Рішення від 01.12.2020 по справі 914/667/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2020 справа № 914/667/19

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури, Львівська область, м.Буськ, в інтересах держави в особі

Позивача: Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА), м.Київ, в особі Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області, м.Полтава,

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця Бойко Андрія Богдановича, Львівська область, Кам'янка-Бузький район, с.Банюнин,

про: стягнення з ФОП Бойка Андрія Богдановича на користь Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні,

ціна позову: 13460,53грн.

Представники:

Прокурора: Панькевич Р.В. - прокурор (посвідчення від 03.02.2020р.№055208);

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019р. за вх.№694 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 02.04.2019р. вих.№14.40/2/32-04-19 заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА) в особі Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області до ФОП Бойко Андрія Богдановича про стягнення з ФОП Бойка Андрія Богдановича на користь Державної служби України з безпеки на транспорті в дохід Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; ціна позову: 13460,53грн.

Позовні вимоги обґрунтовує нездійсненням Відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2019р. у даній справі судом постановлено позовну заяву заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури від 02.04.2019р. вих.№14.40/2/32-04-19 (вх. від 11.04.2019р. №694) залишити без руху; надати заступнику керівника Радехівської місцевої прокуратури десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої Заяви, а саме вказати повне найменування Відповідача; зазначити докази, які підтверджують підстави звернення Прокурора до суду в інтересах Позивача.

23.04.2019р. до суду від заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури надійшов лист від 19.04.2019р. вих. №14.40/32-04-19 (вх. №16887/19), у якому повідомляє, що при підготовці позовної заяви допущено граматичну помилку, а відтак, Відповідачем у справі слід вважати Фізичну особу-підприємця Бойко Андрія Богдановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Окрім того, у згаданому листі Прокурор надає обґрунтування звернення в інтересах держави в особі Позивача із позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.04.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2019р. суд постановив відкласти розгляд справи на 11.06.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.07.2019р.

Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.06.2019р. у даній справі суд постановив продовжити Фізичній особі-підприємцю Бойку Андрію Богдановичу строк для подання заперечення проти позову від 10.05.2019р. (вх.№18681/19).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.07.2019р. у даній справі судом постановлено провадження у справі №914/667/19 зупинити до розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи №587/430/16-ц; зобов'язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи №587/430/16-ц; копію ухвали надіслати всім Учасникам справи.

Прокуратурою Львівської області подано клопотання №05/2-1430вих-19 від 22.07.2019 (вх.№30701/19 від 29.07.2019р.) про поновлення провадження у справі №914/667/19, оскільки Великою Палатою Верхового Суду 26.06.2019 прийнято рішення у справі №587/430/16-ц.

У відповідь на клопотання №05/2-1430вих-19 від 22.07.2019 (вх.№30701/19 від 29.07.2019р.) 28.08.2019р. за № 914/667/19/1/19 судом повідомлено: про необхідність подання процесуальних документів на підтвердження вказаних обставин; доказів на підтвердження вказаних у клопотанні обставин до клопотання про поновлення провадження у справі №914/667/19 не долучено; відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання; згідно ч.3 ст.6 цього Закону суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру; згідно до інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, на яке покликався заявник, як на підставу для поновлення провадження у справі №914/667/19, відсутнє; станом на 28.08.2019р. повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц не опубліковано; згідно до інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень, 26.06.2019р. Великою палатою Верховного Суду у справі №587/430/16-ц постановлено ухвалу про залишення без розгляду клопотання заступника Генерального прокурора України від 21 червня 2019 року (вх. № 554/0/255-19) про розгляд справи на судовому засіданні з викликом сторін; з огляду на вищенаведене, клопотання прокурора про поновлення провадження у справі буде розглянуто судом після оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №587/430/16-ц.

24.10.2019р. Прокурором подано до суду клопотання від 23.10.2019р. вих.№05/2-1830вих.19 (вх. №43837/19) та 25.10.2019р. - клопотання від 18.10.2019р. вих.№14.40-03-23-1911ВИХ-19, у яких просить суд поновити провадження у справі. Вказані клопотання обґрунтовує тим, що Великою Палатою Верховного Суду 26.06.2019р. прийнято судове рішення у справі №587/430/16-ц, яким задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області, скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Повний текст вказаного судового рішення опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.10.2019р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; провадження у справі №914/667/19 зупинити закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №911/1107/18; зобов'язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №911/1107/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 11.11.2019р. суд постановив: поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 26.11.2019р.; Учасникам справи надати суду письмове пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019р. у справі №911/1107/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2019р. у даній справі суд постановив провадження у справі №914/667/19 зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18; зобов'язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18.

24.07.2020р. Прокурором за вх. №22509/20 подано до суду клопотання від 24.07.2020р. вих. №05/2-614вих-20, у якому повідомляє суд про ухвалення 26.05.2020р. Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №912/2385/18, долучає копію такого судового рішення та просить суд поновити провадження у справі.

В період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. головуючий суддя Фартушок Т.Б. перебував у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2020р. у даній справі суд постановив поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 29.09.2020р.; Учасникам справи в строк до 22.09.2020р. надати суду письмове пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 21.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.2020р. у даній справі судом постановлено Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 11.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 01.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив Прокурор в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Прокурор в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Прокурора доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 26.04.2019р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати (надати) іншим Учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду до початку підготовчого засідання.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 26.04.2019р. про відкриття провадження у даній справі 26.04.2019р. надіслано судом на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80454, Львівська область, Кам'янка-Бузький район, с.Банюнин, вул.Весела, буд.11, що підтверджується відповідною відміткою про отримання на Повідомленні про вручення поштового відправлення від 26.04.2019р. №7901412443937.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням

Крім того, суд звертає увагу на те, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень", у відповідності до ст. 2, 4 якого Учасники справи, проявивши належну обачність, могли дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про відкриття провадження та призначення судових засідань у справі №914/667/19.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Разом з цим, судом враховується, що за приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Суд зазначає, що станом на час ухвалення рішення суду в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подані та не оголошені у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» клопотання про продовження чи поновлення процесуальних строків.

Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626) постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626)послаблено карантин, з 23.06.2020р. дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є с.Банюнин Кам'янка-Бузького району Львівської області, тобто населений пункт, в якому, станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті відновлено регулярні пасажирські перевезення автомобільним та залізничним транспортом сполученням із м.Львів, де знаходиться суд.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також відсутності поданих у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» клопотань Учасників справи про продовження чи поновлення процесуальних строків, вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Позивача та Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Прокурора:

В обґрунтування заявлених позовних вимог Прокурор покликається на те, що 06.04.2018р. інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області на підставі направлення на рейдову перевірку від 02.04.2018р. №005934 проведено перевірку та габаритно-ваговий контроль на автомобільних вагах транспортного засобу, який належать Відповідачу, під час якої було встановлено перевищення нормативно допустимого навантаження одиничної осі автомобіля.

06.04.2018р. Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області проведено зважування автомобіля - спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е марки DAF модель ХF 105.460 д.н.з. НОМЕР_2 та спеціалізованого напівпричіпа марки STAS модель S3АSА334KUR6 д.н.з. НОМЕР_3 , що належить на праві власності Відповідачу, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , за результатами чого Управлінням встановлено перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів осьового навантаження автомобіля, що зафіксовано актом від 06.04.2018р. №0009851. При цьому, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів водієм перевізника не підписаний та вказано, що від підпису останній відмовився, а результати габаритно-вагового контролю не оскаржені в установленому законом порядку. За результатами зважування встановлено перевищення автомобілем нормативно допустимого осьового навантаження. Поряд з цим, габаритно-ваговий контроль проводився у Полтавській області, маршрут автомобіля Відповідача становив із м.Запоріжжя у м.Львів загальною протяжністю дороги 1053 км., а фактично пройдена ним відстань зафіксована на автодорозі Р52 Дніпро-Кобеляки-Решетилівка км 109+667.

На підставі акту від 06.04.2018р. №0009851 Управлінням складено Розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 06.04.2018р. №0009851, яким за виявлені порушення Відповідача зобов'язано здійснити оплату на суму 421,20 євро.

З підстав порушення Відповідачам вимог чинного законодавства щодо проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування Прокурор просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету України 13460,53грн. нарахованої в порядку, визначеному Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Позиція Позивача:

Представник Позивача протягом розгляду справи заявлений Прокурором в інтересах держави в особі Позивача позов підтримав, просив суд його задоволити.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 10.05.2019р. за вх. №18681/19 Запереченні на позов проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивача в його задоволенні з підстав ненадання інспекторами Управління водію належного Відповідачу транспортного засобу під час здійснення габаритно-вагового контролю інформації щодо підстав, порядку здійснення такого контролю, а також документів, які посвідчують належність і справність приладів, якими такий контроль проводиться в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування».

Окрім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог Відповідач покликається на ненадання у відповідь на запит представника Відповідача таких документів.

Також, Відповідач вказує на те, що Прокурором не обґрунтовано належності підстав звернення до суду із відповідним позовом, оскільки, на думку Відповідача, Позивач вправі сам звертатись до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Позивача та Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, заявлених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

02.04.2018р. на підставі наказу Позивача від 30.03.2018р. №316 видано направлення №005934 на рейдову перевірку транспортних засобів з 02.04.2018р. по 08.04.2018р., зокрема на автомобільній дорозі Н31 Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка км 109+667.

06.04.2018р. інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області на автомобільній дорозі Р-52 Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка км 109+667 здійснено габаритно-ваговий контроль належного Фізичній особі-підприємцю Бойку Андрію Богдановичу транспортного засобу, - спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е марки DAF модель ХF 105.460 д.н.з. НОМЕР_2 та спеціалізованого напівпричіпа марки STAS модель S3АSА334KUR6 д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 , та встановлено повну масу транспортного засобу в 38,40т., навантаження на осі: 6,55т., 8,55т., 8,10т., 7,85т., 7,35т.

Актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 06.04.2018р. №0009851 інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області встановлено, що на автомобільній дорозі Р-52 Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки на ділянці Решетилівка км.109+667 внаслідок здійсненого габаритно-вагового контролю належного Фізичній особі-підприємцю Бойку Андрію Богдановичу транспортного засобу, - спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е марки DAF модель ХF 105.460 д.н.з. НОМЕР_2 та спеціалізованого напівпричіпа марки STAS модель S3АSА334KUR6 д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 , який перевозив концентрат квасного сусла у кількості 19826кг. на підставі Товарно-транспортної накладної від 06.04.2018р. №Р97 за маршрутом Запоріжжя - Львів протяжністю 1053км. встановлено фактичну масу транспортного засобу в 38,40т. при максимально допустимій в 40,00т. При цьому, при нормативно допустимому осьовому навантаженні в 11,00т., 11,00т., 22,00т. значення зважування транспортного засобу становили 6,55т., 8,55т., 8,10т., 7,85т., 7,35т.

Вказаний Акт підписано заступником начальника Управління Кужілем В.С. та засвідчено відтиском печатки Позивача. Водій транспортного засобу ОСОБА_1 від підпису Акту відмовився, про що здійснено відповідну відмітку.

Розрахунком від 06.04.2018р. №0009851 Позивачем нараховано Відповідачу 421 євро плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Як вбачається із вказаного Розрахунку, його виконано згідно формули (з урахуванням норм п.31 постанови КМУ від 27.06.2007р. №879), виходячи із показників фактичних вагових параметрів транспортного засобу на строєну вісь в 23,3т., параметрів, на які нараховується плата за проїзд 1,3, плати за проїзд за перевищення нормативних параметрів 0,20 євро/км., та перевищення параметрів від нормативу на 5,9%.

Прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-АS2-PWIA, виробник ESIT ELEKTRONIK SISTEMLERIMALAT de TICARET LTD. STI пройшов перевірку відповідності вимогам п.5.2. ДСТУ OIML R 134-1:2010 «Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь. Частина 1. Загальні технічні вимоги та методи випробування», що підтверджується Сертифікатом відповідності від 06.12.2017 №UA.TR.002.СВ.0305-17 та додатком до сертифіката.

Повідомленням від 11.04.2018р. вих. №1148/32-18 Позивач повідомив Відповідача про необхідність внесення 421 євро плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що встановлено Актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 06.04.2018р. №0009851.

Відповідачем вказану плату не внесено, доказів повного або часткового внесення такої Учасниками справи суду не заявлено та не подано, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи такі відсутні.

Листом від 08.05.2018р. вих. №03-23-1202вих..18 Прокурор звертався до Позивача із проханням надати інформацію щодо інформування Відповідача про своєчасну сплату вищезазначеної суми плати, чи сплачено Відповідачем 421,20 євро до бюджету в добровільному порядку та чи оскаржувались Відповідачем дії Позивача під час перевірки в суді.

У відповідь на вказаного листа Позивач листом від 15.05.2018р. вих. №1516/32-18 повідомив Прокурора про те, що станом на час складення листа інформація щодо внесення Відповідачем плати в розмірі 421,20 євро відсутня, до Позивача позовів про скасування матеріалів габаритно-вагового контролю щодо Відповідача не надходило та Позивачу невідомі факти оскарження Відповідачем дій працівників Позивача. Станом на час складення листа матеріали габаритно-вагового контролю від 06.04.2018р., складені щодо Відповідача є чинні та в судовому порядку не оскаржувались.

Листом від 04.03.2019р. вих. №14.40/2/03/23-111вих.19 Прокурор повторно звертався до Позивача із проханням надати інформацію щодо інформування Відповідача про своєчасну сплату вищезазначеної суми плати, чи сплачено Відповідачем 421,20 євро до бюджету в добровільному порядку та чи оскаржувались Відповідачем дії Позивача під час перевірки в суді

Листом від 14.03.2019р. вих. №500/133-19 Позивач повідомив Прокурора про те, що Відповідачем не було сплачено нараховану плату за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в сумі 421,20 євро та не оскаржено складені інспекторами Позивача матеріали.

Листом від 01.04.2019р. вих. №14.40/2/23-149вих.19 Прокурор в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Позивача про звернення до Господарського суду Львівської області в інтересах Позивача до Відповідача про стягнення до бюджету коштів в сумі 421,20 євро.

Як встановлено судом, станом на час проведення розрахунку (06.04.2018р.) встановлений Національним банком України на офіційному веб порталі (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=06.04.2018&period=daily) курс євро до гривні становить 3195,7574 грн. за 100 євро.

З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави в особі Позивача просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету 13460,53грн., що становить 421,20 євро плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

06.04.2018р. Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області проведено зважування автомобіля, а саме спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е марки DAF модель ХF 105.460 д.н.з. НОМЕР_2 та спеціалізованого напівпричіпа марки STAS модель S3АSА334KUR6 д.н.з. НОМЕР_3 , що належить на праві власності Відповідачу, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , за результатами чого Управлінням встановлено перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів осьового навантаження автомобіля, що зафіксовано актом від 06.04.2018р. №0009851. При цьому, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів водієм перевізника не підписаний та вказано, що від підпису останній відмовився, а результати габаритно-вагового контролю не оскаржені в установленому законом порядку.

При цьому, Прокурор зазначає, що зважування транспортного засобу Відповідача було проведено приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-АS2-PWIA, виробник ESIT ELEKTRONIK SISTEMLERIMALAT de TICARET LTD. STI, Туреччина, яка пройшла перевірку відповідності вимогам п.5.2. ДСТУ OIML R 134-1:2010 «Прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь. Частина 1. Загальні технічні вимоги та методи випробування», що підтверджується сертифікатом відповідності від 06.12.2017 №UA.TR.002.СВ.0305-17 та додатком до сертифіката.

За результатами зважування встановлено перевищення автомобілем нормативно допустимого осьового навантаження. Поряд з цим, габаритно-ваговий контроль проводився у Полтавській області, маршрут автомобіля Відповідача становив із м.Запоріжжя у м.Львів загальною протяжністю дороги 1053 км., а фактично пройдена ним відстань зафіксована на автодорозі Р52 Дніпро-Кобеляки-Решетилівка км 109+667.

У поданій 29.05.2019р. за вх. №22310/20 Відповіді на відзив від 27.05.2019р. вих. №05/2-1117вих.19 в спростування викладених Відповідачем у Відзиві заперечень покликається на визнання Відповідачем факту здійснення перевірки.

Також, Відповідачем не доведено оскарження чи скасування складених за наслідками такої перевірки документів.

Окрім того, Прокурор звертає увагу суду на те, що поданими Відповідачем доказами не спростовується факт порушення Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування».

Щодо підставності звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивача із відповідним позовом до господарського суду зазначає, що Позивач не наділений правом звернення до суду, а відтак, Прокурором правомірно здійснено захист інтересів держави в спірних правовідносинах.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (чч.1, 2 ст.216 ГК України).

За нормою ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 12 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції) державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України..

Згідно ч.ч.1, 4 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення; у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Приписами ст.33 Закону України «Про автомобільні дороги» (у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції) встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух» (у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30 передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно абз.1, 4 п.4 вказаних Правил рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів; допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Згідно п.22.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001р. №1306 за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції (надалі - Порядок), п.3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Відповідно до п.п.26, 27. Порядку кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету; плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд; плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Згідно п.28 Порядку плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень; перевізник має право на відшкодування вантажовідправником чи замовником коштів, внесених у рахунок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу; погодження маршруту видається після внесення в установленому розмірі плати за проїзд. У разі прийняття рішення про відмову перевізника від проїзду за погодженим маршрутом внесена плата за проїзд не повертається.

Пунктом 30 Порядку встановлено, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів.

Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Відповідно до п.31. Порядку при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу; для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Згідно п.31-1 Порядку у випадку, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку (п.41. Порядку).

Порядком також затверджено ставки плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, зокрема: Великовагові транспортні засоби (за загальну масу): від 40 до 44 тонн включно - 0,1 євро за 1км.; від 44 до 52 тонн включно - 0,2 євро за 1км.; від 52 до 60 тонн включно - 0,27 євро за 1км.; понад 60 тонн за кожні наступні 10 тонн - 0,78 євро за 1км.; великовагові транспортні засоби з перевищенням допустимих осьових навантажень: до 5 відсотків включно - 0,05 євро за 1км.; від 5 до 10 відсотків включно - 0,1 євро за 1км.; від 10 до 20 відсотків включно - 0,27 євро за 1км.; понад 20 відсотків за кожні наступні 5 відсотків - 0,15 євро за 1км.

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Разом з тим відповідачем не було надано жодних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні. Відповідачем не надано також доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків. При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019р. у справі № 803/3/18, в постанові від 05.02.2020р. у справі №820/2475/18, в постанові від 12.02.2020р. у справі №926/16/19 та в постанові від 12.02.2020р. у справі №917/210/19.

З врахуванням наведеного спростовуються доводи Відповідача щодо того, що нарахована Відповідачу плата за своєю правовою природою є адміністративною санкцією, за стягненням якої минув шестимісячний строк звернення до суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, зокрема із Довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 06.04.2018р. №0004398 та Розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 06.04.2018р. №0009851, перевезення Відповідачем вантажу здійснювалось на транспортному засобі - составі з строєною віссю причепа із перевищенням транспортним засобом вагових параметрів, а саме вагою 23,3т. при максимально допустимій вазі в 22т. Перевищення вагових параметрів від нормативу склало 5,9%.

З врахуванням наведеного, здійснивши перерахунок перевищення ваги від законодавчо встановленого нормативу суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки безпідставно не враховано величину максимально допустимої похибки вагових параметрів в 2%, передбачену абз.4 п.4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30.

Відтак, перевищення вагових параметрів від нормативу повинно обчислюватись, виходячи із максимально допустимої ваги колісної формули для строєних осей в 22т. з врахуванням 2% похибки, тобто з ваги 22,44т. (22т. + (22т. х 2%).

З врахуванням вказаного суд встановив, що величина перевищення вагових параметрів складає 3,83% (23,3т. х 100% / 22,44т.)

Вказаним також спростовуються покладені Відповідачем в основу своїх заперечень доводи, щодо того, що транспортний засіб не є великоваговим, оскільки його маса не перевищує 40т., так як, згідно п.3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30 передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, а згідно п.22.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001р. №1306 за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі перевищення навантаження на строєні осі в 22т.

З врахуванням встановлення судом величини перевищення вагових параметрів в розмірі 3,83% суд зазначає про неправомірне застосування Позивачем в Розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 06.04.2018р. №0009851 ставки плати за проїзд за перевищення нормативних параметрів в 0,2 євро за 1 км., оскільки така ставка, згідно Порядку, передбачена для великовагових транспортних засобів загальною масою від 44 до 52 тонн включно.

Відтак, застосуванню підлягала ставка в 0,05 євро за 1 км., оскільки Відповідачем на 3,83% перевищено навантаження на причіп з колісною формулою (осьовим сполученням) - строєні осі з одиночними шинами, що підтверджується п.12 Довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 06.04.2018р. №0004398.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, у відповідності до п.31. Порядку для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази, а, згідно п.31-1 Порядку, у випадку, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата може визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру до 10 відсотків у подвійному розмірі.

В той же час, суд зазначає, що Відповідачем не доведено належними засобами доказування факту одержання дозволу чи спростування викладених в Довідці та Акті показників вагового навантаження належного Відповідачу транспортного засобу.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи Відповідача щодо ненадання інспекторами Управління водію належного Відповідачу транспортного засобу під час здійснення габаритно-вагового контролю інформації щодо підстав, порядку здійснення такого контролю, а також документів, які посвідчують належність і справність приладів, якими такий контроль проводиться в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» з підстав їх недоведеності належними засобами доказування у справі.

Щодо ненадання таких доказів у відповідь на запит представника Відповідача суд зазначає, що питання дій чи бездіяльності Позивача може бути оскаржено Відповідачем у встановленому чинним законодавством України порядку, проте ненадання Позивачем відповіді на запит представника Відповідача не може підтверджувати факту ненадання таких документів водію належного Відповідачу транспортного засобу під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З врахуванням наведеного, а також загальної протяжності маршруту транспортного засобу Відповідача в 1053км., суд зазначає, що Відповідач повинен був сплатити на користь Позивача в дохід бюджету 210,6 євро (0,05євро/км. х 2 (п.31. Порядку) х 2 (п.31-1 Порядку) х 1053 км.)

Таким чином, при проведенні габаритно-вагового контролю, складанні відповідної довідки, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим заявлені до Відповідача позовні вимоги є обґрунтованими. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. у справі №926/16/19.

З огляду на встановлений Національним Банком України офіційний курс обміну євро до гривні на 06.04.2018р. Відповідач повинен був сплатити на користь Позивача в дохід бюджету 6730,27грн. (210,6 х 3195,7574 / 100).

Відтак, позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача є частково мотивовані та обґрунтовані, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету України 6730,27грн. в решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо звернення до господарського суду Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури Львівської області суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ч.4 ст.53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Також, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:

«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.».

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, перед зверненням до суду з позовом в інтересах Позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, листом від 08.05.2018р. вих. №03-23-1202вих..18 Прокурор звертався до Позивача з проханням надати інформацію щодо інформування Відповідача про своєчасну сплату вищезазначеної суми плати, чи сплачено Відповідачем 421,20 євро до бюджету в добровільному порядку та чи оскаржувались Відповідачем дії Позивача під час перевірки в суді.

Відтак, незважаючи на володіння Позивачем інформацією про несплату Відповідачем плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та відсутність оскарження скалдених Позивачем матеріалів, Позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, останнім до суду позову не подавалося.

Крім того, листом від 01.04.2019р. вих. №14.40/2/23-149вих.19 Прокурор в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Позивача про звернення до Господарського суду Львівської області в інтересах Позивача до Відповідача про стягнення до бюджету коштів в сумі 421,20 євро.

З врахуванням наведеного суд констатує, що Прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Позивача є тривале невжиття Позивачем заходів щодо сплачено стягнення з Відповідача на користь Позивача нарахованої плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в сумі 421,20 євро.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п.1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 2, пунктів 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Згідно з п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Вказаним спростовуються і покладені Відповідачем в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог доводи щодо недоведеності Прокурором підстав представництва інтересів Позивача в суді.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем сплати плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, відсутність доказів повного чи часткового погашення суми боргу, наявність та доведеність Прокурором підстав представництва інтересів Позивача в суді, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача в дохід Державного бюджету України 13460,53грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення 6730,27грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

При цьому, суд зазначає, що, згідно інформації щодо актуальних рахунків, розміщеної на офіційному веб-порталі головного управління Державної казначейської служби у Полтавській області за посиланням https://pol.treasury.gov.ua/ua/rekviziti-rahunkiv у файлі Rahunky_DB.xls, актуальним рахунком для стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів на інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні є рахунок з наступними реквізитами: УК у м.Полтаві/м.Полтава/22160100; р/р: UA358999980313131216000016002; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код отримувача (ЄДРПОУ): 38019510; код класифікації доходів бюджету: 22160100.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Прокурором подано Платіжне доручення від 21.03.2019р. №494 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №6 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Позивач та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Прокурором в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Позивачем та Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Прокуратури Львівської області 960,50грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бойка Андрія Богдановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідентифікаційний код: 39816845) в дохід Державного бюджету України (УК у м.Полтаві/м.Полтава/22160100; р/р: UA358999980313131216000016002; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код отримувача (ЄДРПОУ): 38019510; код класифікації доходів бюджету: 22160100) 6730,27грн. плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бойка Андрія Богдановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, м.Львів, просп.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 960,50грн. судового збору.

4. В решті в позові відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 07.12.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

93329280

Наступний документ

93329282

Інформація про рішення:

№ рішення:	93329281
№ справи:	914/667/19
Дата рішення:	01.12.2020
Дата публікації:	09.12.2020
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

29.09.2020 11:20	Господарський суд Львівської області
21.10.2020 10:35	Господарський суд Львівської області
11.11.2020 10:20	Господарський суд Львівської області
01.12.2020 11:45	Господарський суд Львівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФАРТУШОК Т Б

відповідач (боржник):

ФОП Бойко Андрій Богданович

позивач (заявник):

Державна служба України з безпеки на транспорті (УКРТРАНСБЕЗПЕКА)

Управління Укртрансбезпеки у Полтавській обл

позивач в особі:

Заступник керівника Радехівської місцевої прокуратури Л/о