ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 грудня 2020 року м. Київ № 640/20660/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особа:Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач), за участі третьої особи: Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва, в якому просить суд:
"- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (місце розташування: вул. Бульварно - Кудрявська 16, м. Київ, Код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7400 (сім тисяч чотириста) гривень 40 коп., що підтверджується Квитанцією №813\з 18 від 18.05.2017 року.
- покласти судові витрати на Відповідача.
- стягнути з відповідача грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 140 000.00 (Сто сорок тисяч грн. 00 коп.)".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.09.2020 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в поверненні сплаченого пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки позивач звільнений від сплати збору як особа, що придбала житло вперше.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності спірних дій.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Між ОСОБА_2 (продавць) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири від 18.05.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О.М., та зареєстрований в реєстрі за №788, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає від продавця квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до квитанції від 18.05.2017 №813\з18 позивачем з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на суму 7400,40 грн.
В подальшому, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, з огляду на придбання житла вперше.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 12.08.2020 №2600-0502-8/112114 відмовлено позивачу у поверненні коштів, запропоновано позивачу для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з купівлі-продажу нерухомого майна звернутися до суду.
Вважаючи таку відмову відповідача в поверненні позивачу суми сплачено збору
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно із пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до пп. 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17.
Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за № 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 788, виданий 18.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О.М.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як такий, що придбаває житло вперше, а тому помилково сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, для повного забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернутись із поданням до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7400,40 грн. сплаченого згідно з квитанцією від 18.05.2017 №813\з18.
Щодо позивних вимог в частині стягнення з відповідача грошову компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 140 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач посилається, що бездіяльність відповідача призвела до постійних страждань та хвилювань щодо реальної можливості отримання свого помилково сплаченого збору, зазначає, що бездіяльність відповідача призвела: «..настільки сильні довготривалі душевні страждання, що вони призвели до часткової втрати сну та спокою, які полягають у фізичному головному та шлунковому болі, який я позбавлена можливості усувати шляхом прийому ліків через відсутність коштів, та змушеного фактичного обмеження себе в купівлі їжі через необхідність сплатити судовий збір, витрат на друк та копіювання документів, поштові витрати, виникнення нових рефлексів поведінки: страху та депресії. Вочевидь, вищесказане потребує як мінімум довготривалого лікування у колі рідних та близьких у комфортних умовах. Як наслідок, моральні страждання оцінюю в суму 140000.00 (сто сорок тисяч) грн.».
Так, згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За приписами частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до частин 3, 4 та 5 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частини 1 статті. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З аналізу вказаних вище норм та матеріалів справи, суд приходить висновку, що ним не можуть бути взяті до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди такі обставини, на які вказує позивач, оскільки зазначені вище обставини не підтверджені жодними доказами, а тому є неприйнятними.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7400,40 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернутись із поданням до Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7400,40 грн. сплаченого згідно з квитанцією від 18.05.2017 №813\з18.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 здійснені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.К. Каракашьян