Справа № 500/1558/19
Провадження № 2/946/1132/20
30 листопада 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого Жигуліна С.М.
при секретарі Івановій Л.П.
за участю:
представника ОСОБА_1
адвоката Кобак Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі
справу за позовом
військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
до
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3
про
виселення
Представник позивача пояснив, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів м. Ізмаїла від 19 листопада 1987 року за № 548 сім?ї військовослужбовця ОСОБА_4 видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 . Підставою для прийняття рішення був протокол №10 засідання житлово-побутової комісії військової частини ОКПП "Ізмаїл" прикордонних військ України від 01 вересня 1987 року. в наступ ний час військова частина змінила назву 1474 Державної прикордонної служби України. Вказана квартира є складової відомчого житлового фонду до наступного часу. У зв?язку із відрядженням ОСОБА_4 був укладений договір здачі житлової площі в оренду по броні строком на два роки, який затверджений начальником окремого КПП "Ізмаїл", після чого у вказаній квартирі проживають відповідачі. До наступного часу ОСОБА_4 до військової частини не повернувся, натомість 27 серпня 1992 року видав доручення відповідачеві ОСОБА_2 бути його представником в усіх установах та організаціях міста Ізмаїла з питань оформлення договору піднайму щодо квартири АДРЕСА_1 та бути його представником в житлово-експлуатаційній конторі. Через наявність відповідачів у квартирі військова частина не може забезпечити житлом інших військовослужбовців. З урахуванням вказаного просить виселити відповідачів із квартири АДРЕСА_1 .
Відповідачі проти позовних вимог заперечують та пояснили, що ОСОБА_2 в якості військовослужбовця перебував на квартирному обліку, звідки був знятий через вселення до квартири АДРЕСА_1 . В наступний час ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , учасником бойових дій, має вислугу років за довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2019 року за № 30/704 в обсязі 12 років 11 місяців 20 днів, через що не може бути виселений без надання іншого житла. Окрім вказаного термін відкритого проживання у вказаній квартирі вважає за підставу для визнання договору найму квартири пролонгованим, а виселення у вказаних обставинах виселення є надмірним тягарем.
Вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України.
Долученою до матеріалів справи документацією визначено, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів м. Ізмаїла від 19 листопада 1987 року за № 548 сім?ї військовослужбовця ОСОБА_4 видано орден на вселення до квартири АДРЕСА_1 . Підставою для прийняття рішення був протокол №10 засідання житлово-побутової комісії військової частини ОКПП "Ізмаїл" прикордонних військ України від 01 вересня 1987 року.
Суд також звертає увагу на те, що будь-яке судове рішення повинно бути направлене на настання відповідних юридичних наслідків, а судовий розгляд повинен мати ознаки ефективності. За наявними доказами суд повинен задовольнити вимоги або ж відмовити в їх задоволенні, належним чином вмотивувавши таке рішення. При цьому, суд у процесі розгляду справи повинен керуватися реальними, а не уявними мотивами ухвалюючи відповідне рішення, унеможливлюючи зловживання сторонами своїх прав, спрямоване на затягування процесу. Відповідно до ст.ст. 1-2, 11-13 ЦПК України сторона, звертаючись до суду з відповідними вимогами, повинна чітко дотримуватися основних засад судочинства, враховуючи специфіку відповідного процесу, виконувати свої обов'язки та користуватися наданими їй процесуальними правами, не допускаючи при цьому зловживання ними. Окрім вказаного суд зауважує, що цивільний процес має змагальний характер, а тому на сторону покладається відповідний набір процесуальних обов'язків, в тому числі щодо надання необхідних доказів стосовно спірного питання, включно з власного ініціативою в процесі збирання цих доказів.
В наступний час військова частина змінила назву 1474 Державної прикордонної служби України.
Вказана квартира є складовою відомчого житлового фонду військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до наступного часу.
У зв?язку із відрядженням ОСОБА_4 був укладений договір здачі житлової площі в оренду по броні строком на два роки, який затверджений начальником окремого КПП "Ізмаїл" від 01 вересня 1987 року, після чого у вказаній квартирі проживають відповідачі.
До наступного часу ОСОБА_4 до військової частини не повернувся, натомість 27 серпня 1992 року видав доручення відповідачеві ОСОБА_2 бути його представником в усіх установах та організаціях міста Ізмаїла з питань оформлення договору піднайму щодо квартири АДРЕСА_1 та бути його представником в житлово-експлуатаційній конторі.
Відповідно до вимог ст. 76 якщо наймач та члени його сім?ї не повернулися у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку. До наступного часу відсутнє рішення суду про розірвання договору найму з ОСОБА_4 .
Звернення до суду представник позивача обумовлює тим, що через наявність відповідачів у квартирі військова частина не може забезпечити житлом інших військовослужбовців.
