м. Вінниця
07 грудня 2020 р. Справа № 120/4554/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а також просить зобов'язати відповідача надати такий дозвіл.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що протиправним наказом від 26.05.2020 року № 2-10927/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними властивостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачці строк для усунення виявлених у ній недоліків.
15.09.2020 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява у новій редакції, якою недоліки були усунені в повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.10.2020 року представником відповідача на адресу суду подано відзив зі змісту якого заперечує щодо задоволення позовних вимог, наголошує на тому, що позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за наслідком розгляду якого йому повідомлено, що земля, яку бажає отримати позивач, розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями мають використовуватись для випасання худоби. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається, а отже позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу.
Крім того, представник відповідача наголосив на дискреційних повноваженнях суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
19.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову.
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що у 10.04.2020 року до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га на території Куриловецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області. До клопотання позивачем було додано: викопіювання з кадастрової карти; копію паспорту; копію ідентифікаційного номеру.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-10927/15-20-СГ від 26.05.2020 року відмовлено в наданні дозволу з мотивів невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищах, які за своїми природними особливостями мають використовуватись для випасання худоби. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається.
Позивач не погоджується із законністю вказаного наказу та вважає його протиправним.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).
Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
Проте, на переконання суду, оскаржуваним наказом відповідача безпідставно відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на те, що бажана земельна ділянка розміщена на пасовищі, що за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватися для сінокосіння та випасання худоби.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Відтак, цільове призначення бажаної земельної ділянки відповідає тому виду використання (для ведення особистого селянського господарства), для якого позивач має намір отримати її у власність.
Той факт, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.
З приводу тверджень щодо необхідності розроблення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, то такі є необґрунтованими, адже відповідно до частини 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), проектів землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Відтак, частиною 4 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" не врегульовано особливостей отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а встановлено основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 26.05.2020 року №2-10927/15-20-СГ.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення долучив наступні документи: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, викопіювання з кадастрової карти. Надання цих документів передбачено частиною 6 статті 118 ЗК України.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (стаття 118 ЗК України), а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Однак, при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем не встановлювалася відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та було відмовлено з інших підстав.
А тому, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Відтак, належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Куриловецької сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача щодо протиправності оскаржуваного наказу, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується статтею 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.05.2020 року № 2-10927/15-20-СГ щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Куриловецької сільської ради Жмеинського району Вінницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га на території Куриловецької сільської ради Жмеинського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Мультян Марина Бондівна