Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 листопада 2020 р. Справа№200/9665/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити заборгованість зі страхових виплат,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.09.2016 року по 16.07.2019 року та зобов'язання відповідача в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 01.09.2016 року по 16.07.2019 року.
В обґрунтування позову Позивач зазначив, що є отримувачем страхових виплат, у даний час перебуває на обліку в Бахмутському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Однак з вересня 2016 року позивачу щомісячні страхові виплати були припинені на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО Бахмутської міської ради. 16.07.2019 року позивач повторно звернувся із заявою та пакетом документів до Бахмутського міського відділення з метою продовження йому раніше призначених страхових виплат як тимчасово переміщена особа. На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Бахмутської міської ради страхові виплати продовжені з місяця, в якому надійшла заява позивача та виплачуються по теперішній час. Проте позивач зазначає, що страхові виплати за період з вересня 2016 року по липень 2019 року йому виплачені не були. У відповідь на адвокатський запит щодо невиплати заборгованості зі страхових виплат позивачу за вказаний період відповідач повідомив про те, що суми страхових виплат, які не були отримані вчасно обліковуються в робочому органі виконавчої дирекції Фонду, в якому зберігається справа про страхові виплати потерпілого до початку антитерористичної операції та тимчасової окупації українських територій та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який станом на день надання відповіді відсутній.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем 11.11.2020 року до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позивач з 01.04.2001 року знаходився на постійному обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки в Донецькій області, де органи державної влади здійснювали свої повноваження в повному обсязі до набуття чинності розпорядженням КМУ «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». Відповідно до зазначеного розпорядження, місто Горлівка Донецької області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 як потерпілий та внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з 01.10.2014 року по 31.08.2016 року у Бахмутському міському відділенні. Позивачу було проведено перерахунок щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2014 року - виплачено у січні 2015 року. У серпні 2015 року позивачу була виплачена заборгованість по раніше призначеним, але не виплаченим страховим виплатам за період з червня 2014 року по вересень 2014 року. З 01.09.2016 року Бахмутським міським відділенням припинено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради, довідка внутрішньо переміщеної особи позивача визнана не дійсною, у зв'язку із тим, що позивач, як внутрішньо переміщена особа не звернувся до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради для перереєстрації довідки, в якій адресою фактичного місця проживання вказано адресу місцезнаходження органу місцевого самоврядування. Відповідач звертає увагу суду на той факт, що позивач не здійснив ніяких дій для перереєстрації довідки ВПО, тому вона вважається недійсною. У зв'язку із чим постановою відділення Фонду від 05.09.2016 року позивачу були припинені щомісячні страхові виплати з 01.09.2016 року. За період з вересня 2016 року по липень 2019 року позивач, як внутрішньо переміщена особа, до відділень управління виконавчої дирекції Фонду не звертався та страхові виплати не отримував, що, на думку відповідача, кваліфікується як власна бездіяльність позивача.
Щодо виплати заборгованості по страховим виплатам відповідач зазначає, що вона буде виплачена після затвердження Кабінетом Міністрів окремого порядку сплати внутрішньо переміщеним особам сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період.
Також відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, оскільки страхові виплати позивачу були припинені з 01.09.2016 року які він отримував на картковий рахунок, до Бахмутського міського відділення позивач звернувся лише 16.07.2019 року, а із позовом до суду лише у вересня 2020 року, тобто на думку відповідача після спливу майже трьох років.
Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 15.07.2019 року № 1436-5000159415, Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Як вбачається із довідки Обласної травматологічної МСЕК м. Донецьк Серії ДОН-04 № 015074 від 18.08.2008 року підтверджено встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності 65 % та третьої групи інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом.
Як встановлено судом на підставі пояснень сторін та матеріалів справи ОСОБА_1 перебував на постійному обліку з 01.04.2001 року у відділенні виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки в Донецькій області.
07.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Артемівську Донецької області із заявою про тимчасове продовження йому страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком на виробництві.
