30 листопада 2020 року (о 09 год. 50 хв.)Справа № 280/6771/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.,
за участю секретаря Прус Я.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
третя особа Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ»
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (далі - АТ «Мотор Січ»), в якому просить:
визнати протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 06 серпня 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2020 року звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак отримала повідомлення відповідача від 07.09.2020 №0800-0206-8/45295 про відмову в призначені їй пільгової пенсії за віком у зв'язку із тим, що вона не досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зауважує, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись двома абсолютно ідентичними законами, а саме п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У подальшому, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнаною такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно з Рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020. При цьому, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнятого не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а відтак є незаконним та протиправним. Зважаючи на вищенаведене, вважає неправомірною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язати ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити позивачу пільгову пенсію з 06 серпня 2020 року.
Ухвалою судді від 30.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику учасників справи, перше судове засідання призначене на 29 жовтня 2020 року.
Відповідач позов не визнав, 13 жовтня 2020 року на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву (вх. №48600), у якому вказує, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії. Посилається на приписи ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та стверджує, що позивач має право звернутись за призначенням пенсії на пільгових умовах (Списком №2) після досягнення нею 54 років 6 місяців. Щодо посилання позивача на Рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 зауважує, що єдиною чинною нормою, що визначає право осіб на пенсію за віком на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 є норма ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На підставі вищевикладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
19 жовтня 2020 року на адресу суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову (вх. №49568), у яких вказує, що питання визначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані на час подання адміністративного позову двома законодавчими актами: Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема статтею 114 в редакції від 07.06.2018 та Законом України «Про пенсійне забезпечення», зокрема статтею 13 в редакції до 02.03.2015 з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Стверджує, що до визнання Конституційним Судом України неконституційними положень статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, редакція такої статті 13 співпадала з редакцією статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка була прийнята Верховною Радою України 07.06.2018, водночас, Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, були визнані неконституційними вищенаведені положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка співпадала і до сьогоднішнього часу співпадає з редакцією статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, звертає увагу суду, що Конституційний Суд України в Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 зазначив не тільки про визнання неконституційними таких положень, які втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, а й те, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Зазначає, що відповідач з огляду на доданий до адміністративного позову лист-повідомлення, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу за віком на пільгових умовах (вік позивача - 51 рік), послався на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції від 07.06.2018, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 відповідачем враховано не було. З огляду на наведене, просить розглянути справу за відсутності ПАТ «Мотор Січ».
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 від 23.08.1997, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 20.07.1987 позивачка з 17 липня 1987 року по день звернення до суду із цим позовом працює на АТ «Мотор Січ».
Довідкою від 11.08.2020 № 97 АТ «Мотор Січ» підтверджено, що позивач працює у період з 12.05.1999 по теперішній час повний робочий день на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, що передбачено Списком №2.
У вересні 2020 року позивака звернулася до Олександрівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, однак відповідно до повідомлення від 07.09.2020 № 0800-0206-8/45295 відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії по списку № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності віку 54 років 6 місяців. Відповідно до наданих документів страховий стаж позивача складає 33 роки 10 місяців 4 дні, пільговий стаж по Списку №2 складає 16 років 06 місяців.
Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Спір полягає у неправомірному незастосуванні відповідачем норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Пунктом 16 наведеного розділу Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Як вбачається зі статті 5 Закону № 1058-IV саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено, що громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Згідно з положеннями статті 9 Закону № 1058 -IV, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3)пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» може бути призначена пенсія за вислугу років.
Таким чином, з 01 січня 2004 року питання призначення пенсій за віком, у тому числі на пільгових умовах, визначається положеннями Закону №1058-IV.
Згідно з нормами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, в редакцій на час звернення позивача до відповідача про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - по 31 березня 1965 року включно;
50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;
51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;
51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;
52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;
52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;
53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;
54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;
54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;
55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Як свідчать встановлені обставини справи, відповідачем при перевірки поданих документів встановлено, що , позивач має передбачений нормами п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV страховий стаж (як загальний так і пільговий - за списком № 2), який визначений у повідомленні, а саме страховий стаж позивача складає 33 роки 10 місяців 4 дні, з яких пільговий стаж роботи за Списком №2 нараховує 16 років 6 місяців.
Проте також було встановлено, що необхідного для призначення пільгової пенсії віку, позивач, станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії, передбаченого ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV (54 роки 6 місяців) не досягла, у зв'язку з чим повідомлено про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком№2.
Щодо посилань позивача стосовно того, що законність її вимог підтвердив Конституційний Суд України у його Рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Преамбулою положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що положення цього закону застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії, згідно із Законом № 3108-IV від 17.11.2005 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, набрав чинності 1 жовтня 2017 року, а тому досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, для призначення пенсії особі необхідно було до 11 жовтня 2017 року.
При цьому, суд доходить висновку, що оскільки позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та станом на 11.10.2017 року нею не було досягнуто 50-річного віку, у зв'язку з чим позивач не набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо неправомірного незастосування норм вказаного закону відповідачем є помилковими.
Суд зазначає, що Закон №1058-IV, як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 з моменту набрання законної сили Законом України від 03.10.2017 №2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з 11 жовтня 2017 року.
Оскільки Закон №1058-IV та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148 є чинними, їх положення не визнано неконституційними, відтак рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11 жовтня 2017 року.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а тому посилання позивача на існування двох різних законів, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах по різному в частині віку з якого особа має право на призначення пенсії є також помилковими.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що у відповідності до вимог статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач буде мати після досягнення віку 54 років 6 місяців, а тому відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), третя особа Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (69068, м. Запоріжжя, вул. Моторобудівельників, буд. 15, код ЄДРПОУ 14307794) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак