м. Вінниця
07 грудня 2020 р. Справа № 120/4905/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 04.03.2020 року за № 2-5922/15-20-СГ та зобов'язання останнього повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вирішила скористатися своїм правом на приватизацію земельної ділянки та звернулася до відповідача із письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Однак, наказом від 04.03.2020 року за № 2-5922/15-20-СГ відповідач відмовив позивачеві у наданні такого дозволу на підставі частини 7 статті 118 ЗК України та з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих позивачем графічних матеріалах, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
08.10.2020 року на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем враховано положення частини 7 статті 118 ЗК України та повідомлено, що у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Крім того, представник відповідача наголосив на дискреційних повноваженнях суб'єкта владних повноважень.
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
24.01.2020 року позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. До клопотання додано викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.
За наслідками розгляду такого клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5922/15-20-СГ від 04.03.2020 позивачу відмовлено у надані дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих позивачем графічних матеріалах, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Не погоджуючись із прийнятим наказом від 04.03.2020 року за № 2-5922/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Суб'єктивне право громадян на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині 1 статті 19 ЗК України, відповідно до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17.
Судом встановлено, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, запропонував погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині 7 статті 118 ЗК України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.
Разом з тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі щодо необхідності погодження викопіювання з планово-картографічними матеріалами у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає наступне.
Згідно частини 4 статті 122 Земельного Кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).
Відповідно до пункту 1 Положення № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення № 333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділом.
На переконання суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, пропонуючи погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділом Хмільницького району Головного управління, фактично перекладає на позивача обов'язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що твердження відповідача про необхідність погодження викопіювання з планово - картографічного матеріалу з відділом Хмільницького району Головного управління не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу, а відтак, позов у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5922/15-20-СГ від 04.03.2020 року підлягає задоволенню.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та прийняти за наслідками розгляду заяви наказ у відповідності до вимог частини 7 статті 118 ЗК України, суд зазначає наступне.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб'єкта владних повноважень є його обґрунтованість.
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини", заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема, оскаржений у цій справі наказ за результатом розгляду клопотання не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які перешкоджають задоволенню клопотання та ефективне і швидке оскарження рішення.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ №2-5922/15-20-СГ від 04.03.2020 року, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із статтею 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням вимог частини 1 статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 840,80 гривень належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 за №2-5922/15-20-СГ щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Маркушівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та прийняти за наслідками розгляду клопотання та поданих документів наказ, у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Мультян Марина Бондівна