30 листопада 2020 р. Справа № 160/15521/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікової О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
23 листопада 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі виходячи з такого.
Згідно із абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено Державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
У частині 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11 грудня 2003 р. (далі - Закон №1382-IV) встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону №1382-IV, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Частиною 1 статті 11 Закону №1382-IV встановлено, що орган реєстрації здійснює, зокрема, реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду (ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно із приписами пунктів 1, 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.
Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 р. у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).
Так, зі змісту та матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що даний позов подано ним з метою захисту власних прав та інтересів й в інтересах власної родини, а саме: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (дружина), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (дочка), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (син), а також в інтересах непонолітніх дітей (синів) - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Зі змісту і матеріалів позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з цим у позовній заяві вказано, що позивач разом із родиною не мав змоги проживати за означеною адресою, оскільки ця квартира була зайнята та спір щодо даної квартири триває у судовій інстанції.
Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказану квартиру, а вимоги до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради є похідними від них.
З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір про визнання протиправними дій Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (неповнолітня особа), ОСОБА_6 (неповнолітня особа) за адресою: АДРЕСА_2 , не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічну правову позицію з цього питання висловив й Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 р. по справі №815/6940/13 та зауважив у даній постанові, що спірні правовідносини, у яких спір виник щодо визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 16 травня 2018 р. (справа № 337/2535/2017, провадження № 14-130цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання стосуються права користування та розпорядження майном, а предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Одночасно з цим, суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за даним позовом, оскільки розгляд та вирішення такої справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 150-154, 170, 171, 241, 243 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/15521/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що даний спір належить до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з позовною заявою, доданими до нього документами та заявою про забезпечення позову надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня її складення через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Царікова