Справа № 947/15265/20
Провадження № 2/947/2936/20
01.12.2020 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Маломуж А.І.,
за участі секретаря судового засідання - Абухіної Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав,-
09.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 з позовною заявою про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що відповідач від виховання та утримання дитини свідомо ухиляється.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Маломуж А.І.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Маломуж А.І. від 18.06.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси Маломуж А.І. від 07.08.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити, у зв'язку з їх безпідставністю.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за їх відсутності, підтримали свій висновок, щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Свідок ОСОБА_3 яка є матір'ю позивачки, в судовому засіданні повідомила, що відповідач не приїжджав до Одеси жодного разу, його не було коли дитина йшла в перший клас, не дзвонив дитині, хоча у неї є мобільний, коли приїжджали до Камінь-Каширського то він дитину бачив, дитина з народження знає хто її рідний батько, спілкується з рідним братом відповідача, аліменти відповідач спочатку сплачував, потім перестав, відмовились від аліментів тому що 400 грн. було мало.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували в зареєстрованому шлюбі.
Від даного шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис про народження №74 від 17 квітня 2013 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Камінь-Каширського районного управління юстиції Волинської області, яка зареєстрована та проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .?
Шлюб між батьками дитини розірвано на підставі рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23.04.2014 року, цивільна справа № 157/550/14-ц.
Згідно висновку органу опіки та піклування №2071/01-11 від 26.11.2020 року вирішено вважати за недоцільне позбавлення в судовому порядку батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також вказаним висновком встановлено, що Адміністрація Комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська поліклініка № 4» Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради листом від 04.08.2020 р. № 0131440 повідомляє, що малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та спостерігається у вказаному дитячому лікувальному закладі з 14.11.2013 р. Декларація на медичне обслуговування дитини з лікарем-педіатром підписана матір'ю. Дитина здорова, на диспансерному обліку не перебуває, щеплена за віком. Поліклініку відвідує у супроводі матері у випадку хвороби. Всі призначення лікаря виконуються в повному обсязі. Планові огляди дитина проходить регулярно в супроводі матері.
Відповідно до довідки адміністрації Одеського навчально-виховного комплексу № 4 «Загальноосвітня школа - гімназія» Одеської міської ради Одеської області від 16.07.2020 р. № 124 малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у 2-у класі вказаного учбового закладу.
Відповідно до характеристики вказаного учбового закладу мати відповідально ставиться до навчання та виховання дитини, приймає активну участь у житті класу. За весь час навчання ОСОБА_7 батько до школи не приходив, успіхами дитини не цікавився, з класним керівником не спілкувався.
Малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради, яке відбулось 29.10.2020 року, на якому дівчинка розповіла, що вона навчається в 2-у класі, а її батько про це навіть не знає, та на питання до дитини «Чому?» повідомила: «тому, що він про це знати не хоче!». Надалі дитина повідомила, що коли приїздила до бабусі приходила до батька в гості, але його вдома не було. Пояснила, що батька під час навчання її в школі жодного разу не бачила. Розповіла, що коли вона поступила до першого класу школи батько їй подарував телефон, та про те, що взимку планує поїхати в гості до бабусі та батька. Пояснила, що батька любить.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньки - ОСОБА_7 не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до доньки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно доньки.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у частині позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - відмовити.
Щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 30 січня 2014 року ухвалено, зокрема, стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 400 гривень щомісячно, починаючи з 23 січня 2014 року та до досягнення дитиною повноліття.
На підставі зазначеного рішення Камінь-Каширським районним судом Волинської області 27 лютого 2014 року видано виконавчий лист, у якому місцем проживання боржника ОСОБА_2 зазначено: АДРЕСА_3 .
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої Камінь-Каширського районного управління юстиції Павлюк Л.П. від 17 березня 2014 року за заявою стягувачки від 17 березня 2014 року було відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа, а згідно з копією постанови від 1 березня 2017 року старшого державного виконавця Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шипуліна Г.М. виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини повернуто стягувачці за заявою останньої від 15 листопада 2016 року.
З копії довідки Камінь-Каширського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 13 серпня 2020 року № 13490 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно сплатив аліменти у повному обсязі до 1 березня 2017 року на користь ОСОБА_1 .
Встановлено також, що постановою старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південого міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шапоренка Д.В. від 4 червня 2020 року на підставі заяви стягувачки ОСОБА_1 знову відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа про стягнення аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_7 , номер виконавчого провадження 62264133.
Згідно з копією розрахунку заборгованості по аліментах від 1 липня 2020 року старшим державним виконавцем Шапоренком Д.В. встановлено розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментах станом на 30 червня 2020 року у розмірі 31314 грн. 13 коп., і цей розрахунок проведено з урахуванням розміру заборгованості за 9 днів січня 2014 року, за лютий, березень, грудень 2014 року, січень, червень 2015 року, березень 2016 року, січень 2017 року, травень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, а також з у рахуванням заборгованості за період з жовтня 2017 року по червень 2020 року.
Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 03.09.2020 року визнано постанову старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шапоренка Дмитра Володимировича про відкриття виконавчого провадження № 62264133 від 4 червня 2020 року неправомірною і зобов'язано старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шапоренка Дмитра Володимировича повернути виконавчий лист стягувачці ОСОБА_1 без прийняття до виконання; визнано дії старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шапоренка Дмитра Володимировича щодо здійснення розрахунку заборгованості від 1 липня 2020 року зі сплати аліментів ОСОБА_2 за виконавчим листом №157/147/14-ц виданого 27 лютого 2014 року Камінь-Каширським районним судом Волинської області, неправомірними та скасовано розрахунок заборгованості по аліментах від 1 липня 2020 року, згідно з яким старшим державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шапоренком Дмитром Володимировичем встановлено розмір заборгованості по стягненню аліментів з ОСОБА_2 на Користь ОСОБА_1 станом на 30 червня 2020 року у сумі 31314 (тридцять одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 13 копійок.
Враховуючи викладене, наявність заборгованості зі сплати аліментів за період з 2014 по 2012 роки позивачем не доведено, а тому вимога про стягнення пені за несплату аліментів задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4-13, 19, 23, 76-89, 141, 258-273, ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9) про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та позбавлення батьківських прав відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання Одеському апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 03.12.2020 року.
Суддя Маломуж А. І.