м. Вінниця
07 грудня 2020 р. Справа № 120/4830/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 14.08.2020 року № 2-13106/15-20-СГ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням висновків наведених у рішенні суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що звернулася до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га для подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Наказом відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що у клопотанні не зазначено, на який саме вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій» позивач просить надати дозвіл.
Позивач вважає, вказаний наказ протиправним, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 16.09.2020 року відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
28.09.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації, щодо формування земельних ділянок. Таким чином, на переконання представника відповідача, Головне управляння не вправі обмежувати право позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою. Однак у клопотанні не було зазначено на який вид документації просить надати дозвіл. Відтак на думку відповідача оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім того, представник відповідача наголосив на дискреційних повноваженнях суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступні обставини.
17.06.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту в с. Вербова, Томашпільського району Вінницької області.
Відповідно до зазначеного клопотання та графічного зображення земельної ділянки (додатку до клопотання), бажаним місцем розташування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, є земельна ділянка з кадастровим номером: 0523981400:04:000:0017.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-113106/15-20-СГ від 14.08.2020 року, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Відмову мотивовано тим, що у клопотанні не вказано який саме вид документації відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" позивач бажає виготовити.
Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Положеннями частини 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Частиною 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.
Частиною 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. Відтак, дану обставину суд вважає безспірною.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі умови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 07.02.2019 у справі № 814/702/17.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається із матеріалів справи, з метою реалізації права на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0523981400:04:000:0017, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
До вказаного клопотання позивачем додано усі необхідні документи, зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Відповідно до оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13106/15-20-СГ від 14.08.2020 року, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, відповідач вказав, що у поданому клопотанні не зазначено вид документації згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій".
Перевіряючи правомірність вказаної підстави, суд враховує, що відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Видами документації із землеустрою є:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Відповідно до частини 5, 6 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки які на момент подання клопотання не є сформованими як об'єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні також можуть бути надані громадянам у власність у встановленому статтею 118 ЗК України порядку.
Так, в поданому клопотання позивач зазначає орієнтовний розмір бажаної земельної ділянки - 2,0 га та її кадастровий номер 0523981400:04:000:0017. При цьому в доданому до клопотання викопіюванні земельної ділянки позивачем чітко визначено цільове призначення, за яким він бажає використовувати земельну ділянку, а саме: для ведення особистого селянського господарства.
Отже, суд враховує, що зміст клопотання та подані позивачем документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивач просив надати дозвіл.
Тому, оскільки земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер, вона має площі і межі, у даному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, а саме частина 6 статті 79-1 ЗК України, за змістом якої формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523981400:04:000:0017, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13106/15-20-СГ від 14.08.2020, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення долучив наступні документи: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, копію договору оренди № 172 від 18.02.2015 року, копію нотаріальної згоди ОСОБА_2 , згідно якої дає згоду на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, графічний матеріал на бажану нею земельну ділянку із позначенням місця її розташування (публічна кадастрова карта). Надання цих документів передбачено частиною 6 статті 118 ЗК України.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (стаття 118 ЗК України), а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Однак, при винесенні оскаржуваного наказу відповідачем не встановлювалася відповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та було відмовлено з інших підстав.
А тому, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
- А тому належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням висновків наведених у рішенні суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача щодо протиправності оскаржуваного наказу, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13106/15-20-СГ від 14.08.2020 року про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)
Суддя Мультян Марина Бондівна