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Артемівську № 0503/7724/7724/20 від 07.10.2014 року позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 5 935, 46 грн. Виплати вирішено провадити з 01.10.2014 року безстроково.
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Артемівську № 0503/7724/7724/22 від 10.08.2015 року позивачу продовжено призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі: за червень 2014 року - 5 935, 46 грн., за липень 2014 року - 5 935, 46, за серпень 2004 року - 5 935, 46 грн., за вересень 2014 року - 5 935, 46 грн.
На засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території Бахмутської міської ради (протокол від 25.08.2016 року № 8) вирішено припинити соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам, зокрема і ОСОБА_1 .
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Артемівську № 0503/7724/7724/28 від 05.09.2016 року позивачу на підставі листа УПСЗН Бахмутської міської ради від 02.09.2016 року № 12/2591, припинено з 01.09.2016 року виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 6 404, 36 грн.
16.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження йому раніше призначених щомісячних страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком на виробництві.
На засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Виконкому Бахмутської міської ради (протокол від 31.07.2019 року № 28) вирішено призначити (відновити) соціальні виплати, зокрема ОСОБА_1 .
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Артемівську № 0503/7724/7724/35 від 01.08.2019 року Позивачу продовжено раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 11 023,79 грн. з 01.07.2019 року.
У відповідь на адвокатський запит відносно позивача від 14.05.2020 року Бахмутське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області своїм листом від 19.05.2020 року № 18.03.1/1847 сповістило про те, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, будуть виплачені після визначення окремого порядку Кабінетом Міністрів України.
Не виплата ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.09.2016 року по 30.06.2019 року підтверджується довідками Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 19.05.2020 року № 18.031/1875 та від 03.11.2020 року № 18.031/1420.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат, передбачених діючим законодавством.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, як Законом України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні", так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що Відповідач, припинивши страхові виплати Позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте суд зазначає, що матеріалами справи та відповідачем спростоване твердження позивача про невиплату йому страхових виплат по 16.07.2019 року, оскільки згідно довідок Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 19.05.2020 року № 18.031/1875 та від 03.11.2020 року № 18.031/1420 та постанови № 0502/7724/7724/35 від 01.08.2019 року, судом встановлено, що позивачу нарахована та виплачена сума страхової виплати за липень 2019 року в повному обсязі.
Згідно із п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі чого, суд вважає за можливе, з метою належного захисту прав позивача, враховуючи наявність постанови про припинення страхових виплат позивачеві від 05.09.2016 року № 0503/7724/7724/28 визнати її протиправною та скасувавати.
Частиною 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Суд враховує, що Позивач, вимоги якого виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми страхових виплат не отримані ним з вини органу Фонду, і ці вимоги спрямовані на виплату йому призначених страхових виплат за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
За таких обставин, також підлягає задоволенню позовна вимога в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по щомісячним страховим виплатам в частині виплати сум за період з 01.09.2016 року по 30.06.2019 року.
Щодо строку звернення до адміністративного суду із даним позовом суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Порушення прав Позивача, що встановлено при розгляді даної справи, відбулося з вини Фонду і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 7 ст. 47 вказаного Закону позивач має право захистити своє порушене право на виплату індексації страхових виплат, які є їх складовою, за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16) у зв'язку із чим суд не приймає доводи відповідача щодо твердження про пропущений позивачем строк звернення до адміністративного суду та необхідності залишити позов без розгляду.
Отже суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем був сплачений судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп. відповідно до квитанції від 10 жовтня 2020 року № 12, який підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити заборгованість зі страхових виплат - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та профзахворювань у м. Артемівську № 0503/7724/7724/28 від 05.09.2016 року про припинення ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсцє відповідну частину втраченого заробітку.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 5, код в ЄДРПОУ 41325231) в особі Бахмутського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84511, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Незалежності, 41) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01.09.2016 року по 30.06.2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський