24 листопада 2020 року м.Дніпросправа № 280/3901/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 280/3901/20 (суддя Семененко М.О., повний текст рішення складено 12.08.2020р.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною відмову до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2018 по 19.02.2020 (дату набрання законної сили рішенням суду у справі №280/5715/19 щодо виплати індексації грошового забезпечення);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2018 по 19.02.2020 (дату набрання законної сили рішенням суду у справі №280/5715/19 щодо виплати індексації грошового забезпечення) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалась на те, що проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , звільнена з військової служби у запас 01.09.2018. В період проходження служби нарахування грошового забезпечення проводилось не в повному обсязі, а саме з 01.06.2017 по 01.09.2018 не проводилась індексація грошового забезпечення. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі №280/5715/19 зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 01.09.2018 по день фактичної виплати (лютий 2020 року), однак відповідач повідомив, що на військовослужбовців норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не поширюються. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, оскільки нормами спеціального законодавства, яке регулює порядок, умови, склад та розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, а тому підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, порушення судом норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Від відповідача на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по строковій частині) від 01.09.2018 року № 220 була звільнена з військової служби у запас.
Оскільки в період проходження служби відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі №280/5715/19, яке набрало законної сили 19.02.2020, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 01.09.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2017 по 01.09.2018.
26.02.2020 відповідач на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі № 280/5715/19 нарахував та виплатив позивачу належні суми.
17.04.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій, крім іншого, просила нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2018 по фактичний день виплати на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі №280/5715/19.
Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь від 30.04.2020 №1271, за змістом якої повідомлено, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зазначено, що заява не підлягає задоволенню.
Не погодившись з відмовою відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2018 по 19.02.2020, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2017 по 01.09.2018 було оспорюваним, суд дійшов висновку, що у зв'язку з виплатою позивачу сум індексації грошового забезпечення на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі №280/5715/19, у позивача не виникло права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати таких сум.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).
За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2017 по 01.09.2018 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили та відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання.
Порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби регулюється Законом №2011-XII, яким не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (…).
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За матеріалами справи позивач була виключена з особового складу частини та всіх видів забезпечення 01.06.2018, а належні до виплати суми визначені судовим рішенням від 20.01.2020 у справі № 280/5715/19 (набрало законної сили - 19.02.2020), тобто після звільнення позивача.
Таким чином, у даному випадку, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.
Відповідно до фактичних обставин справи, відповідач станом на день звільнення позивача індексацію грошового забезпечення не нараховував та не виплачував.
Зі змісту судового рішення у справі № 280/5715/19, відповідач заперечував наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, тобто право позивача на отримання індексації було оспорюваним.
Отже, обов'язок відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення було покладено відповідним судовим рішенням у справі № 280/5715/19, тобто після звільнення позивача.
Враховуючи те, що позивач набула право на індексацію грошового забезпечення відповідно до судового рішення, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення).
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 280/3901/20 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак