Справа № 640/12665/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
03 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 30.06.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині невіднесення військової служби ОСОБА_1 закордоном у колишній Демократичній Республіці Афганістан, де велись бойові дії, у період з 01 березня 1980 року по 12 червня 1981 року до військової служби за призовом на особливий період;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”;
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 12 лютого 2018 року у формі затвердження Міністром оборони України 12 лютого 2019 року протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 08 лютого 2019 року №13 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконання ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити допомогу у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби за призовом на особливий період відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року;
- зобов'язати надати звіт про виконання судового рішення протягом двадцяти днів з дня отримання копії судового рішення;
- зобов'язати відповідача виконати судове рішення протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що з 26 грудня 2017 року йому встановлено ІІ групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби під час особливого періоду (участі у бойових діях), а тому, за його твердженнями має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у відповідності до вимог законодавства.
До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований 06.11.2020 року за вх. № 43021, відповідно до якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 23 квітня 1979 року до 12 червня 1981 року проходив службу в Збройних Силах України, у тому числі у період з 01 березня 1980 року до 12 червня 1981 року в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки Черкаського об'єднаного міського військового комісаріату від 23 травня 2018 року №442, копією військового квитка серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №875570, позивачу з 26 грудня 2017 року при первинному огляді встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №2852 від 07 листопада 2017 року, захворювання, виявлені у позивача, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У зв'язку з встановленням позивачу ІІ групи інвалідності, позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Міністерства оборони України з заявою щодо вирішення питання про виплату йому одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 лютого 2019 року №13, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 інвалідність встановлена понад 3-місячний термін після звільнення з військової служби, про що ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача листом від 26 березня 2019 року №6/8/5/505.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, вважаючи його таким, що порушує його права, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 6 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII) визначено, що існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, чинній з 01 січня 2007 року по 01 січня 2014 року) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Законом України від 04 липня 2012 року № 5040-VI статтю 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка була чинною з 01 січня 2014 року по 01 січня 2017 року, та було передбачено наступні умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям:
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (підпункт 5 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві (підпункт 6 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 7 пункту 2 статті 16 Закону);
- у разі отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (підпункт 8 пункту 2 статті 16 Закону).
Проте, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі по тексту - Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII) з 01 січня 2017 року внесено зміни до статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, зокрема, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, в який у випадку настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії вказаної редакції статті 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Відтак, до набрання чинності Законом України від 06.12.2016 1774-VIII право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби, однак після 01 січня 2017 року, не передбачено можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцем строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
З огляду на викладене, судом першої інстанції зроблено вірні висновки, що на час настання ІІ групи інвалідності позивача нормами статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від якої в даному випадку суд не вбачає правових підстав для відступлення.
При цьому, безпідставними є доводи апелянта щодо хибного визначення судом першої інстанції статусу позивача як такого, що проходив строкову військову службу, оскільки на момент встановлення групи інвалідності позивач являвся звільненим військовослужбовцем.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку визначальним вид проходження військової служби, а не факт звільнення такої на момент встановлення групи інвалідності.
Також безпідставними є доводи апелянта з приводу того, що вид військової служби позивача відповідає визначенню “військова служба за призовом на особливий період”, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Пунктом 2 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації” від 27 березня 2014 року №1169-VII у статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ частину четверту після абзацу другого доповнено новим абзацом такого змісту: “військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період”.
Тобто, лише у 2014 році Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ доповнений поняттям “військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період”, відтак, проходити таку службу у період з 01 березня 1980 року по 12 червня 1981 року в Демократичній Республіці Афганістан, позивач фактично не мав можливості.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 36 років після звільнення зі строкової військової служби, то право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ у нього відсутнє.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що, на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А.Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 03.12.2020року)