П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6426/19
Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кравця О.О.
судді -Домусчі С. Д.
судді - за участю секретаряКоваля М.П. Юрчак М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року по справі № 420/6426/19 прийнятого в порядку письмового провадження у складі судді Токмілової Л.М. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії,-
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
31.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області Національної поліції України та просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 06.08.2019 року № 1915 про оголошення капітану поліції ОСОБА_1 догани;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 08.10.2019 року № 2448 про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити капітана поліції ОСОБА_1 за останньою визначеною посадою інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області;
- внести виправлення до трудової книжки капітана поліції ОСОБА_1 у зв'язку з поновленням за останньою визначеною посадою інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь капітана поліції ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 11 181,08 грн.;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь капітана поліції ОСОБА_1 грошові кошти (виплати) щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік, який визначений у попередньому розмірі 11 181,08 грн.;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь капітана поліції ОСОБА_1 грошові кошти (виплати) матеріальної допомоги на оздоровлення підчас щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік, який визначений у попередньому розмірі 11 181,08 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просив його скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в матеріалах службового розслідування відсутній розподіл обов'язків членів дисциплінарної комісії, що в свою чергу не передбачає будь-яких самостійних дій членів зазначеної комісії, а відтак неможливо з'ясувати взагалі, яким чином та в який спосіб відбулось службове розслідування.
В матеріалах службового розслідування, як в єдиному документі, який оформлений як справа №198 з метою доказування вини особи повинні знаходитись не тільки будь-які письмові пояснення, але і інші докази, включно показання свідків, висновки експерта за необхідності, речові докази, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи, які мають відношення до предмету розслідування.
Апелянт вважає, що відповідач своїми діями порушив, гарантований Конституцією України принцип невинуватості та забезпечення доведення вини.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні .
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних обставин:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 проходив служу в органах внутрішніх справ з листопада 2011 року, проходив службу в поліції на посаді інспектор СРПП №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, що згідно положень п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори з відповідачем - ГУНП в Одеській області щодо її проходження, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, накладення дисциплінарних стягнень під час її проходження згідно п.2 ч.1 ст.19 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
27.08.2019р. (вх. №6884) до ГУНП в Одеській області надійшло подання начальника Одеського управління ДВБ НП України полковника ОСОБА_2 для усунення виявлених недоліків та вжиття відповідних заходів реагування.
Наказом ГУНП в Одеській області № 2152 від 03.09.2019 р. призначено службове розслідування, щодо порушень службової дисципліни працівниками Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
В ході службового розслідування встановлено, що відповідно до подання, начальника Одеського управління ДВБ НП України полковника ОСОБА_2 вибірковою перевіркою працівниками ОУ ДВБ НПУ електронних карток за повідомленнями на спеціальну лінію «102» Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області встановлено, що заяви ОСОБА_3 (ЄО №7587), ОСОБА_4 , (ЄО № 9773), ОСОБА_5 (ЄО № 10610), ОСОБА_6 (ЄО № 10634), ОСОБА_7 (ЄО № 10844) та інші, відповідно до резолюцій, заступником начальника відділу - начальником СВ Ізмаїльського ВП підполковником поліції ОСОБА_8 доручалися для розгляду інспектору СРПП № 1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітану поліції (як начальнику СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області) ОСОБА_1 (на займаній посаді - з 17.04.2018, має діюче дисциплінарне стягнення у вигляді догани, оголошене наказом ГУНП від 06.08.2019 № 1915), який, в свою чергу, доручав їх виконання працівникам сектору превенції Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області (т. 2 а.с. 58-60).
Відповідно до пояснення підполковника поліції ОСОБА_8 встановлено, що 23.05.2019 в актовій залі Ізмаїльського ВП 1 УНП в Одеській області проходили заняття зі службової підготовки з особовим складом відділу поліції, на якому був присутній майже весь особовий склад Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Під час проведення заняття начальник Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області підполковник поліції ОСОБА_9 , проголосив, що він незадоволений роботою начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітаном поліції - ОСОБА_10 , - та відстороняє останнього від виконання службових обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, а виконання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області покладає на капітана поліції ОСОБА_1 .
