17.11.2020 Справа №607/2793/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого Грицака Р.М.
за участю секретаря Бігун О.І. представника позивача Боднар С.П.
представника відповідача Вітів В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Каркас» про розірвання трудового договору та зобов'язання внесення запису в трудову книжку, -
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Каркас» про розірвання трудового договору та зобов'язання внесення запису в трудову книжку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ним та ТОВ «Термобуд-Каркас» укладено безстроковий трудовий договір. 01 лютого 2018 року його було прийнято на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) за сумісництвом. 15 жовтня 2019 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням. Дану заяву підписано директором ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_2 з зазначенням резолюції «Не заперечую». Проте, жодних фактичних дій попри його вимоги здійснено не було, наказ не видавався, трудова книжка не поверталася і йому було повідомлено, що жодних подальших дій ніхто не планує вживати. У заяві про звільнення від 15 жовтня 2019 року висловлено прохання про звільнення його за власним бажанням саме 15 жовтня 2019 року і дана заява погоджена директором ТОВ «Термобуд-Каркас», у зв'язку з чим у нього відсутній обов'язок попередження роботодавця за два тижні, а отже заява підлягала негайному задоволенню. 30 жовтня 2019 року ним надіслано заяву про розірвання трудових відносин у якій він просив видати відповідний наказ про звільнення його з займаної посади, повернути трудову книжку та виплатити компенсацію за невикористану відпустку в строк, що не перевищує трьох днів з моменту отримання даної заяви. За його зверненням Управлінням Держпраці у Тернопільській області було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Термобуд-Каркас» за результатами якого у директора відібрано пояснення про те, що оригінал заяви про звільнення було ним забрано, що не відповідає дійсності, оскільки, підписаний примірник заяви було повернуто, а один примірник залишися на підприємстві. Таким чином, ТОВ «Термобуд-Каркас» своєю бездіяльністю, яка полягає у не вчиненні дій спрямованих на припинення трудових відносин порушує його конституційне право на вільний вибір праці. Тому просить позов задовольнити з підстав зазначених вище.
Ухвалою судді від 16 березня 2020 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
10 липня 2020 року від відповідача ТОВ «Термобуд-Каркас» надійшов відзив на позов в якому останній просить у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» із заявою про звільнення з посади начальника відділу збуту (маркетингу) за власним бажанням без вказівки на причини негайного звільнення, на що останній не заперечив за умови надання документів, щодо інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей та доказів підстав для негайного звільнення. Після цього ОСОБА_1 забрав оригінал заяви, що свідчило про відсутність наміру на звільнення. При цьому доводи позивача про те, що він забрав копію заяви не відповідають дійсності, оскільки на заяві наявна резолюція, яка ставиться на внутрішній документації для діловодства і не підлягає поверненню. За інших обставин копія ОСОБА_1 повинна була б містити підпис директора про отримання ним заяви з вказаною датою. Таким чином 15 жовтня 2019 року ТОВ «Термобуд-Каркас» жодних рішень про звільнення ОСОБА_1 не приймало та відповідних наказів не видавало. В подальшому, протягом наступних трьох днів ОСОБА_1 на роботу не з'являвся, на телефонні дзвінки не відповідав у зв'язку із чим ТОВ «Термобуд-Каркас» неодноразово надсилав позивачу повідомлення-запрошення для дачі письмових пояснень з приводу відсутності на робочому місці. Крім цього вимога позивача про зобов'язання внести до трудової книжки відомості про звільнення до задоволення не підлягає, оскільки такі відомості вносять кадровою службою за основним місцем роботи де і зберігається трудова книжка. Таким чином, враховуючи відсутність підстав для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку та відкликання заяви про звільнення самим позивачем відсутні правові підстави для задоволення позову.
18 серпня 2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій представник позивача ОСОБА_3 вказує на те, що ОСОБА_1 подано ТОВ «Термобуд-Каркас» два примірники заяви про звільнення, які отримав керівник товариства та при цьому не заперечив проти негайного звільнення, про що проставив відповідну відмітку з підписом на копії заяви яку повернув ОСОБА_1 . Під час первинного розгляду заяви керівник не ставив вимог щодо повернення належних товариству товарно-матеріальних цінностей, що власне і підтверджується погодженням заяви про звільнення. Також ОСОБА_1 у заяві про звільнення зазначив про термінове звільнення без відпрацювання у зв'язку з попереднім усним погодженням даного керівником ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_2 , а оскільки роботодавець не вимагав підтвердження причин терміновості звільнення та погодив такі умови звільнення, ОСОБА_1 не володів обов'язком надання доказів та пояснень. Крім цього ОСОБА_1 не отримано оригінал заяви, так як у нього відсутній доступ до внутрішнього документообігу товариства.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав зазначених у ньому та у відповіді на відзив.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позов та просив у його задоволенні відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що згідно наказу ТОВ «Термобуд-Каркас» № 2 від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) у ТОВ «Термобуд-Каркас» за сумісництвом.
