ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.12.2020Справа № 910/11629/20
За позовомПриватного підприємства "Торговий дім Поляков"
доФізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни
простягнення 99927,66 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни 169894,74 грн, з яких: 69967,08 грн основного боргу, 8606,15 грн 17% річних, 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №286/09 від 01.01.2009 в частині оплати поставленого товару у встановлений вказаним правочином строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020, після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/11629/20; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
07.10.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній повідомив суд про повну оплату 05.10.2020 суми основного боргу у розмірі 69967,08 грн та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 17% річних та 0,5% від суми боргу за кожних календарний день до дня фактичного розрахунку, стверджуючи, зокрема, що 0,5% від суми боргу за своєю правовою природою є пенею.
Крім того до відзиву на позов відповідач долучив заяву про зменшення розміру штрафних санкцій згідно положень ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ч.ч.1, 2 ст.233 Господарського кодексу України.
16.10.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останні проти тверджень відповідача у відзиві на позов заперечив.
Також у відповіді на відзив позивач на підставі п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 8606,15 грн 17% річних та 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами.
27.10.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній стверджував, що відповідальність, яка передбачена п.5.3 договору є фактично пенею, нарахування якої припиняється згідно положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.01.2009 між Приватним підприємством "Торговий дім Поляков" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ширеніною Інною Валеріївною (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки №286/09 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукти харчування та інші товари, надалі по тексту "товар", а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних (п.1.1), загальна сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (п.1.2).
При прийомі товару оформлюється накладна, що підписується представниками сторін. Накладна засвідчує факт поставки товару його якість та кількість (п.3.5 договору).
Ціна на товар є вільною та встановлюється постачальником. Ціна товару визначається у національній валюті України - гривні, покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або у касу постачальника (п.п.4.1, 4.2, 4.4 договору).
При порушенні покупцем п.4.2 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996, крім цього, збитки від інфляції та 17% річних від суми боргу за весь час прострочення (п.5.2 договору).
Згідно п.5.3. договору при порушенні покупцем умов п.4.2 даного договору, згідно ч.1 ст.536 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування його грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.
Даний договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009, а в частині зобов'язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (п.6.1 договору).
На виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 76347,46 грн. за видатковими накладними №АКФ-082013 від 27.09.2019 на суму 598,54 грн, №АКФ-081702 від 27.09.2019 на суму 3583,28 грн, №АКФ-082590 від 28.09.2019 на суму 6286,79 грн, №АКФ-082550 від 28.09.2019 на суму 6255,42 грн, №АКФ-082959 від 30.09.2019 на суму 3577,54 грн, №АКФ-085057 від 08.10.2019 на суму 671,58 грн, №АКФ-085064 від 08.10.2019 на суму 1611,60 грн, №АКФ-085311 від 08.10.2019 на суму 4864,07 грн, №АКФ-085266 від 08.10.2019 на суму 1038,42 грн, №АКФ-085575 від 09.10.2019 на суму 2991,90 грн, №АКФ-086284 від 11.10.2019 на суму 6400,14 грн, №АКФ-086318 від 11.10.2019 на суму 3470,87 грн, №АКФ-086580 від 11.10.2019 на суму 2339,52 грн, №АКФ-086541 від 11.10.2019 на суму 2372,65 грн, №АКФ-086872 від 12.10.2019 на суму 456,24 грн, №АКФ-086879 від 12.10.2019 на суму 417,60 грн, №АКФ-086858 від 12.10.2019 на суму 3567,24 грн, №АКФ-087318 від 12.10.2019 на суму 289,50 грн, №АКФ-087474 від 12.10.2019 на суму 669,60 грн, №АКФ-086929 від 12.10.2019 на суму 3658,48 грн, №АКФ-086920 від 12.10.2019 на суму 3717,12 грн, №АКФ-086925 від 12.10.2019 на суму 1063,27 грн, №АКФ-087955 від 16.10.2019 на суму 981,28 грн, №АКФ-087964 від 16.10.2019 на суму 905,76 грн, №АКФ-088234 від 17.10.2019 на суму 763,20 грн, №АКФ-088584 від 18.10.2019 на суму 2758,31 грн, №АКФ-088670 від 18.10.2019 на суму 797,88 грн, №АКФ-088666 від 18.10.2019 на суму 1227,90 грн, №АКФ-090203 від 22.10.2019 на суму 2163,36 грн, №АКФ-089809 від 22.10.2019 на суму 761,40 грн, №АКФ-089845 від 22.10.2019 на суму 4185,56 грн, №АКФ-092805 від 30.10.2019 на суму 450,00 грн, №АКФ-092801 від 30.10.2019 на суму 1451,46 грн.
Як стверджує позивач, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 6380,38 грн, внаслідок чого у останнього станом на дату звернення до суду з позовом існувала заборгованість на суму 69967,08 грн, яка була сплачена відповідачем 05.10.2020, тобто вже після відкриття провадження у розглядуваній справі.
Спір у справі виник внаслідок того, що за твердженнями позивача, відповідачем порушено умови договору поставки №286/09 від 01.01.2009 в частині оплати поставленого товару у встановлений вказаним правочином строк, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 8606,15 грн 17% річних, 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 76347,46 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі.
Однак, всупереч умовам укладеного між сторонами правочину, відповідачем було оплачено поставлений товар тільки після звернення постачальника з відповідним позовом до суду, внаслідок чого Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" просило стягнути з відповідача 8606,15 грн 17% річних та 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочення з 12.10.2019 по 20.07.2020.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як вже вказувалось судом, згідно п.5.2 договору сторонами погоджено, що покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996, крім цього, збитки від інфляції та 17% річних від суми боргу за весь час прострочення.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, сторонами у договорі погоджено інший розмір процентів, ніж встановлено ст.625 Цивільного кодексу України, вимоги Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" про стягнення 17% річних є законними та обґрунтованими.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 17% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 17% річних в сумі 8606,15 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У п.6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Відповідно до п.6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Згідно п.5.3. договору при порушенні покупцем умов п.4.2 даного договору, згідно ч.1 ст.536 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування його грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.
Тобто сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару процента ставка за користування грошовими коштами позивача становить 0,5% від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку, що не суперечить нормам чинного законодавства України.
Як вбачається з розрахунку процентів, долученого позивачем до позовної заяви, останній здійснює нарахування 0,5% від суми заборгованості за кожною із спірних накладних, починаючи з 15 календарного дня після поставки товару, що узгоджується з умовами, погодженими сторонами у п.4.2 договору.
Перевіривши розрахунки відсотків за користування грошовими коштами, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" підлягають задоволенню в повному обсязі, а стягненню з Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни на користь позивача підлягають 8606,15 грн 17% річних та 91321,51 грн 0,5% за користування чужими грошовими коштами.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.
Щодо клопотання відповідача про зменшення належного до сплати розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем не заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені), у зв'язку з чим клопотання відповідача про зменшення належного до сплати розміру штрафних санкцій судом відхиляється.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ширеніної Інни Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Торговий дім Поляков" (18005, Черкаська обл., місто Черкаси, вул.Чехова, будинок 41, ідентифікаційний код 32268131) 8606 (вісім тисяч шістсот шість) грн 15 коп. 17% річних, 91321 (дев'яносто одна тисяча триста двадцять одна) грн 51 коп 0,5% за користування чужими грошовими коштами та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова