ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2020Справа № 910/13266/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового Бортнюк М.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
(01030, місто Київ, вул. Леонтовича, будинок 6; поштова адреса: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, буд. 67, корп. 10, код 35210739)
до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський»
(02218, місто Київ, вул. Петра Вершигори, будинок 2, код 22870782)
про стягнення 7 643,72 грн,
Представники сторін:
від позивача Гордійчук М.А. адвокат за довіреністю № 20 від 14.08.2020
від відповідача Беляєв С.А. адвокат за довіреністю № б/н від 03.08.2020
До Господарського суду міста Києва звернулося Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі - позивач) з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» (далі - відповідач) про стягнення 7 643,72 грн за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 (заборгованість за травень 2019 року), з яких: 7 374,60 грн основної заборгованості, 120,89 грн 3% річних, 148,23 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.09.2020 позовну заяву Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» залишив без руху, встановив позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду письмових обґрунтованих пояснень з урахуванням постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/6242/19 за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» про стягнення 66 037,46 грн за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 за період з січня по квітень 2019 року включно.
24.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.09.2020 прийняв позов до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 22.10.2020.
12.10.2020 відповідач засобами поштового зв'язку подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, стверджуючи про безпідставність заявлених вимог, вказав на мотиви прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/6242/19, зокрема про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за договором № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017, що є обставинами, які не потребують доказування в розумінні ст. 75 ГПК України, та підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.
21.10.2020 позивач подав до суду пояснення, в яких зазначив, що не погоджується з постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/6242/19, у зв'язку з чим ним подано касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 20.12.2019 КП «Київтранспарксервіс» відмовлено у відкритті касаційного провадження за вказаною скаргою на підставі п. 1 ст. 293 ГПК України, тобто з підстав подання касаційної скарги на рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У судовому засіданні 22.10.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для подачі відповіді на відзив, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві. Суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 10.11.2020.
30.10.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначено про помилковість висновків, викладених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/6242/19, оскільки згідно зі схемою організації дорожнього руху по вул. Вершигора, 4, паркувальний майданчик знаходиться не на тротуарі і не вздовж проїжджої частини, тому відсутні підстави для застосування п. 8-1 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1342 від 03.12.2009, яким забороняється обладнання суб'єктами господарювання, крім операторів, місяць для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг. На переконання позивача, рішення апеляційного суду не є обов'язковим для суду першої інстанції, висновки у справі № 910/6242/19 помилкові та виходять за межі розгляду справи, у т.ч. враховуючи, що договір між сторонами не визнаний недійсним та не розірваний.
10.11.2020 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій повідомив про оплату відповідачем основної заборгованості в сумі 7374,60 грн та заявив вимоги про стягнення з відповідача 120,89 грн 3% річних, 148,23 грн інфляційних втрат.
У судовому засіданні 10.11.2020,розглянувши заяву представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю подачі доказів до заяви про зменшення позовних вимог, суд протокольною ухвалою оголосив перерву у розгляді справи до 24.11.2020.
13.11.2020 відповідач засобами поштового зв'язку подав до суду письмові пояснення по справі, в яких учасник справи вказав, що 27.10.2020 Обслуговуючим кооперативом «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» на підставі платіжного доручення № 1168 перераховано на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на підставі платіжного доручення № 1168 кошти у сумі 23454,00 грн з помилковим зазначенням платежу, як погашення кредиторської заборгованості по договору № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017, дійсним призначенням коштів є погашення кредиторської заборгованості по договору № ДНП-2017-12/100 від 15.12.2017, про що позивача повідомлено заявою від 12.11.2020, тому відсутні матеріально-правові підстави для зменшення заявлених вимог, які вцілому є безпідставними.
23.11.2020 надано документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 24.11.2020, розглянувши матеріали за заявою позивача про зменшення позовних вимог, оцінивши доводи обох учасників справи, суд протокольною ухвалою постановив не приймати до розгляду вказану заяву про зменшення позовних вимог з огляду на недоведеність обставин добровільної сплати відповідачем основної заборгованості (що фактично свідчило б про визнання відповідачем зобов'язання щодо оплати спірної суми та наявності заборгованості, факт яких відповідач категорично заперечує) та подання цієї заяви на стадії розгляду справи по суті спору, тобто з порушенням встановленого процесуального строку для її подання; та вирішив подальший розгляд справи здійснювати відповідно до заявлених у позовній заяві вимог.
У судовому засіданні 24.11.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.12.2017 між КП «Київтранспарксервіс» (сторона-1, позивач) та ОК «ГКА «Дніпровський» (сторона-2, відповідач) було укладено договір № ДНП-2017-12/99, відповідно до п. 1.1 якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 90 (дев'яноста) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 10 (десяти) спеціальних місця для безкоштовно паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дніпровський район, вул. Вершигори, 2 (навпроти у розворот ньому кільці), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - «Фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Під «Фіксованими місцями для паркування» в цьому договорі визначено експлуатацію 90 (дев'яноста) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 10 (десяти) спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Вершигори, 2 (навпроти у розворот ньому кільці), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2 договору).
«Фіксовані місця для паркування» вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності договору (п. 1.3 Договору).
Пунктом 2.2.6 договору передбачено обов'язок сторони-2 своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору плата сторони-2 (відповідача) стороні-1 (позивачу) згідно умов даного Договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 грн.; ПДВ - 0,16 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,52 грн.
Загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена в Графіку платежів (додаток № 1 до даного Договору) (п. 3.2 Договору).
У пункті 3.3 договору зазначено, що розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, відповідно до Графіку платежів (додаток № 1 до даного договору).
Відповідно до п. 3.6 договору, плата сторони-2 стороні-1, визначена в п. 3.1 договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за «Фіксовані місця для паркування». В цьому випадку сторони зобов'язуються переукласти договір виходячи із змінених розмірів податків та зборів.
Згідно з п. 3.4 договору сторона-1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках Акт приймання-передачі наданих послуг. Сторона-1 надсилає два примірника Акту приймання-передачі наданих послуг стороні-2 шляхом поштового відправлення (цінним листом з описом вкладення, без повідомлення про вручення) на адресу сторони-2, яка вказана в цьому Договорі. Сторони дійшли згоди, що в цьому випадку Акт приймання-передачі наданих послуг вважається належним чином переданим стороною-1 та прийнятим стороною-2. Сторона-2 зобов'язана протягом п'яти робочих днів з дня прийняття Акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути стороні-1 один примірник Акту (п. 3.1).
Пунктом 3.4 договору передбачено, що якщо в установлений строк сторона-1 не одержить підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень.
Відповідно до п.п. 2.2.6 п. 2.2 договору сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього Договору.
Відповідно до п. 6.1 договору, цей договір вступає в силу з 01.01.2018 і діє до 31.12.2020.
Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг у травні 2019 року по договору № ДНП-2017-12/99 на суму 7374,00 грн, строк виконання якого в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України у зв'язку з направленням відповідачу листа-вимоги № 053/05-267 від 24.01.2020 про оплату, за доводами позивача, настав 04.02.2020. За прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 120,89 грн та інфляційні втрати у розмірі 148,23 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Всупереч вказаних вимог, позивачем не доведено та не надано належних доказів покладення на відповідача зобов'язання щодо сплати нарахованої позивачем плати по договору за травень 2019 року в заявленій сумі.
Зокрема, судом встановлено, що шляхом укладення договору ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 між позивачем та відповідачем виникли взаємні права та обов'язки, доказів припинення яких станом на травень 2019 (спірний період), суду не надано.
У розумінні п. 2.2.6 договору на відповідача покладено зобов'язання своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з позивачем згідно з розділом 3 договору.
За умовами п. 3.1-3.3 розділу 3 договору, визначено суму щомісячної оплати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу та порядок оплати.
У пунктах 3.3-3.4 договору передбачено, що сторонами також складаються та підписується Акт приймання-передачі наданих послуг.
Доказів оформлення та підписання сторонами Акта приймання-передачі наданих послуг за травень 2019 по договору ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017, суду не надано.
Як вбачається з наданих матеріалів, листом № 053/05-267 від 24.01.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язання, у т.ч. по договору ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017, зазначивши, що станом на 23.01.2020 борг за травень 2019 склав 7374,60 грн, та який він просив оплатити за вказаними реквізитами у визначений законом строк. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0500075704448 вказана вимога надіслана відповідачу 24.01.2020.
Листом від 04.02.2020 відповідач у відповідь на вимогу від 24.01.2020 зазначив про передчасність вимог позивача з огляду на наявність судових проваджень по договорах. Відомості про визнання/наявність боргу по договору ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 вказаний лист не містив.
Також позивачем в обґрунтування заявлених вимог долучено до справи лист № 053/05-1700 від 16.05.2019, адресований відповідачу, про розірвання договору ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 з 01.06.2020 та необхідність звільнення паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. Вершигора, 2. Водночас доказів надсилання цього листа відповідачу суду не надано.
У заяві про усунення недоліків позову позивачем надано пояснення, що оформлення листа № 053/05-1700 від 16.05.2019 не свідчить, що договір розірвано з 01.06.2020.
Також судом встановлено, що обставинам правовідносин сторін надано оцінку при вирішення спору у господарській справі № 910/6242/19 за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний Кооператив Автолюбителів «Дніпровський» про стягнення заборгованості за договором № ДПН-2017-12/99 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 15.12.2017 у розмірі 66037,46 грн, з яких: 62262,00 грн основного боргу (січень, лютий, березень, квітень 2019), 3132,33 грн пені, 354,47 грн інфляційних втрат, 1288,66 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі № 910/6242/19 позов задоволено частково, стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Гаражний Кооператив Автолюбителів "Дніпровський" на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" 62 262,00 грн основного боргу, 284,29 грн 3% річних, 354,47 грн інфляційних втрат, 3 132,33 грн пені та 1 920,87 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі № 910/6242/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства "Київтранспарксервіс".
Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2019 у справі № 910/6242/19 встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з відповідача оплати щомісячних платежів за право на експлуатацію фіксованих місць для паркування згідно договору № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 за період з січня по квітень 2019 року у загальній сумі 62 262,00 грн., а також 3 132,33 грн пені, 354,47 грн інфляційних втрат, 288,66 грн. 3% річних за загальний період з 21.01.2019 по 30.04.2019, з підстав простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати платежів.
Правилами паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1342 від 03.12.2009 (далі - Правила), визначено, що оператор - це суб'єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування; місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху; спеціально обладнані майданчики для паркування це майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху (п. 4).
Згідно з п. 8-1 Правил операторам забороняється передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання (внесено зміни згідно постанови Кабінету Міністрів України № 583 від 14.08.2013).
Враховуючи наведене, не підлягають судовому захисту вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів за договором № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, оскільки судове рішення у справі № 910/6242/19, яке набрало законної сили 08.11.2020, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити, суд відзначає, що стягнення з відповідача грошових коштів за договором № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування за травень 2019 у заявленій сумі 7374,60 грн плати та відповідно нарахування 120,89 грн 3% річних, 148,23 грн інфляційних втрат за прострочення виконання цього зобов'язання є безпідставним та необґрунтованим.
Доказів зміни обставин правовідносин сторін за договором № ДНП-2017-12/99 від 15.12.2017, у т.ч. станом на час розгляду даної справи, суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Посилання позивача на сплату відповідачем основної заборгованості, суд оцінює критично та не приймає в якості доказів визнання відповідачем заборгованості, враховуючи пояснення відповідача, долучену до справи заяву про зарахування помилково сплачених коштів від 12.11.2020, якої змінено призначення платежу за платіжним дорученням № 1168 від 27.10.2020.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, підстав для покладення на відповідача зобов'язання щодо сплати заявлених до стягнення сум.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 237-240, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 07.12.2020.
Суддя О.Г. Удалова