Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2626/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Гришаєва Віталія Миколайовича, село Новотроїцьке Добропільського району Донецької області
до Фізичної особи-підприємця Ващенка Григорія Петровича, село Дунине Близнюківського району Харківської області
про стягнення 140 682,63 грн.
без виклику учасників справи
Фізична особа - підприємець Гришаєв Віталій Миколайович (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Ващенка Григорія Петровича (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №2/17 від 10.04.2017 у розмірі 140 682,63 грн, яка складається з 77 000,00 грн основного боргу, 77 000,00 грн штрафу, 11 583,75 грн пені, 13 621,30 грн інфляційних втрат, 6 477,58 грн - 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.
Відповідач надав відзив на позовну заяву (вх.№ 22595 від 30.09.2020), в якому позовні вимоги визнає частково в сумі 32 000,00 грн основного боргу, 5 660,80 грн інфляційних втрат та 4 010,95 грн пені. В іншій частині позовних вимог відповідач просить суд відмовити у їх задоволенні. Зокрема, відповідач на підставі ст.ст. 232, 233 ГК України просить зменшити розмір штрафу в зв'язку з тим, що він є надмірно високий в розмірі 77 000,00 грн в порівнянні із основним боргом у розмірі 32 000,00 грн.
26.11.20р. та 01.12.20р. від позивача надійшли заяви в яких вказує про те, що сума основного боргу відповідача складає 32000,00 грн., пеня - 11583,75 грн., інфляційні втрати 13621,30 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 6477,58 грн., штраф - 77000,00 грн.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
10 квітня 2017 року між фізичною особою - підприємцем Гришаєвим Віталієм Миколайовичем (продавець) та фізичною особою - підприємцем Ващенком Григорієм Петровичем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 2/17 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця мікродобрива, засоби захисту рослин та/або насіння (надалі - товар), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, визначених даним Договором.
За умовами п.п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору товар поставляється партіями в порядку та умовах, визначених даним Договором, відповідно до Специфікацій, що оформляються сторонами на кожну партію товару і є невід'ємними частинами даного Договору.
Асортимент товару, його ціна, одиниця виміру, кількість, вартість партії товару та інші умови визначаються сторонами в Специфікації до даного Договору. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту поставки відповідної партії товару, що оформлюється у визначеному п. 4.3. даного Договору порядку. Підтвердженням отримання товару є підпис довіреної особи покупця у видатковій накладній.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що термін і умови оплати узгоджуються у Специфікації.
10.04.2017 сторонами укладено Специфікацію № 1004 до Договору, якою визначили суму поставки товару у розмірі 77 000,00 грн., з терміном оплати до 15.10.2017 року (а.с. № 8).
Відповідно до п. 10.6 Договору він набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31.12.2020 р. Кінець строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання своїх зобов'язань по Договору.
Як стверджує позивач, він виконав свої зобов'язання, поставив покупцю товар на суму 77 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 92 від 19.04.2017 (а.с. 9), а відповідач порушив умови Договору, не здійснивши оплату за отриманий товар.
За умовами Договору та Специфікації останній день оплати товару покупцем сплив 14.10.2017 р.
29 травня 2020 року позивач направив відповідачу претензію за вих. № 29/20 з вимогою сплатити заборгованість у сумі 186 711,82 грн. (основний борг, пеня, штраф, інфляційні, річні) у п'ятиденний термін з дня отримання претензії (а.с. № 10-12).
Відповіді на претензію не надходило.
27.07.2020 відповідачем здійснено часткову оплату товару на суму 25 000,00 грн., а 31.07.2020 року на суму 20 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 85 від 27.07.2020 та № 91 від 31 липня 2020 року.
Оскільки станом на момент подання позову заборгованість відповідача в повному обсязі не була сплачена, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Позивачем у зв'язку із простроченням основного зобов'язання по оплаті товару в сумі 32 000,00 грн нараховано та заявлено до стягнення 77 000,00 грн штрафу, 11583,75 грн пені, 13 621,30 грн інфляційних втрат, 6 477,58 грн відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач проти позову частково заперечує, зазначає про часткову сплату ним основного боргу в сумі 45 000,00 грн та не погоджується із розрахунком позивача щодо інфляційних та пені. В іншій частині позовних вимог відповідач просить суд відмовити у їх задоволенні.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Станом на момент звернення позивача до суду та в процесі розгляду справи, відповідач не сплатив 32000,00 грн. заборгованості та визнав позовні вимоги в цій сумі.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 32000,00 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 32000,00 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 7.2 Договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до цього Договору та Специфікації, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та індекс інфляції від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Сторони дійшли згоди на підставі ст. 259 ЦК України, про збільшення позовної давності при стягненні пені, до моменту фактичного виконання зобов'язання по сплаті заборгованості продавцю.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Заперечуючи проти нарахування пені відповідач надав контррозрахунок, відповідно до якого розрахунковий період відповідає періоду за який здійснено нарахування пені позивачем, а саме з 15.10.2017-15.04.18р., проте, сума основного боргу на яку здійснено нарахування пені за розрахунком відповідача становить 32000,00 грн. Таким чином, у відзиві відповідач надає контррозрахунок пені, відповідно до якого сума останньої складає 4010,95 грн.
