Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 грудня 2020 р. Справа№200/9544/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Хохленков О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Згідно до рішення комісії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №166 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 01 вересня 2020 року, заяву позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 31.08.2020р. №7886 було розглянуто та відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Управління не зарахувало до пільгового стажу за Списком №1 наступні періоди:
- з 30.01.1985 року по 07.05.1985р. у зв'язку з тим, що в наданій Трудовій книжці позивача від 01.08.1982р. є запис про перехід роботи в якості машиніста електровозу підземного з 30.01.08.1985 року по 07.05.1985 року на шахті «Бутовка-Донецька» м. Донецьк, тобто на території, яка наразі тимчасово не контролюється українською владою, згідно до розпорядження КМУ від 07.11.2014р. № 1085-р.
Окрім того, не визнавши період роботи позивача на посаді машиніста електровозу підземного Управління тим самим також фактично і не визнало інший період роботи позивача, а саме навчання позивача в МПТУ у період з 01.09.1981р. по 10.01.1985р та період його служби в лавах Збройних Сил Радянської армії у період з 12.05.1985р. по 20.05.1987р
Таким чином, згідно даних трудової книжки, наданих довідок та отриманих даних із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача склав 29р. 08 міс. 12 дн.. пільговий стаж за Списком №1 02 років 11 міс. 18дн. 6дн.
Позивач не згоден з діями Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та просить суд
1. визнати неправомірним та скасувати Рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №166 від 01.09.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно до його заяви від 31 серпня 2020р. №7886,
2. зобов'язати Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії на пільгових умовах із урахуванням періоду навчання з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр. Шахта «Бутовка - Донецька» п/о добичі вугілля «Донецьквугілля», служби лавах Збройних Сил Радянської армії у період з 12.05.1985р. по 20.05.1987р. та роботи в якості машиніста електровозу підземного з 30.01.08.1985. по 07.05.1985р. на шахті «Бутовка-Донецька» м. Донецьк.
У зв'язку з тим, що позовна заява була подана без дотримання вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позовна заява була залишена без руху.
Зазначеною ухвалою позивачеві був встановлений строк для усунення недоліків, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в належному розмірі або доказів на підтвердження скрутного матеріального становища позивача.
Позивач виконав вимоги ухвали, тим самим усунувши недоліки позовної заяви.
25 травня 2020 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.
Свою позицію відповідач вмотивовував наступним.
Позивач 31.08.2020 року звернувся до Управління із заявою № 7886 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-15.
В наданій трудовій книжці від 01.08.1982 р. є запис про період роботи в якості машиніста електровозу підземного з 30.01.1985р. по 07.05.1985р на шахті «Бутовка- Донецька», яка знаходиться на не підконтрольній українській владі території. Пільгова довідка, що видана відповідно до п.20 Порядку №637, про підтвердження періоду роботи за вказаний період - відсутня.
Враховуючи викладене, прийнято рішення не враховувати до пільгового стажу за Списком 1 період з 30.01.1985 р. по 07.05.1985 р. за відомостями трудової книжки.
На підставі наданих документів та отриманих даних системи персоніфікованого обліку страховий стаж Позивача склав 29 років 8 місяці 12 днів, пільговий стаж на підземних роботах за Списком №1 2 роки 11 місяців 18 днів, що не дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
За таких обставин, позивач набуде право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058 за досягнення 58 - річного віку, а саме з 04.02.2024 року.
З урахуванням вищенаведеного, Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 6 листопада 2020 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 7 грудня 2020 року суд відмовив відповідачу в клопотанні про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданого 06.06.1997 року Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 (а.с.9-10).
Відповідач - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 4217273, 84500, Донецька область, місто Бахмут, вулиця Миру, 35 та є суб'єктом владних повноважень.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 31.08.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 7886 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із рішенням відповідача № 166 від 01.09.2020 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, воно мотивоване відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу. У рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи позивача не було зараховано період роботи в якості машиніста електровозу підземного з 30.01.1985р. по 07.05.1985р на шахті «Бутовка-Донецька», яка знаходиться на не підконтрольній українській владі території, у зв'язку з тим, що пільгова довідка, відсутня (а.с.15).
Згідно із записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_3
з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. позивач навчався в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр. Шахта «Бутовка - Донецька» п/о добичі вугілля «Донецьквугілля».
з 30.01.1985р. по 07.05.1985р машиніст електровозу підземного на шахті «Бутовка-Донецька»
з 12.05.1985 року по 20.05.1987 року служба у Радянській Армії.
Згідно із копією диплома НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_1 11.01.1985 року, позивач 10 січня 1985 року закінчив повний курс середнього професійно-технічного училища №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр.(а.с. 11).
Згідно із копією воєнного квитка виданого на ім'я ОСОБА_1 , позивач у період з 12.05.1985 року по 20.05.1987 року проходив службу у Радянській Армії (а.с. 12).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці засписком № 1та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно достатті 27та з урахуванням нормстатті 28цього Закону.
За приписами ч. 4ст. 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 рокузатверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом №1788(статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
З приводу наведеного суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 проходив:
- навчання з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр. Шахта «Бутовка - Донецька» п/о добичі вугілля «Донецьквугілля».
