03 грудня 2020 року Справа № 280/6826/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945),
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020 щодо оплати заборгованості з єдиного внеску, штрафів, пені, та зобов'язати відповідача скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці позивача, яка станом на 11.09.2020 становить 32410,62 грн.
Крім того, просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Голіковою Г.В., яка діє на підставі ордеру серія АР №1023077 від 08.09.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) сформована безпідставно, оскільки позивач не має статусу фізичної особи-підприємця. Крім того, контролюючим органом не проводились будь-які перевірки позивача, а позивач не подавав будь-які податкові звіти до контролюючого органу та самостійно не визначав зобов'язання з єдиного внеску. Звертає увагу, що оскаржувана вимога не містить обов'язкової інформації в частині періодів та розрахунку нарахування єдиного внеску. Також посилається на те, що скасування у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) не веде до скасування необґрунтованої суми боргу (недоїмки) в інтегрованій картці платника, у зв'язку з чим, вважає, що наявні підстави для скасування суми недоїмки в інтегрованій картці позивача. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 05.10.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом та поновлено такий строк, відкрито провадження у справі на підставі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
02.11.2020 відповідач подав відзив на позов (вх.№52296), в якому зазначає, що згідно реєстраційної та облікової картки платника податків позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 29.05.2003 на загальній системі оподаткування. Вказує, що в порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв'язку з чим утворилась недоїмка, яка станом на дату подання відзиву становить 35 527,80 грн. Зазначене зумовило формування та направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вказує, що недоїмка сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів у відповідності до положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020, відповідно до якої станом на 31.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 29 293,44 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року).
Крім того судом встановлено, що після формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020, за даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 контролюючим органом продовжено нарахування єдиного внеску, а саме:
- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2 078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);
- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1 039,06 грн. (червень 2020 року);
- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 117,18 грн. (ІІІ квартал 2020 року).
Таким чином, станом на дату подання позову (28.09.2020) обліковується недоїмка в сумі 32 410,62 грн., станом на дату подання відповідачем відзиву на позовну заяву недоїмка становить 35 527,80 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020, а також заперечуючи наявність підстав для нарахування недоїмки в інтегрованій картці платника податків, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом №2464-VI.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;
дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України;
підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу»; патронатних вихователів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту; осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини; одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;
інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використовує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
15) особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;
16) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, починаючи з 2017 року.
Суд зазначає, що суб'єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому суд вважає за необхідне дослідити питання наявності у позивача такого статусу.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно з частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 29.05.2003 на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим має обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску.
В свою чергу позивач стверджує, що не здійснює підприємницьку діяльність та не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
До позовної заяви надано копію паспорта позивача, з якої вбачається, що по-батькові позивача « ОСОБА_1 », а не « ОСОБА_3 », як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву та як зазначено за обліковими даними інтегрованої картки платника податків, наданої до матеріалів справи.
Позивач надав до позовної заяви копію Картки фізичної особи - платника податків, з якої вбачається, що ОСОБА_1 одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , а також Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, відповідно до якого в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.09.2020 №431370084678 не знайдено записів про реєстрацію як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Судом перевірено інформацію відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН (індивідуальний податковий номер особи) НОМЕР_1 )», та «Прізвище та/або ім'я та/або по-батькові особи ОСОБА_1 » та встановлено, що за вказаними даними інформація про реєстрацію фізичної особи-підприємця відсутня (електронний ресурс: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).
Отже в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_1 як фізичної особи-підприємця.
01.07.2004 набрав чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (тут й надалі у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VI внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
З огляду на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця, суд дійшов висновку, що позивач не має статусу фізичної-особи підприємця, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, та як наслідок виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
При цьому, необхідно звернути увагу, що твердження представника позивача про обов'язковість проведення перевірки та складення акту перевірки або подання платником звітності при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваних вимог стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953.
Щодо посилання представника позивача на те, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) не містить детального розрахунку сум недоїмки платника єдиного внеску по періодам, суд зазначає, що приписами пункту 3 Розділу VI вищевказаної Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Суд зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) містить вищезазначені реквізити, а наявність у вимозі детального розрахунку сум недоїмки по періодам не передбачена нормами чинного законодавства.
Крім того, суд звертає увагу, що окремі дефекти змісту рішення контролюючого органу не можуть сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності такого рішення і, як наслідок, бути підставою для його скасування.
Разом з тим, суд зауважує, що вищезазначені аргументи представника позивача не впливають на загальні висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску.
Щодо позовних вимог про скасування існуючої суми нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці позивача, суд зазначає наступне.
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №751/28881 від 20.05.2016 (далі - Порядок №422)
Згідно з положенням пункту 1 Розділу І вказаного Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) це - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.
Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з'ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов'язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від'ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.
Аналіз зазначених положень Порядку №422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов'язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
В межах розгляду даної справи судом встановлено безпідставне нарахування позивачу недоїмки з єдиного внеску, починаючи з 2017 року. При цьому судом також встановлено, що після винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020 контролюючим органом продовжувалось безпідставне нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці позивача.
За таких обставин, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у межах спірних правовідносин є зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Крім цього, представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 3 000,00 грн., які складаються з вартості підготовки тексту та направлення до суду позовної заяви.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).