Разом із тим сторони визнають доведеною обставиною те, що на час укладення договору здачі житлової площі в оренду по броні строком на два роки, який затверджений начальником окремого КПП "Ізмаїл" від 01 вересня 1987 року відповідачі знаходились на квартирному обліку та військова частина зобов?язана у порядку черговості надати відповідачам вільне житло.
Сукупність вищевказаних обставин з урахуванням того, що у вказаній квартирі проживають відповідачі, суд вважає підставою для визнання того, що відповідачі вільно та відкрито користуються квартирою на протязі часу з 01 вересня 1987 року.
Знаходження відповідачів на квартирному обліку та зняття з обліку через наявність вказаного договору сторони визнають доведеною обставиною, яка не підлягає додатковому доказуванню у порядку, передбаченому ст.82 ч.1 ЦПК України.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2009 року відповідачам відмовлено у визнанні права на житло за вказаною квартирою, разом із тим визнано законним вселення відповідачів у вказане житло. До наступного часу вказані обставини залишились без змін.
Позовні вимоги пов?язані з посиланням на ст. 107 ч.2, ст. 99 Житлового кодексу. Диспозицією ст. 99 ЖК України визначено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Диспозицією ст. 107 ЖК України визначено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.
У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
З урахуванням вказаного відповідачі в якості піднаймачів самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Разом із тим, з часу укладення договору здачі житлової площі в оренду по броні строком на два роки, який затверджений начальником окремого КПП "Ізмаїл" від 01 вересня 1987 року, коли відповідачі знаходились на квартирному обліку, військова частина не виконала свого обов'язку у порядку черговості надати відповідачам вільне житло. Вказана обставина визнана представником позивача та є такою, що не підлягає додатковому доказуванню у порядку, передбаченому ст.82 ч.1 ЦПК України.
В судовому засіданні не оскаржується право відповідачів на отримання житла у порядку черговості, разом із тим визнається доведеною обставина про те, що після отримання вказаної квартири відповідачі були зняті з черги осіб, які потребуються покращення житлових умов. Таким чином виселення відповідачів позбавляє їх права на отримання житла у порядку черговості.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2019 року за № 30/704 підтверджено вислугу років відповідача ОСОБА_2 в обсязі 12 років 11 місяців 20 днів, що у свою чергу підтверджує обгрунтованість пояснень в частині надання йому житла у вказаній квартирі в якості військовослужбовця, який потребує покращення житловий умов.
Разом із тим договором здачі житлової площі в оренду по броні від 21 серпня 1989 року визначено про законне проживання відповідачів у вказаній квартирі строком його дії два роки, між тим звернення військової частини до суду відбулось поза межами строків, визначених ст. 256, 257 ЦК України, що у свою чергу суд визнає підтвердженням відкритого та вільного користування відповідачами квартирою, через отримання якої відповідачі зняті з обліку осіб, які потребують покрашення житлових умов.
Відповідно до вимог ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Позовні вимоги пов?язані з посиланням на ст. 107 ч.2, ст. 99 Житлового кодексу. Диспозицією ст. 99 ЖК України визначено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
У разі припинення дії договору найму жилого пприміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Диспозицією ст. 107 ЖК України визначено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.
У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Між тим з урахуванням законного вселення відповідачів до вказаної квартири та відкритого проживання у квартирі з 01 вересня 1987 суд вважає звернення позивача таким, що у відповідності до постанови Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі за № 761/4826/15-ц надає можливість визначати поняття "майно" таким, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.
За усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. За існуючим принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребам збереження фундаментальних право особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб?єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов?язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальній і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв?язку з позбавленням права на майно.
З урахуванням вказаного виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Натомість якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
З урахуванням вказаного виселення як позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів.
Відповідачі також не є особами, що самоправно вселились до жилого приміщення.
З урахуванням терміну проживання, виключення зі списку осіб, які потребують покращення житлових умов через вищевказані обставини надання квартири, є підстави стверджувати, що відповідачі мають достатні та триваючі зв?язки з конкретним місцем проживання, яким є квартира АДРЕСА_1 .
З урахуванням вказаного зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини і їх гарантії, а у відповідності до вимог ст. 3 ч.2 Конституції України утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави. Таким чином відсутні підстави, які передбачають співрозмірність такого виселення відповідачів, які не мають іншого житла, відповідній меті позивача.
Відповідно до вимог ст. 141-142 ЦПК України розподіляються судові витрати.
Керуючись ст. 263-267 ЦПК України
У задоволенні позовних вимог військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення відмовити.
Скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку у порядку, передбаченому ст.354 ч.2 ЦПК України.
Суддя: С.М.Жигулін