25 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 914/79/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
ОСОБА_1 - Перунова В.В.,
Управління комунальної власності
Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Мартиняк Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 (у складі колегії суддів: Бонк Т.Б. (головуючий), Бойко С.М., Зварич О.В.)
у справі № 914/79/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
про зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (нині - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради; далі - Управління комунальної власності), у якому просив зобов'язати відповідача завершити підготовку об'єкта - нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25,5 кв. м, з індексами 48-1, 48-2, 48-3, до приватизації способом викупу, а саме: визначити за власний рахунок відповідача його вартість.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та рішення Львівської міської ради від 20.07.2017 набув право на приватизацію шляхом викупу зазначених об'єктів нерухомого майна, проте відповідачем не виконано обов'язок щодо встановлення ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, а отже не завершено підготовку об'єкта приватизації до продажу, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2019 позов задоволено частково. Зобов'язано Управління комунальної власності завершити підготовку об'єкта - нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25, 5 кв. м, з індексами 48-1, 48-2, 48-3, до приватизації способом викупу. Стягнуто з Управління комунальної власності на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 921,00 грн. У решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано наявністю правових підстав для часткового задоволення позову.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2019 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 914/79/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.11.2020.
Управління комунальної власності не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 25.03.2016 між ОСОБА_1 (орендар) та Управлінням комунальної власності (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Л-10025-16, за умовами якого орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності від 18.03.2016 №11-А передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП «Старий Львів». Об'єктом оренди є приміщення (підвал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,9 кв. м, з індексами 48-1, 48-2, 48-3, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 24.12.2014, інвентарний № 790.
Відповідно до пункту 4.1 цього договору термін оренди визначено 2 роки 364 дні з 25.03.2016 до 24.03.2019.
23.11.2016 між сторонами укладено угоду №Л-100025-16 (д-16) про внесення змін до договору оренди від 25.03.2016 № Л-10025-16, за змістом якої розділ 1 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої об'єктом оренди є приміщення, що знаходиться на балансі ЛКП «Агенція ресурсів Львівської міської ради», яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25,5 кв. м, з індексами 48-1, 48-2, 48-3, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 24.12.2014, інвентарний № 790.
22.02.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про включення об'єкта оренди до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу.
Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 20.07.2017 № 2284 «Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 12.07.2017 № 1661 «Про затвердження програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014» до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу, включено об'єкт нерухомого майна - приміщення напівпідвалу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25,5 кв. м (пункт 19).
11.08.2017 Управління комунальної власності у листі № 2302-4150 «Про розгляд заяви, щодо приватизації нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 » повідомило позивача про позитивне вирішення питання приватизації мана.
05.10.2017 Львівська міська рада розглянула звернення ОСББ «Личаків-5», з огляду на витяг з протоколу № 65 засідання постійної комісії з питань комунальної власності від 12.09.2017, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», та прийняла ухвалу № 2461 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 20.07.2017 № 2284», якою внесено зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 20.07.2017 № 2284 шляхом вилучення пункту 19.
08.11.2017 Управління комунальної власності у листі № 2302-вих-6456 повідомило позивача про прийняте Львівською міською радою рішення та повернуло подані документи на приватизацію.
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2018 у справі № 914/111/18 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано протиправною та скасовано ухвалу сесії Львівської міської ради від 05.10.2017 № 2461 про вилучення з переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу (п.19 додатку до ухвали № 2284 від 20.07.2017) об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 (напівпідвал 25,50 кв. м), зобов'язано Управління комунальної власності укласти договір купівлі-продажу нежитлових напівпідвальних приміщень на визначених умовах.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2018 у справі № 914/111/18 скасовано в частині зобов'язання Управління комунальної власності укласти договір купівлі-продажу нежитлових напівпідвальних приміщень на визначених умовах і в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог відмолено. У решті рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 914/111/18 залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у частині вирішення позовної вимоги про зобов'язання укласти договір купівлі продажу.
24.01.2019 Львівська міська рада розглянула звернення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Личаків-5» від 13.06.2018 № 18 та прийняла ухвалу № 4556 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 20.07.2017 №2284», якою внесла зміни у додаток до ухвали Львівської міської ради від 20.07.2017 № 2284 шляхом вилучення пункту 19.
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 24.01.2019 №4556 і рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2019 у справі № 914/411/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано протиправною та скасовано ухвалу сесії Львівської міської ради від 24.01.2019 № 4556 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 20.07.2017 № 2284». Постановою Верховного Суду від 20.11.2019 ці судові рішення залишено без змін.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Управління комунальної власності завершити підготовку об'єкта - нежитлового приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 25,5 кв.м, до приватизації способом викупу, а саме: визначити за власний рахунок Управління комунальної власності його вартість, обґрунтована тим, що включення майна до переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу, стало підставою для набуття ним права на укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а у відповідача - виникнення обов'язку підготовки об'єкта малої приватизації до продажу. Проте відповідачем своєчасно не було вчинено відповідних дій, необхідних для укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, чим порушено право позивача на приватизацію майна шляхом викупу, щодо якого органом місцевого самоврядування було прийнято відповідне рішення.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково та дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Управління комунальної власності завершити підготовку об'єкта - нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25, 5 кв. м, з індексами 48-1, 48-2, 48-3 до приватизації способом викупу.
Апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції та ухвалені нового рішення про відмову у позові виходив із того, що за встановлених у справі обставин об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25,5 кв. м, знаходився на етапі підготовки до приватизації, приватизація якого не завершена. Відповідно до перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», який набув чинності 07.03.2018, приватизація зазначеного об'єкта комунальної власності після 07.03.2018 має здійснюватися відповідно до вимог цього Закону, стаття 18 якого передбачає, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконано встановлені цією нормою умови. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем як орендарем за письмовою згодою орендодавця не здійснювалося невід'ємних поліпшень спірного орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків його ринкової вартості, доказів про намір позивача здійснити такі поліпшення матеріали справи також не містять, тому у позивача в силу частини 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» відсутнє право на викуп спірних приміщень, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції взагалі не встановлював обставини щодо застосування чи не застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у контексті пункту 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, а також в порушення вимог процесуального права не розглянув в повному обсязі заявлені позовні вимоги та в рішенні не навів мотивів, за якими позов задовольнив частково.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 послався на те, що, судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано положення Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», зокрема пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень, пункт 1 частину 2 статті 18 цього Закону, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, оскільки норми зазначеного Закону передбачають порядок набуття орендарем права на викуп орендованого майна, натомість скаржник вже набув таке право відповідно до положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», чинного на час прийняття Львівською міською радою рішення про приватизацію та здійснення відповідної процедури, і в цьому випадку відповідач повинен виконати рішення Львівської міської ради від 20.07.2017, а процедура продажу має бути завершена оформленням договору купівлі-продажу. Разом із тим судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та належним чином не з'ясовано фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано правової оцінки доводам позивача, не мотивовано рішення про відмову в задоволенні позову.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини спірні правовідносини сторін виникли з приводу завершення процедури приватизації майна комунальної власності шляхом викупу.
Так, за встановлених у справі обставин, ОСОБА_1 відповідно до ухвали Львівської міської ради від 20.07.2017 № 2284 «Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 12.07.2017 № 1661 «Про затвердження програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014» та положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (тут і далі - чинного на час виникнення відповідних правовідносин) надано право на приватизацію способом викупу об'єкта нерухомого майна - приміщення напівпідвалу, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 25,5 кв. м, та знаходилося у користуванні позивача на підставі договору оренди від 25.03.2016 № Л-10025-16. Будь-яких обставин того, що зазначене рішення органу місцевого самоврядування втратило чинність або у встановленому законом порядку визнано незаконним судами попередніх інстанцій встановлено не було.
За змістом статей 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» з моменту прийняття рішення про приватизацію органом приватизації здійснюється підготовка об'єкта малої приватизації до продажу, яка включає відповідні процедури. Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, крім об'єктів, набуття права власності на які пов'язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Право власності на майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації.
Отже, проведення підготовки об'єкта малої приватизації до продажу та укладення договору купівлі-продажу спірного майна мали бути здійснені у порядку та строки до набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».
07.03.2018 набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Відповідно до пункту 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону установлено, що приватизація (продаж) об'єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, за якими: - дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; - після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об'єктів групи Г згідно з класифікацією об'єктів приватизації, встановленою Законом України «Про приватизацію державного майна», та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
Таким чином, визначальним для правильного застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» чи Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» має значення встановлення обставин наявності/відсутності у відповідних правовідносинах винятків, передбачених пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на ту обставину, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», у тому числі щодо процедури набуття орендарем права на викуп орендованого майна, визначеної статтею 18 цього Закону, не встановив та в рішенні не зазначив, які саме приватизаційні процедури, передбачені Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та визначені ухвалою Львівської міської ради від 20.07.2017 № 2284, було виконано сторонами у справі на момент набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» та якими доказами підтверджуються такі обставини, при цьому суд не надав оцінки змісту зазначеного рішення органу місцевого самоврядування та листу Управління комунальної власності від 11.08.2017 № 2302-4150 щодо строків завершення процедури приватизації майна, діям сторін, направлених на реалізацію процедури приватизації об'єкта у визначені строки, а відтак не встановив обставин, які б давали можливість для висновку про наявність або відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», які містять певні винятки щодо деяких об'єктів приватизації.
При цьому поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що наявність застереження щодо застосування положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» навіть тоді, коли рішення про приватизацію прийнято до набрання чинності цим Законом, а також не завершення процедури приватизації, жодним чином не виключають наявність винятків згідно з пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Отже, без встановлення обставин наявності/відсутності у спірних правовідносинах винятків, визначених пунктом 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», без дослідження доказів, які підтверджують певні обставини, у тому числі щодо дати викупу об'єкта приватизації або завершення процедури його продажу, висновки суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин сторін у справі, яка розглядається, положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а також про невиконання позивачем приписів частини 2 статті 18 цього Закону для набуття права на викуп орендованого майна, є передчасними.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв'язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що апеляційний господарський суд допустив порушення норм процесуального права, не дослідив зібрані докази й не встановив ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та частини 2 статті 18 цього Закону, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК.
За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у справі № 914/79/19 скасувати.
3. Справу № 914/79/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: І.С. Міщенко
В.Г. Суховий