01 лютого 2019 року директором ТОВ «Термобуд-Каркас» Поріцьким Б.П. затверджено посадову інструкцію начальника відділу збуту з якою ОСОБА_1 ознайомлений.
15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надав директору ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_2 заяву у якій просив звільнити його з роботи за власним бажанням 15 жовтня 2019 року.
Згідно акта №1/16 від 16 жовтня 2020 року складеного та підписаного комісією товариства в складі директора ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_2 , майстра виробництва ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_5 , завідувача складом ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_6 , 16 жовтня 2019 року начальник відділу збуту (маркетингу) ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці за адресою АДРЕСА_1 та на робочому місці за місцезнаходженням основних виробничих потужностей ТОВ «Термобуд-Каркас» за адресою АДРЕСА_2 без попередження про відсутність з 09:00 до 18:00. Будь-яких документів які б підтверджували поважність причин відсутності не надав, на телефонні дзвінки не відповідав.
Також, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці за адресою вул. Текстильна 28, м. Тернопіль 30 жовтня 2019 року з 09:00 до 18:00 без попередження про відсутність та не надавши будь-яких документів, які б підтверджували поважність причин відсутності, про що комісією товариства в складі директора ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_2 , майстра виробництва ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_5 , завідувача складом ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_6 складено акт №11/30 від 30 жовтня 2019 року.
Заявою датованою 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» із проханням видати наказ про звільнення його із займаної посади, повернути трудову книжку та виплатити компенсацію за невикористану відпустку в строк що не перевищує трьох днів.
Згідно повідомлення-запрошення ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_1 було запропоновано з'явитися до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» на 11 год. 00 хв. 08 листопада 2019 року для надання письмових пояснень та доказів поважності відсутності на робочому місці протягом тривалого часу та одночасно з цим підготувати документи для інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей, передачі результатів маркетингової діяльності під час виконання посадових обов'язків згідно посадової інструкції.
Також, згідно запрошення ТОВ «Термобуд-Каркас» від 08 листопада 2019 року, яке надіслане ОСОБА_1 19 грудня 2019 року, останнього було повідомлено про необхідність подання оригіналу заяви забраної ним, надання пояснень щодо підстав для не відпрацювання 14 днів, надання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці та надати оригінал трудової книжки із основного місця роботи для відмітки про трудовий стаж.
22 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держпраці у Тернопільській області із проханням вжити заходів щодо належного захисту його права на вільний вибір праці в частині належного звільнення його з посади у ТОВ «Термобуд-Каркас», оскільки останні ухиляються від розірвання трудового договору та внесення відповідного запису до його трудової книжки.
У відповідь на вищевказане звернення Управління держпраці у Тернопільській області листом №4232/01-05-43/19 від 27 грудня 2019 року повідомило ОСОБА_1 про здійснене інспекційне відвідування у ТОВ «Термобуд-Каркас» в ході якого встановлено: 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» із заявою про звільнення з посади начальника відділу збуту (маркетингу) за власним бажанням, проти чого директор не заперечив з умовою надання документів щодо інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей, передачі результатів маркетингової діяльності під час виконання посадових обов'язків згідно посадової інструкції та після цього ОСОБА_1 забрав оригінал заяви та покинув приміщення, про що комісією товариства складено акт від 15 жовтня 2019 року «Про відкликання заяви на звільнення за власним бажанням». Станом на 23 грудня 2019 року оригінал заяви від 15 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 у товариства був відсутній та наказ про звільнення не видавався. Крім цього, під час прийняття ОСОБА_1 01 лютого 2018 року на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) за сумісництвом у повідомленні про прийняття на роботу, поданому до Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, в розділі «категорія особи» зазначено «наймані працівники без трудової книжки». Відповідно до інформації з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них за період діяльності Товариства, запис про реєстрацію трудової книжки відсутній. Згідно письмового пояснення директора товариства ОСОБА_2 , при прийнятті на роботу ОСОБА_1 не надавав трудову книжку, натомість підтвердив, що вона знаходиться за його основним місцем роботи - ТОВ «ВЕЛБІ ГРУП». Роз'яснено право на звернення із заявою про звільнення до директора ТОВ «Термобуд-Каркас», а в разі відмови оспорити її в судовому порядку.
Так, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Верховний Суд у своїй постанові від 20 травня 2020 року у справі №279/3334/17-ц зазначає, що сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою.
Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.
Разом з тим, із заяви про звільнення за власним бажанням жодних причин для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку попередження ОСОБА_1 не зазначив.
При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що закон не забороняє роботодавцеві звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше закінчення двотижневого терміну попередження, оскільки таке звільнення зумовлене досягненням домовленості між сторонами трудового договору, та таке твердження є помилковим, так як позивачем не доведено причин неможливості продовжувати роботу, які зумовили прохання звільнити його раніше строку попередження.
За змістом статті 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.
Таким чином, роботодавець, при звільненні за статтею 38 КЗпП України, вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення.
Вказаний правовий висновок зазначений у постанові Верховного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 753/1181/18.
Однак суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та доказів наданих сторонами, приходить до висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, оскільки ініціювання звільнення було здійснено ним як працівником товариства з проханням звільнити його у визначену ним дату, а тому право на відкликання своєї заяви про звільнення у позивача було лише до моменту звільнення, тобто у день подання заяви, а саме 15 жовтня 2020 року, яким він скористався.
Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією заяви ОСОБА_1 про звільнення датованою 15 жовтня 2020 року на якій міститься резолюція директора ТОВ «Термобуд-Каркас» - «Не заперечую», що дає суду підстави вважати, що оригінал заяви знаходиться у позивача. На спростування доводів сторони відповідача про те, що позивачем було забрано оригінал заяви, останній належних та допустимих доказів суду не надав при цьому посилаючись на те, що він забрав другий примірник заяви в той час як перший залишився у товариства.
Проте це є припущеннями, на основі яких судові рішення не ухвалюються (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Разом з цим Управлінням держпраці у Тернопільській області під час проведення інспекційного відвідування ТОВ «Термобуд-Каркас», встановлено, що 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 забрав оригінал заяви про звільнення, покинув приміщення товариства після чого на робочому місці не з'являвся та станом на 23 грудня 2019 року оригінал заяви про звільнення на товаристві був відсутній, повторних звернень ОСОБА_1 із відповідною заявою з проханням про звільнення не поступало.
Позовна вимога про внесення запису про розірвання трудових відносин до трудової книжки є похідною від задоволення вимоги про розірвання трудового договору, тому підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Разом з цим суд звертає увагу на наступне.
Згідно п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту населення від 29.07.93 р. № 58 на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Пунктом 2.14 цієї Інструкції зазначено, що запис про роботу за сумісництвом за бажанням працівника вносить до його трудової книжки окремим рядком основний роботодавець.
Трудові книжки зберігають і ведуть за основним місцем роботи, відповідно запис про роботу за сумісництвом до трудової книжки за бажанням працівника уповноважений вносити виключно роботодавець за основним місцем роботи. При цьому здійснюють цей запис в окремому рядку.
Як встановлено в ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ «Термобуд-Каркас» за сумісництвом, так як основним його місцем роботи було ТОВ «Велбі Груп», що сторонами не оспорюється.
При прийнятті на роботу ОСОБА_1 у ТОВ «Термобуд-Каркас» було встановлено, що останнього прийнято під категорією особи - «найманий працівник без трудової книжки», що останній підтвердив повідомивши про те, що трудова книжка зберігається за основним місцем роботи, тобто у ТОВ «Велбі Груп».
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 12, 18, 76-83, 89, 95, 141, 247, 258, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Каркас» про розірвання трудового договору з 15 жовтня 2019 року та зобов'язання ТОВ «Термобуд-Каркас» внести відповідний запис в трудову книжку про звільнення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Термобуд-Каркас», код ЄДРПОУ - 39458715, місцезнаходження: вул. Текстильна, 28, м. Тернопіль, 46016.
Повний текст рішення суду складено 03 грудня 2020 року.
Головуючий суддяР. М. Грицак