про зупинення провадження у справі
07 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/16084/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати додаткової пенсії та підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому статтями 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; зобов'язання провести нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року; зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, визначеному статтею 39 вказаного Закону, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
04 грудня 2020 року від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, а 07 грудня 2020 року - клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.
Відповідно до частини третьої статті 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за встановленим судом порядком здійснено у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі підлягає задоволенню з таких мотивів та підстав.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26 червня 2019 року у справі №510/1286/16-а дійшла висновку про обґрунтованість позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо існування виключної правової проблеми, яка полягає у необхідності формування відповідних правових позицій, для чого потрібно надати відповіді на такі питання: 1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі? 2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду? 3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб'єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду? 4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”; статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб”, в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
При цьому колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 02 квітня 2019 року у справі №510/1286/16-а зазначила, зокрема, що підняті у справі №510/1286/16-а питання дозволяють стверджувати про наявність виключної правової проблеми, оскільки ця не може бути вирішена відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; існує необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме, значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмету спору), які перебувають на розгляді в судах; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, відсутня усталена судова практика у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі, необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому. При винесенні ухвали у справі №510/1286/16-а суд враховує, що лише до компетенції Великої Палати Верховного Суду віднесено питання вирішення виключної правової проблеми, яка сформована відповідним касаційним судом та відповідає двом обов'язковим ознакам: спрямованість на розвиток права в цілому та спрямованість на формування єдиної правозастосовчої практики. Вирішення виключної правової проблеми дозволяє забезпечувати дотримання в Україні гарантованих, зокрема, статтями 8, 129 Конституцій України та статтями 2, 6 КАС України, основних засад (принципів) адміністративного судочинства, а саме, верховенство права та її невід'ємного елементу - принципу правової визначеності. Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб та є також запорукою довіри громадян до судової влади.
Суд звертає увагу, що у цій справі позивач звернулася до суду з позовними вимогами, зокрема, про зобов'язання здійснити нарахування (перерахунок) та виплату додаткової пенсії та підвищення до пенсії з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, тобто, поза межами шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, на що у відзиві на позов наголошує відповідач.
Таким чином, оскільки у справі №510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах має сформувати правову позицію щодо застосування строків звернення до суду у спорах стосовно соціального захисту, тому з огляду на предмет позову у даній справі та позицію відповідача щодо строків звернення до суду, провадження у цій справі необхідно зупинити до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №510/1286/16-а.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 236, статтею 248 КАС України, суд
Клопотання про зупинення провадження у справі задовольнити.
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії зупинити до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №510/1286/16-а.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня підписання ухвали суддею до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя Ж.В. Каленюк