Суд, перевіривши розрахунки пені здійснені сторонами, вказує про те, що вірним розрахунком пені є розрахунок здійснений позивачем, оскільки нарахування пені здійснювалось на суму заборгованості (77000,00грн.), яка існувала саме в період за який здійснюється нарахування (з 15.10.2017-15.04.18р.).
Здійснення розрахунку пені за період з 15.10.2017-15.04.18р. на суму заборгованості 32000,00 грн. є необґрунтованим, оскільки така заборгованість виникла вже після часткової оплати 27.07.20р. та 31.07.20р.
Заперечення відповідача проти розміру заявленої до стягнення позивачем пені, судом відхиляються, з тих підстав, що пунктом 7.2 Договору сторони встановили порядок нарахування пені, що не суперечить приписам Цивільного та Господарського кодексів України та відповідає загальним засадам свободи договору, а саме в термін з врахуванням "збільшення строку позовної давності при стягненні пені до моменту фактичного виконання зобов'язання по сплаті заборгованності продавцю".
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 11 583,75 грн.
Щодо нарахування відповідачу штрафу в сумі 77 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частиною ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з пунктом 7.2 Договору в разі прострочення зобов'язання з оплати Товару більше ніж 15 календарних днів, Покупець сплачує на користь Продавця штраф у розмірі 100% від суми простроченої оплати за поставлений товар.
Оскільки, відповідачем було допущено прострочення зобов'язання з оплати Товару в сумі 77000,00 грн. більше ніж 15 календарних днів, то позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу штраф , на підставі п. 7.2. Договору, в розмірі 77000,00 грн., що складає 100% від суми простроченої оплати за поставлений товар, саме на суму основного боргу в розмірі 77000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що сума простроченого боргу на який має нараховуватись штраф складає 32000,00 грн., а нарахований позивачем штраф в розмірі 77000,00 грн. є надмірно високим, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити в стягненні штрафу в повному обсязі.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Дана позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 902/417/18 від 18.03.20р. (п. 8.19. - 8.26., 8.28. - 8.33.)
Правовий аналіз статті 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та у справах №№ 924/1089/17, 903/827/17, 925/1587/17.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, а, також, приймаючи до уваги, що сума штрафу значно перевищує суму заборгованості, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді штрафу, що підлягає до стягнення з відповідача, до розміру суми боргу - 32000,00 грн. Таким чином, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу на 58,44% та стягнути з відповідача штраф в сумі 32000,00 грн. В іншій частині стягнення штрафу в сумі 45000,00 грн. відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 6477,58 грн. та інфляційних втрат в розмірі 13621,30 грн., суд зазначає таке.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
У Постанові КГС ВС від 27.05. 2019 по справі №910/20107/17 зазначено про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що заявлена сума стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню, а саме: за період з 15.10.17р.-26.07.20р. в сумі 6426,43 грн., за період 28.07.20р.-30.07.20р. в сумі 12,79 грн., за період 01.08.20р.р.-07.08.20р. в сумі 18,36 грн. Дати 27.07.20р. та 31.07.20р. не включаються в період нарахування 3% річних, оскільки є днями фактичної часткової сплати заборгованості.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 6457,58 грн. В частині стягнення 3% річних в сумі 20,00 грн. відмовити.
Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 13621,30 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 13621,30 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, 546, 548, 549, 610-612, 623-625, 629, 631 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 224, 225 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ващенка Григорія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Гришаєва Віталія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) основний борг у розмірі 32000,00 грн.; 32000,00 грн. штрафу; 11583,75 грн. пені; 13621,30 грн. інфляційних втрат; 6457,58 грн. - 3% річних; витрати по сплаті судового збору у розмірі 1434,94 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "07" грудня 2020 р.
Суддя Л.В. Шарко