з 30.01.1985р. по 07.05.1985р машиніст електровозу підземного на шахті «Бутовка-Донецька»
з 12.05.1985 року по 20.05.1987 року служба у Радянській Армії.
Отже, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Як випливає з відзиву відповідача, провести перевірку достовірності періодів роботи позивача не має можливості з тих підстав, що підприємства, у яких працював позивач розташовані на непідконтрольній українській владі території.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року,в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, дипломі, тощо, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
На переконання суду, вимога щодо надання уточнюючої довідки формально базується на положеннях п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 р. № 637, та має на меті підтвердження тривалості роботи на посадах і роботах, указаних в трудовій книжці позивача. Проте в ситуації позивача, ця вимога становить дискримінаційне поводження по відношенню до осіб, які мають трудовий стаж на підприємствах, які залишилися на території, що на даний момент є тимчасово окупованою, адже такі особи навіть теоретично не можуть надати відповідні документи, а отже за такого підходу автоматично позбавляються права на пенсійне забезпечення, передбаченого вст.14Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки органом, що призначає пенсію, достовірності періодів та характеру його роботи з тих підстав, що підприємства в яких він працював, наразі перебуває на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.
Крім того, суд наголошує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи та служби, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема,статті 114 Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантованіКонституцією Українита Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд вважає, що відповідачем абсолютно не доведена необхідність надання позивачем уточнюючих довідок при наявності відповідних записів у трудовій книжці позивача про спірні періоди, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію, відповідно до ст. 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не доведений і той факт, що такі довідки взагалі у позивача витребовувались, однак не були ним подані.
Відповідачем також не надано доказів того, що записи у трудовій книжці позивача зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх прийняттю.
Приймаючи такий висновок, суд також враховує думку Вищого адміністративного суду України, який при розгляді аналогічних справ за № К/800/40969/13 від 13 березня 2014 року та № К/800/27262/13 від 19 червня 2014 року зазначив, що відсутність у позивача уточнюючої довідки про характер роботи та характеристики виконуваної роботи за наявності належним чином оформленої трудової книжки та усіх додаткових документів не спростовує наявності у працівника пільгового стажу роботи, що дає право виходу на пенсію на пільгових умовах.
Згідно із частиною 4статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року(далі - Закон № 1058), періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цимЗаконом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII(далі - Закон № 1788) особам, які працювали до введення в дію цього Законуна роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством. За вимогами пункту «в» частини 3статті 56 Закону № 1788до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.
Частиною 6статті 56 Закону № 1788вказано, що при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Відповідно до вимог статті 62 Закону № 1788основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Представленими копіями трудової книжки, диплома та військового квитка позивача підтверджений факт навчання позивача до призиву в Радянську Армію з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр., служби лавах Збройних Сил Радянської армії у період з 12.05.1985р. по 20.05.1987р.
За частиною 1статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВРчас навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня слухача, утому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
В період проходження позивачем військової служби було чинним Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Радою Міністрів СРСР № 590 від 03 серпня 1972 року (далі - Положення № 590), підпунктом «к» частини 1 та частиною 3 пункту 109 якого встановлено, що при призначенні пенсії на пільгових умовах або в пільгових розмірах період служби в складі Збройних Сил СРСР прирівнюється за вибором особи, яка звернулася за пенсією, до роботи, яка передувала цьому періоду або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Згідно з абзацом 2 пункту 1статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XIIчас перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в діюЗакону України "Про пенсійне забезпечення"або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинностіЗаконом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Таким чином, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно ч.1ст.38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Оскільки позивач після закінчення навчання в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр. працював машиністом електровозу підземного на шахті «Бутовка-Донецька» та з 12.05.1985 року по 20.05.1987 року проходив служба у Радянській Армії, вказані періоди підлягають врахуванню до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача періодів його навчання з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр., з 30.01.1985р. по 07.05.1985р роботи машиніста електровозу підземного на шахті «Бутовка-Донецька», з 12.05.1985 року по 20.05.1987 року служба у Радянській Армії.
Таким чином, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві в призначенні пенсії.
Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України,у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з вимогами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2ст. 245 КАС України,при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з вимог частини першої статті 139 КАС України, за якими при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом був сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн. (а.с. 23).
Враховуючи, що позов судом задоволений у повному обсязі, суд приходить до висновку з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, як суб'єкта владних повноважень, на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 840,80 грн., які були понесені позивачем при зверненні до суду із даним позовом.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати Рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №166 від 01.09.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах згідно до його заяви від 31 серпня 2020р. №7886.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії на пільгових умовах із урахуванням періоду навчання з 01.09.1981р. по 10.01.1985р. в МПТУ №107 м. Донецька за спеціальністю машиніста-електровоза ІІІр., служби лавах Збройних Сил Радянської армії у період з 12.05.1985р. по 20.05.1987р. та роботи в якості машиніста електровозу підземного з 30.01.08.1985. по 07.05.1985р. на шахті «Бутовка-Донецька» м. Донецьк.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, ЄДРПОУ: 42172734) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 7 грудня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.В. Хохленков