У зв'язку з вищевикладеним, підполковник поліції ОСОБА_8 розгляд матеріалів сектору превенції, які надходили до Ізмаїльського відділу поліції, доручала капітану поліції Прокурору Андрію Андрійовичу
Будь-яких письмових наказів щодо призначення інспектора СРПП № 1 Болградського ВГІ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 на посаду або покладання тимчасового виконання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області підполковник поліції ОСОБА_8 не бачила (т. 2 а.с. 86-87).
Опитаний заступник начальника Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_11 та працівники СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області підтвердили факт тимчасового покладання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на інспектора СРПП №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 та відсторонення від виконання службових обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_10 за усною вказівкою начальника Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_9 23.05.2019р.в актовій залі Ізмаїльського відділу поліції під час занять зі службової підготовки (т. 2 а.с. 120-121).
Відповідно до пояснення старшого інспектора з ЮП СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_12 , встановлено, що в період з 27.05.2019 по другу декаду серпня 2019 року зібрані матеріали СО, розгляд яких доручено СП, капітан поліції ОСОБА_12 заносила до кабінету № 515 Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, де на той час свою службову діяльність здійснював капітан поліції ОСОБА_1 для візування.
Відповідно до пояснення начальника Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_9 встановлено, що наприкінці травня поточного року (точну дату останній не пам'ятає) у присутності більшості особового складу відділу поліції своїм усним наказом він тимчасово поклав виконання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на капітана поліції ОСОБА_1 та відсторонив з посади начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 100-102).
16.08.2019р. Відповідно до Книги служби нарядів Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 заступав в добовий наряд в якості помічника відповідального від керівництва Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області 14.07.2019, 25.07.2019, 04.08.2019, 08.08.2019 та 16.08.2019р. без отримання табельної вогнепальної зброї (довідка Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 16.09.2019).
Перевіркою Книги служби нарядів та планів завдань нарядів ГРПП Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області встановлено, що в період часу з 01.04.2019 по 27.08.2019 інспектор СРПП №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітан поліції ОСОБА_1 жодного разу не заступав на чергування у складі нарядів ГРГІП Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Опитані працівники СРПП №№ 1,2,3,4 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області зазначили, що до нарядів разом з капітаном поліції ОСОБА_1 з 01.04.2019 по 27.08.2019 не заступали, та на службі в Болградському відділенні поліції вони його не бачили.
Опитані начальник СРПП №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_13 , яка є безпосереднім керівником інспектора СРПП № 1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 , заступник начальника Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції Сдаков Михайло Анатолійович, начальник СКП Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_14 та начальник Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_15 , зазначили, що інспектор СРПП № 1 Болградського ВГІ 01.04.2019р. Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітан поліції ОСОБА_1 з 01.04.2019р. по 27.08.2019 на службу до Болградського ВІ1 Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області не прибував, в наряди ГРПП відділення поліції не заступав, свої функціональні (посадові обов'язки не виконував). Будь-якої офіційної інформації до Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області щодо призначення або покладання виконання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП на капітана поліції ОСОБА_1 не надходило. Акти про невихід на службу капітана поліції ОСОБА_1 не складали, у зв'язку з тим, що інспектор СКЗ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області старший лейтенант поліції ОСОБА_16 , якого закріплено за обслуговуванням Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, завірив керівництво вищевказаного відділення поліції, що капітан поліції ОСОБА_1 несе службу в Ізмаїльському ВП ГУНГІ в Одеській області. Будь-яких документів з вищевказаного приводу майор поліції ОСОБА_13 , майор поліції ОСОБА_17 , майор поліції ОСОБА_14 та майор поліції ОСОБА_18 особисто не бачили.
В свою чергу, старший лейтенант поліції ОСОБА_16 пояснив, що капітан поліції ОСОБА_1 на підставі наказу ГУНП від 17.01.2019 № 58 о/с тимчасово виконував обов'язки заступника начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області в період з 14.01.2019 по 14.03.2019. Після закінчення строків тимчасового виконання обов'язків капітан поліції ОСОБА_1 до Болградського ВГІ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області не повертався та до виконання своїх службових обов'язків на посаді інспектора СРПП № 1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області не приступав. В телефонному режимі начальник СКЗ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області майор поліції ОСОБА_19 запевнила старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 , що капітан поліції ОСОБА_1 несе службу в Ізмаїльському ВП ГУНП в Одеській області. Будь-якого документального підтвердження про це майор поліції ОСОБА_19 старшому лейтенанту поліції ОСОБА_16 не надала.
Разом з цим, майор поліції ОСОБА_19 підтвердила обставини щодо тимчасового покладання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на капітана поліції ОСОБА_1 та відсторонення з посади начальника СП Ізмаїльського ВП капітана поліції ОСОБА_10 усним наказом підполковника поліції ОСОБА_9 під час проведення занять зі службової підготовки 23.05.2019 у присутності більшості особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Через деякий час, як пояснює майор поліції ОСОБА_19 , до Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області надійшов рапорт капітана поліції ОСОБА_1 щодо призначення його на посаду начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, який в подальшому погоджений керівництвом ГУНП в Одеській області. У зв'язку із зазначеним, майор поліції ОСОБА_19 проінформувала про це старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 , який в свою чергу довів вищевказану інформацію до керівництва Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Таким чином, керівництво Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області введено в оману працівниками СКЗ Ізмаїльського ВП ГУНП щодо призначення інспектора СРПП № 1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 на посаду начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області. Разом з тим, керівництво Болградського відділення поліції законні підстави відсутності капітана поліції ОСОБА_1 на робочому місці у відділенні поліції не перевірили (наказ ГУНП в Одеській області про призначення на відповідну посаду або на тимчасове покладання службових обов'язків).
В подальшому, зі слів майора поліції ОСОБА_19 , капітана поліції ОСОБА_1 так і не призначено на посаду начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, у зв'язку з відмовою керівництва ОУ ДВБ НГГУ в погодженні наказу про призначення на посаду.
В ході службового розслідування встановлено, що працівники Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, які заступали в добові наряди в якості чергових, тобто були уповноваженими службовими особами, щодо прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення і інші події, у графі 3 Журналу отримання матеріалів єдиного обліку зазначали начальником сектору превенції капітана поліції ОСОБА_1 . Вищевказані матеріали в подальшому систематично під підпис отримувались працівниками СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Перевіркою матеріалів СО Ізмаїльського відділу поліції встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 погоджував доповідні записки (висновки по матеріалам ЄО) як тво начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Таким чином, підполковник поліції ОСОБА_9 грубо порушив ч. 3 ст. 69 Закону України «Про Національну поліцію» в частині надання наказу своїм підлеглим щодо відсторонення капітана поліції ОСОБА_10 та тимчасове покладання обов'язків начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на капітана поліції ОСОБА_1 .
Відповідно до пояснення інспектора СРПП №1 Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 встановлено, що з січня по травень 2019 року він тимчасово виконував обов'язки заступника начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП, а з травня по серпень 2019 року тимчасово виконував обов'язки начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на підставі відповідних наказів ГУНП в Одеській області. В період часу з 01.01.2019 по 15.09.2019 на лікарняних не перебував, а 16.09.2019 звернувся до профільної поліклініки в результаті чого був госпіталізований. Під час служби заступав до складу добового наряду у якості відповідального від керівництва Ізмаїльського ВП, проводив інструктажі, доручав розгляд матеріалів ЄО працівникам СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області. Разом з цим, капітан поліції ОСОБА_1 зазначив, що у серпні 2019 року він подав рапорт про надання йому відпустки з 19.08.2019 з виїздом до Болгарії. У зв'язку з зазначеним 19.08.2019р. капітан поліції ОСОБА_1 на роботу не вийшов, а 21.08.2019 виїхав до Болгарії. 27.08.2019 капітану поліції ОСОБА_1 стало відомо, що йому відмовлено у наданні відпустки та у зв'язку з чим він терміново повернувся до України. Разом з цим, капітан поліції ОСОБА_1 зазначив, що він особисто проінформував майора поліції ОСОБА_15 про призначення його на посаду начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Відповідно до висновку службового розслідування проведеного за фактом порушення службової дисципліни працівниками Болградського ВП та Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 03.10.2019р. встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 відсутній на службі у Болградському ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області без поважних причин (прогули) у період часу з 15.03.2019 по 24.04.2019, з 19.05.2019 по 07.07.2019р. з 08.08.2019 по 28.08.2019. Крім цього, капітан поліції ОСОБА_1 безпідставно та без відповідних посадових обов'язків виконував обов'язки начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області в період часу з 23.05.2019 по 07.07.2019.
03.10.2019р. затверджено Висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Болградського ВП та Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 2448 від 08.10.2018 р. "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Болградського ВП та Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області", за порушення вимог частини 2 статті 8, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1,2, 13 частини З статті 1, частини 4 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-УІІІ, Присяги поліцейського, абзацу 1 пункту 3.2. Розділу 3 Правил внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 29.10.2018р. № 3705, частини 10 Розділу IX Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом МВС України від 24.12.2015 № 1625, інспектора сектору реагування патрульної поліції № 1 Болградського відділення поліції Ізмаїльського відділу поліції ГУНГІ в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції..
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1439 о/с від 29.10.2019р. капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Болградського відділення поліції Ізмаїльського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31.10.2019р. за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення).
Під час апеляційного розгляду представником позивача визнано факт прийняття позивачем присяги .
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ :
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до положень ст.38, ч.1,2 ст.43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 58, 61, п. 1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських та порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02.07.2015, № 580-VIII «Про Національну поліцію»( надалі - Закон № 580-VIII) .
Згідно ч.1-2 ст.8 Закону № 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.
Згідно з пунктом 1 та пунктом 2 частини першої Закону № 580-VIII поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, а також професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут), що затверджується законом.
Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України від 15.03.2018, № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України»( надалі -Дисциплінарний статут).
Цей Статут визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Згідно з частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту ,службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Пунктами 1, 2,13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII , зобов'язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки та сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.
Частиною 2 цієї статті Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Згідно частини 4 статті 5 Дисциплінарного статуту, поліцейському забороняється виконувати злочинний або явно незаконний наказ. У разі одержання наказу, що суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти керівнику, який віддав (видав) наказ, та своєму безпосередньому керівникові, а в разі наполягання на його виконанні - письмово повідомити про це прямому керівнику.
Відповідно до частини першої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно з частиною першою статті 13 Статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
За приписами частин 2-4 статті 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування, яке призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Згідно частин 7, 8 статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Приписи частин 1, 2 статті 22 Дисциплінарного статуту визначають, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.
Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.
Правила етичної поведінки поліцейського, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаних Правил під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського.
Процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначена Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок № 893).
Відповідно до пункту 1 розд. ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
За приписами пункту 4 розд. V Порядку № 893 службове розслідування має встановити:
- наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування;
- наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій;
- ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок;
- обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього;
- відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;
- вид і розмір заподіяної шкоди;
- причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 13 розд. V Порядку № 893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування.
Згідно з пунктом 7 розд. ІV Порядку № 893 відмова поліцейського або іншої посадової особи поліції надавати пояснення про обставини, які є предметом службового розслідування, крім відмови давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України, а також надання завідомо неправдивих пояснень є перешкоджанням проведенню службового розслідування.
Відповідно до пунктів 2-5 розд. VІ Порядку № 893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
У вступній частині висновку службового розслідування викладаються такі відомості:
- дата і місце складання висновку службового розслідування, прізвище та ініціали, посада і місце служби (роботи) голови (заступника голови) та членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування;
- підстава для проведення службового розслідування;
- форма розгляду справи дисциплінарною комісією (відкрите засідання чи письмове провадження). <…>
В описовій частині висновку службового розслідування викладаються відомості, встановлені під час проведення службового розслідування:
- обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим;
- посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові, персональні дані (дата і місце народження, освіта, період служби в поліції і на займаній посаді - із дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), відомості, що характеризують поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень;
- пояснення поліцейського щодо обставин справи, а в разі відмови від надання такого пояснення - інформація про засвідчення цього факту відповідним актом про відмову надати пояснення чи поштове повідомлення про вручення або про відмову від отримання виклику для надання пояснень чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення;
- пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи;
- пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи;
- документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку;
- обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України;
- причини та умови, що призвели до вчинення виявленого дисциплінарного проступку, обставини, що знімають із поліцейського звинувачення.<…>
У резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються:
- висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.
У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування;
- вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку;
- відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством;
- запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Вказані правовідносини також врегульовані міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України чи укладених та ратифікованих УРСР, правонаступником якої є Україна.
У статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З сталою практикою Європейського Суду , приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 р. (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 р.(Серія A № 251)). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 р. (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Цzpэnar поти Туреччини» від 19.10.2010 р. (справа № 20999/04)). Зрештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 р. (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 р. (справа № 28070/06) , п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).
Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов'язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов'язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «Сашо Горгієв проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).
Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 р. (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).
Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. п. 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. п. 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11),
Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути звільнення, пониження в посаді, відмова у доступі до професії або інші подібні несприятливі заходи. До цих аспектів входить (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115, від 25 вересня 2018 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Згідно ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16.09.2014, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу врегульовані нормами Кодексу законів про працю ( надалі - КЗпП ), Закону України “Про оплату праці” та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100 ), із врахуванням вимог Інструкції МВС України від 31.12.2007, № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ"( надалі - Інструкція№ 499 )
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1.7. Інструкції № 499 , при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені.
Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожного працівника поліції, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19.
В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07 березня 2019 року у справі №819/736/18.
За висновком службового розслідування, відомості, які стали підставою для його призначення є такими, що знайшли своє підтвердження, встановлено, що позивачем допущено порушення службової дисципліни, а саме :порушення вимог частини 2 статті 8, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1,2, 13 частини З статті 1, частини 4 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-УІІІ, Присяги поліцейського, абзацу 1 пункту 3.2. Розділу 3 Правил внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 29.10.2018р. № 3705, частини 10 Розділу IX Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції, затвердженого наказом МВС України від 24.12.2015 № 1625, інспектором сектору реагування патрульної поліції № 1 Болградського відділення поліції Ізмаїльського відділу поліції ГУНГІ в Одеській області капітаном поліції ОСОБА_1 , що виразилось у тому , що капітан поліції ОСОБА_1 був відсутній на службі у Болградському ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області без поважних причин (прогули) у період часу з 15.03.2019 по 24.04.2019, з 19.05.2019 по 07.07.2019р. з 08.08.2019 по 28.08.2019. Крім цього, капітан поліції ОСОБА_1 безпідставно та без відповідних посадових обов'язків виконував обов'язки начальника СП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області в період часу з 23.05.2019 по 07.07.2019.
Склад дисциплінарного проступку у діях позивача був встановлений службовим розслідуванням на підставі доказів та пояснень допитуваних службових осіб .
Обставин, які вказували б на порушення порядку чи процедури проведення службового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені.
Дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Відповідно до статті 64 Закону особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд встановив, що позивач власними діями порушив Закон України "Про Національну поліцію", Дисциплінарний статуту органів внутрішніх справ України та Присягу на вірність Українському народові.
Отже, в даному випадку позивачем вчинено діяння, несумісне з його посадою, оскільки позивачем було скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 17.08.2019 р. по справі №806/2555/17
В контексті спірних правовідносин апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову так як обраний вид дисциплінарного стягнення є найсуворішим, але воно співмірне тяжкості вчиненого проступку та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення, позбавлення права доступу до служби в органах внутрішніх справ ,в цьому випадку, не становило свавільне , непропорційне втручання у право позивача на повагу до особистого життя , яке гарантовано ст.8 Конвенції , та не може бути визнане таким , що становить особистий надмірний тягар та порушує вимоги норм ст.19,22,38,43,58,61,62,64 Конституції України.
Щодо вимог про виплату грошової компенсації ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної щорічної чергової відпустки апеляційний суд також погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав їх задоволення, так як грошова компенсація за дні невикористаної щорічної чергової відпустки у зв'язку з його звільненням з органів Національної поліції нарахована ОСОБА_1 на підставі наказу ГУНП в Одеській області від 29.10.2019 р. № 1439 о/с у листопаді 2019 року в розмірі 9076,00 грн., але не виплачена у зв'язку із наявністю боргу по утриманням за час прогулів за наказом ГУНП в Одеській області від 08.10.2019 № 2448. Крім того, ОСОБА_1 не звертався до керівництва ГУНП в Одеській області із проханням здійснення виплати матеріальної , а отже у керівника не було підстави для здійснення нарахування даної матеріальної допомоги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
(2) Висновки апеляційного суду:
Судом 1-ої інстанції в цілому повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні,
Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скаргу , але також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення , а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.
Повне судове рішення складене та підписане 04.12.2020 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.