07 грудня 2020 року м. Ужгород№ 260/3544/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського,2-а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967), згідно якого просить: 1. Зобов'язати відповідача - Закарпатську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у сумі 22833 грн. 65 коп. 2. стягнути з відповідача - Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунок при звільненні з 30.04.2020 по день постановлення судового рішення.
Позов обґрунтований позивачем тим, що наказом прокурора Закарпатської області №173к від 28.04.2020 позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020 року. З наказом про звільнення з вказаної посади та органів прокуратури, відділом роботи з кадрами прокуратури Закарпатської області, ознайомлено позивача 29.04.2020 року, надано його копію та вручено трудову книжку. Проте, остаточний розрахунок відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Закрпатської області в день звільнення - 30.04.2020 року не проведено, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Представник відповідача проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що на думку позивача звільнення з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VII є тотожним звільненню згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпПУ, а тому правові наслідки для роботодавця, яким є прокуратура області, є однаковими, однак згідно з нормами ст. 222 КЗпПУ особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Отже, Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» норми ст. 40 КЗпПУ доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і наведений Закон №113-IX. Згідно з п. 19 розділу II Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VII, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. При цьому, перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Позивач був звільнений за спеціальним законодавством. Положеннями Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплату вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII не передбачено. Також положення ст. 44 КЗпПУ України не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, ОСОБА_1 був звільнений згідно наказу прокурора області від 28.04.2020 року №173к з 30.04.2020 року з органів прокуратури у зв'язку з чим заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем відсутня.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, заперечення відповідача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 05.08.1997 року по 30.04.2020 року на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_2 від 05.08.1997 року (аркуші справи 23-35).
Наказом Прокурора Закарпатської області №173к від 28.04.2020 року, на підставі рішення № 1 кадрової комісії №1, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року (а.с.14).
Відповідно до абз. 2 резолютивної частини наказу Прокуратури Закарпатської області №173к від 28.04.2020 року відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплати усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
В позовній заяві позивач зазначає, що при звільнені з органів прокуратури йому не виплачено вихідну допомогу при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.40,44 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2,статті 74,частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов'язок покладається на роботодавця у зв'язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Вихідна ж допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності з 25.09.2019 року, розпочато процедуру реформування органів прокуратури.
Згідно із п. 6, 7, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Таким чином, нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.
При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року доповнено ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв'язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних вище підстав.
Суд зазначає про пріоритетність спеціального закону (Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII) перед нормами КЗпП України щодо звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Трудове ж законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Відтак, у відповідача не було обов'язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України.
Таким чином відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто згідно частини другої статті 19 Конституції України.
При цьому позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Дана правова позиція викладена у висновках Верховного Суду в постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, яка враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу при звільненні вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що наявність підстав для виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку позивач пов'язує з невиплатою при звільненні вихідної допомоги, що, на його думку, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП зумовлює необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.6, 14, 90, 243-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського,2-а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору