Дата документу 01.12.2020
Справа № 501/2123/19
2/501/119/20
01 грудня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Пушкарського Д.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Чорноморської міської ради Одеської області (треті особи відділ державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 ) про визнання права власності,-
До Іллічівського міського суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, в якому (згідно уточнень) просить визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на гараж з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з гаражу літ. «А» з мансардою літ. «МС», загальною площею 91,1 кв.м., споруд №1, 2, нежитлової будівлі 106 кв.м.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно витягу з ДРРП № 85323572 від 19.04.217 року, на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна №1781 від 22.12.2016 року, рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області № 61 від 23.02.2017 року, свідоцтва про право власності на житло від 04.10.2001 року, їй на праві приватної власності належить об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також позивачу, згідно витягу з ДРРП № 128798545 від 25.06.2018 року, на підставі рішення Чорноморської міської ради Одеської області № 345/33-VII від 08.06.2018 року, на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,01 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:05:002:0072.
З метою поліпшення умов, позивач здійснила реконструкцію належного їй на праві власності нерухомого майна, у зв'язку із чим, відповідно до технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_3 станом на 19.06.2019 року, вказане нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому складається з гаражу літ. «А» з мансардою літ. «МС», загальною площею 91,1 кв.м., споруд № 1, 2.
У зв'язку з тим, що вказане будівництво було виконано не в повній відповідності до документа, який дає право на виконання будівельних робіт, воно вважається самочинним, а тому позивач має перешкоди у введені в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта та у реєстрації свого права власності на збудоване нерухоме майно.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надала суду клопотання, в якому просила справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача Чорноморської міської ради Одеської області надав відзив на позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи відділу ДАБК в судове засідання не з'явився, про причини неявки не сповістив.
Третя особа ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно до п.п. 9, 12 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону №2780-ХІІ спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Судом встановлено, що за результатами позапланової перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проведеної працівниками відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 10200 грн., який нею було сплачено в повному обсязі, про що свідчить квитанція № 25-25191N/1 від 23.04.2019 року.
Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
За таких підстав позивачем при зверненні до суду дотриманні вимоги процесуального законодавства та положення п.п. 9, 12 Постанови ВССУ №6 від 30.03.2012 року, оскільки на позивача компетентним органом державного архітектурно-будівельного контролю накладені штрафні санкції, а надані цим органом матеріали свідчать про відсутність порушень містобудівного законодавства, окрім відсутності оформлення позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Таким чином позивач у відповідності до вимог чинного законодавства здійснені заходи щодо введення в експлуатацію реконструйованого об'єкта нерухомості.
Судом встановлено, що позивач згідно витягу з ДРРП № 85323572 від 19.04.217 року, рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області № 61 від 23.02.2017 року, свідоцтва про право власності на житло від 04.10.2001 року, є власником об'єкту нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також позивач згідно витягу з ДРРП № 128798545 від 25.06.2018 року, рішення Чорноморської міської ради Одеської області № 345/33-VII від 08.06.2018 року є власником земельної ділянки площею 0,01 газа адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:05:002:0072.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно з ч.4 ст.41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року N750) регламентовано прийняття в експлуатацію самочинно збудованих (реконструйованих) об'єктів за рішенням суду.
Так, відповідно до вказаного пункту Порядку, у випадку визнання права власності на самочинно збудований (реконструйований) об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта.
На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об'єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об'єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об'єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.
Звітом про проведення технічного огляду об'єкту нерухомості адресою: АДРЕСА_1 від 22.11.2019 року № 42-11-ТЗ встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.
Таким чином позивач у відповідності до вимог чинного законодавства здійснив дії щодо введення в експлуатацію вказаного реконструйованого об'єкта нерухомості.
За змістом ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.
Таким чином, відсутність дозволу на будівництво тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.
У розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, здійсненої без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року №295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Таким чином, норма ч.1 ст.376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій N146).
При цьому за змістом ч.1 ст.376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Згідно з ч.2 ст.376 ЦК України головним наслідком самочинного будівництва (реконструкції) є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Частина3 ст.18 Закону України «Про основи містобудування» забороняє експлуатацію об'єктів, не прийнятих в експлуатацію в установленому законом порядку.
Відповідно до змісту п.п.1 п. «б» ч.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Згідно вимог ст.ст.5, 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво нерухомого майна повинно вестись згідно із затвердженим у встановленому порядку проектом, закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений Постановою КМУ від 13.04.2011 року N 461 введення в експлуатацію можливе на підставі рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року).
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 13.06.2018 року у провадженні №14-188цс18 зазначила, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Зауважив касаційний суд і на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України», у яких указано на необхідність додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.
Згідно ст.4 ЦК України - кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, одним із способів якого є визнання права.
Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Враховуючи те, що органом державного архітектурно-будівельного контролю окрім не оформлення позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт, не встановлено інших порушень містобудівного законодавства, не встановлено порушення прав інших осіб при здійсненні позивачем реконструкції об'єкту нерухомості, встановлення його надійності та безпечної експлуатації, а також те, що вказаний об'єкт нерухомості знаходиться наземельній ділянці яка є власністю позивача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на гараж з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з гаражу літ. «А» з мансардою літ. «МС», загальною площею 91,1 кв.м., споруд №1, 2, нежитлової будівлі 106 кв.м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя