Справа № 640/23508/20
03 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Губської Л.В., Епель О.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання неправомірними та протиправними дій і зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві) про:
- визнання неправомірними та протиправними дій заступника начальника ГУ ПФ в м. Києві щодо створення підстав для неврахування обраного ОСОБА_1 періоду з квітня 1978 року по березень 1983 року, шляхом внесення неправдивих відомостей до підсистеми «Звернення»;
- зобов'язання ГУ ПФ в м. Києві перерахувати пенсію згідно поданої ОСОБА_1 заяви від 24.01.2020 року №964.
Після усунення визначених в ухвалі від 05.10.2020 року про залишення позовної заяви без руху недоліків ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та у пункті 1 її резолютивної частини вказано, що справа буде розглядатися суддею одноособового без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) на ухвалу про призначення відкритого судового засідання.
Перевіривши подану апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою не може бути відкрито з таких підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Тобто, адміністративна процесуальна дієздатність фізичної особи полягає у можливості останньої своїми діями набувати для себе процесуальні права, а також здатність своїми діями створювати для себе адміністративні процесуальні обов'язки та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Разом з тим, обсяг такої дієздатності повинен відповідати Конституції та законам України, а також не може їм суперечити. Такі ж самі обмеження, на переконання судової колегії, стосуються й обсягу дієздатності осіб у межах адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
З наведеного випливає, що у процесуальному законі міститься пряма заборона на оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду.
При цьому судова колегія звертає увагу, що серед визначеного у ст. 294 КАС України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, відсутня ухвала про відкриття провадження у справі. Отже, заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Тобто, закріплюючи у п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України та п. 6 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України право особи на перегляд справи в апеляційному порядку, законодавець регламентував спосіб і порядок реалізації такого права у залежності від виду судового рішення, як є предметом апеляційного оскарження - безпосереднє оскарження рішення суду або ухвали суду в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на таке рішення або викладенням заперечень проти ухвали до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Відтак, гарантуючи можливість перегляду в апеляційному порядку судової справи, положення Кодексу адміністративного судочинства України закріпили спосіб реалізації дієздатності особи на апеляційне оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі шляхом викладення заперечень проти такої ухвали до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Іншого порядку та способу апеляційного оскарження такого судового рішення чинним процесуальним законодавством не передбачено.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У контексті наведеного, на переконання колегії суддів, розгляд судом адміністративним судом апеляційної інстанції апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, щодо викладеного рішення в якій встановлено інший порядок оскарження, зумовить допущення судом порушень правових норм, які регулюють його діяльність, а також поставить під сумнів гарантоване Конвенцією право особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що встановлена законодавцем неможливість окремого оскарження ухвали про відкриття провадження у справі (безпосереднього подання апеляційної скарги на неї) не породжує у відповідного апеляційного адміністративного суду передбачених статтею 315 КАС України повноважень за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення. Натомість, викладені щодо такої ухвали в апеляційній скарзі на рішення суду заперечення підлягають оцінці судом у ході апеляційного перегляду останнього без ухвалення окремого рішення суду апеляційної інстанції щодо такої ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
За таких обставин, апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження та підлягає поверненню Апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 293, 321, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання неправомірними та протиправними дій і зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель