Отже, у період з 28.04.2012 по 03.12.2019 у позивача був наявний обов'язок нарахування та сплати єдиного соціального внеску, навіть за відсутності отриманого доходу від підприємницької діяльності та її фактичного нездійснення.
При цьому, судом враховано також і посилання позивача на п. 4 розділу VI Інструкції № 449, згідно якого у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких входять і фізичні особи-підприємці), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Як вбачається із матеріалів справи, спірну вимогу, яка включила нарахування за 2017 - 3 квартали 2019 року, сформовано контролюючим органом лише 15.11.2019, при цьому доказів того, що позивачу своєчасно направлялись вимоги з моменту виникнення недоїмки, суду не надано.
Водночас, обов'язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв'язку з прийняттям оскаржуваної вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем.
Суд враховує також положення статті 68 Конституції України, відповідно до яких кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Крім того, суд враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, позивачем не надано доказів, що у період з 01.01.2017 по 19.10.2019 він був найманим працівником і платником єдиного внеску до бюджету України за нього був роботодавець.
Стосовно посилань позивача на те, що він є громадянином Російської Федерації, та за нього сплачував єдиний соціальний внесок роботодавець слід зазначити про таке.
Так, обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок, за правилами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розповсюджується, зокрема, на фізичних осіб - підприємців; позивач у період з 28.04.2012 по 03.12.2019 був зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця на території України, а отже його посилання на зміну громадянства не впливають на вирішення спору по суті. Крім того, надана позивачем копія довідки про доходи і суми податку фізичної особи підтверджують, що нарахування заробітної плати та утримання із неї обов'язкових платежів здійснювалося до бюджету Російської Федерації (графа громадянство (код країни) - 643).
Стосовно посилань позивача на Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, підписану 14.01.1993 суд зазначає, що за приписами статті 1 даної Угоди її дія поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування). Разом із тим, позивач наполягає, що є громадянином Російської Федерації та здійснює трудову діяльність на її території. Звідси, дія даної Угоди на нього не розповсюджується.
Посилання на норми Податкового кодексу України судом не приймаються, оскільки спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відстуність підстав для їх задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 07.12.2020.
Суддя Ю.П. Бойченко