30 листопада 2020 року
м. Київ
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Стратієнко Л.В.
на постанову Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», ОСОБА_1 про стягнення 893 755,98 грн, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 у справі № 922/2869/19 позовні вимоги ТОВ «Спектр-Агро» задоволено та солідарно стягнуто з СТОВ «Надія», ОСОБА_1 на його користь 403 096,62 грн пені, 414 787,58 грн 36% річних, 75 871,78 грн інфляційних втрат та 13 406,34 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарський суд Харківської області від 18.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, солідарно стягнуто з відповідачів 27 079,51 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
10.02.2020 ТОВ «Спектр-Агро» подало касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 922/2869/19, в якій просило вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно 81 238,55 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема ст. ст. 7, 13, ч. ч. 4, 5, 6 ст. 126, ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2020 касаційну скаргу ТОВ «Спектр-Агро» залишено без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 922/2869/19 без змін.
Залишаючи без змін вказані судові рішення, суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, ураховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувавши докази, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача і солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 27 079,51 грн витрат на професійну правничу допомогу. На думку Верховного Суду, такий висновок судів відповідає висновку, викладеному у п. 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Вважаю, що суд касаційної інстанцій дійшов помилкового висновку про законність судових рішень щодо солідарного стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу. Фундаментальне значення цього питання полягає в тому, що розподіл судових витрат здійснюється судами при розгляді кожної справи і залишення в силі оскаржуваних судових рішень у справі № 922/2869/19, якими неправомірно стягнуто судові витрати у солідарному порядку, може призвести до подальшого порушення судами норм процесуального права, при вирішенні питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) при солідарному стягненні заборгованості, з посиланням на існування такої правової позиції Верховного Суду, а тому, враховуючи принцип правової визначеності, висловлюю окрему думку згідно з ч. 3 ст. 34 ГПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 у справі № 922/2869/19 солідарно стягнуто з СТОВ «Надія», ОСОБА_1 користь позивача 403 096,62 грн пені, 414 787,58 грн 36 % річних, 75 871,78 грн інфляційних втрат та 13 406,34 грн судового збору, а додатковим рішення Господарський суд Харківської області від 18.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, солідарно стягнуто з відповідачів 27 079,51 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 49 постанови від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, регламентується виключно Законом, а саме - ГПК України.
Розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у господарській справі здійснює суд, який ухвалював судове рішення у справі, відповідно до вимог 129, 126 ГПК України.
Частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При цьому, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 ГПК України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Частиною 3 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
З аналізу вказаних норм ГПК України вбачається, що солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу чинним ГПК України не передбачено.
Солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через «солідарну вимогу» та «солідарний обов'язок» (ст. ст. 541-544 ЦК України).
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а вразі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
Отже судами у цій справі було помилково ототожнено інститут розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), закріплений в ГПК України, з солідарним обов'язком та відповідальністю, які є інститутами цивільного права і виникають лише у випадку передбаченому законом або договором (ст. 541 ЦК України).
Отже, якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено.
Таким чином суд, позбавлений можливості розподілити витрати на професійну правничу допомогу шляхом їх солідарного стягнення з відповідачів у випадку задоволення позову про солідарне стягнення з них заборгованості. Натомість, суд здійснює такий розподіл відповідно до вимог Закону, зокрема ст. ст. 129, 126 ГПК України.
Однак зазначеного не було враховано судами попередніх інстанцій у здійсненні розподілу судових витрат. Не виправив таких помилок судів попередніх інстанцій і Верховний Суд.
Також необхідно зазначити, що постанова Верховного Суду від 30.11.2020 у цій справі, де суд касаційної інстанції погодився з солідарним стягненням з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу, суперечить правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 904/4105/18, від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, у додатковій постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17 (з урахуванням ухвали суду касаційної інстанції про виправлення описки від 06.07.2018).
Вважаю, що Верховний Суд мав скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 922/2869/19 і прийняти нове рішення, яким розподілити витрати на професійну правничу допомогу у встановленому Законом розмірі між відповідачами у визначених частках.
Суддя Л. Стратієнко