У відзиві на позовну заяву не викладено аргументів щодо незгоди із заявленими до відшкодування витратами на професійну правничу допомогу, або щодо неспівмірності таких витрат.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:
- Договір про надання правничої (правової) допомоги від 07.09.2020 (далі - Договір від 07.09.2020);
- Рахунок №13/09 від 17.09.2020;
- Акт приймання-передачі послуг від 25.09.2020;
- квитанція №28566612 від 21.09.2020.
Відповідно до пункту 1.1 Договору від 07.09.2020, укладеного між Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» (Адвокатське об'єднання) та позивачем (Клієнт), Адвокатське об'єднання в обсязі та на умовах цього Договору зобов'язується надати Клієнту, а Клієнт - прийняти та оплатити правничу (правову) допомогу, пов'язану із визнанням вимог про сплату боргу (недоїмки), рішень про застосування штрафних санкцій та пені, винесених Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, скасуванням інших нарахувань, пов'язаних зі сплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені із цього збору.
Під правничою (правовою) допомогою Сторони домовились вважати: - підготовку тексту позовної заяви; - підготовку відповіді на відзив; - представництво Клієнта в суді першої інстанції; - підготовка апеляційної скарги/відзиву на апеляційну скаргу; представництво Клієнта в суді апеляційної інстанції (пункт 1.2. Договору від 07.09.2020).
Виконання умов Договору здійснюється старшими партнерами, партнерами та адвокатами Адвокатського об'єднання та не підлягає передорученню третім особам. При цьому документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої (правової) допомоги, можуть бути даний Договір, довіреність чи ордер (пункт 1.3 Договору).
За надання правничої (правової) допомоги, що надається Адвокатським об'єднанням, Клієнт сплачує гонорар ти компенсує фактичні витрати, пов'язані із наданням правничої (правової) допомоги та необхідні для виконання цього Договору (пункт 4.1 Договору).
Відповідно до положень пунктів 4.6, 4.7 клієнт сплачує гонорар та фактичні витрати авансом (повністю або частково) у безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний (банківський) рахунок Адвокатського об'єднання, зазначений у даному Договорі, на підставі рахунку виставленого Адвокатським об'єднанням. При оплаті послуг Клієнт обов'язково зазначає призначення платежу вказане Адвокатським об'єднанням у виставленому рахунку. Остаточний розмір та обсяг наданої правничої (правової) допомоги, а також остаточний розрахунок за надану правничу (правову) допомогу , а також розмір фактичних витрат, пов'язаних із наданням правничої (правової) допомоги, визначаються та здійснюються на підставі акту приймання-передачі послуг.
Додатком 1 до Договору від 07.09.2020 сторони домовились про розмір гонорару, зокрема, підготовка тексту позовної заяви - ціна 3000 грн.
Остаточний розмір та обсяг наданої правничої (правової) допомоги, а також остаточний розрахунок за надану правничу (правову) допомогу, а також розмір фактичних витрат, пов1язаних із наданням правничої (правової) допомоги, визначається та здійснюється на підставі акту приймання-передачі послуг (пункт 2 Додатку 1).
Сторони погодили, що виплата гонорару здійснюється шляхом сплати 100% від вартості правничої (правової) допомоги, що визначена в п.1 цього Додатку, на підставі рахунку, виставленого Адвокатським об'єднанням (пункт 4 Додатку 1).
До матеріалів справи надано рахунок №13/09 від 17.09.2020, відповідно до якого визначено належну до сплати суму за надання правничої (правової) допомоги згідно договору від 07.09.2020 за підготовку тексту позовної заяви до Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020 та скасування інших нарахувань, пов'язаних зі сплатою єдиного внеску, у розмірі 3 000,00 грн.
Квитанція №28566612 від 21.09.2020 підтверджує оплату позивачем (Платник) Адвокатському об'єднанню «ЛЕГЕС» (Отримувач) коштів в сумі 3000,00 грн, призначення платежу: «Оплата за надання правничої допомоги зг.дог. від 07.09.2020р, Рах.№13/0 від 17.09.2020р».
Відповідно до акту приймання-передачі послуг від 25.09.2020 Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» надано наступні послуги правничої (правової) допомоги: підготовлено текст та направлено до суду позовну заяву до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13.02.2020 щодо оплати заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені та скасування інших нарахувань, пов'язаних зі сплатою єдиного внеску, вартість 3000,00 грн.
Досліджуючи вищезазначені документи, суд встановив, що надані позивачем письмові докази доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи №280/6826/20.
У цій справі представництво інтересів позивача здійснював адвокат Голікова Г.В., яка діяла на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги АР №1023077 від 08.09.2020, виданого Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС». Матеріалами справи підтверджено, що представником позивача адвокатом Голіковою Г.В. підготовлений, підписаний та поданий до суду адміністративний позов разом з копіями доданих до нього документів.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, фактично надані адвокатом послуги та ціну позову, суд дійшов висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн є розумним та справедливим, іншого відповідачем не доведено, а тому понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6097-50 від 13 лютого 2020 року, складену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.
Повне судове рішення складено 03.12.2020.
Суддя М.О. Семененко