03 грудня 2020 року м. Чернівці Справа № 725/4803/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К.. Перепелюк І.Б.,
секретар: Герман Я.І.,
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: державний реєстратор відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради - Шевчук Наталія Сергіївна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2020 року, постановлену під головуванням судді Галичанського О.І., -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
В подальшому, представником позивачів ОСОБА_5 подана заява про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на майно ОСОБА_4 , яким останній володіє на праві приватної власності, а саме нерухоме майно: незавершене будівництво магазину промислових товарів з офісними приміщеннями, 40% будівельної готовності, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на належне відповідачу ОСОБА_4 майно, яким останній володіє, а саме нерухоме майно: незавершене будівництво магазину промислових товарів з офісними приміщеннями, 40% будівельної готовності, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Провадження №22-ц/822/1008/20
Посилається на норми ст.ст.149, 151 ЦПК України та вказує, що суд першої інстанції не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував сумарність виду забезпечення позову, не оцінив рівноцінність такого заходу, а також не звернув увагу, що майно, на яке накладено арешт, вже перебуває під обтяженням за договором іпотеки від 24.01.2018 року.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта та реєстратора, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань й заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову суд виходив з того, що предметом позову є оскарження рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ідексний номер 54104595 від 17.09.2020 року, про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нерухоме майно: незавершене будівництво магазину промислових товарів з офісними приміщеннями, 40 % будівельної готовності, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суд, проаналізувавши заяву про забезпечення позову, матеріали справи, приймаючи до уваги те, що між сторонами існує спір, враховуючи обґрунтоване припущення позивача щодо утруднення чи неможливості виконання можливого судового рішення у даній справі, з метою створення гарантій для належного виконання судового рішення, приходить до переконання, що дану заяву слід задовольнити та вжити заходи забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є правильним та ґрунтується на законі.
Так, предметом спору є спір про право на нерухоме майно: незавершене будівництво магазину промислових товарів з офісними приміщеннями, 40 % будівельної готовності, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , яке співпадає з майном, щодо якого застосовано за заявою заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.10.2020 року №228632935, за ОСОБА_4 14.09.2020 року зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно (а.с.34-36).
З іпотечного договору від 24.01.2018 року, укладеного між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 і ОСОБА_2 (іпотекодавці), спірне майно передано в іпотеку згідно договору позики від 24.01.2018 року (а.с.31-33).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.
Як зазначено у роз'ясненнях постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У постанові ВП ВС від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Як зазначено в п.4 рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Із сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому, варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Разом з тим, вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення принципу співмірності забезпечення позову щодо предмету спору, оскільки ці заходи спрямовані виключно на збереження вже існуючих обставин спірних правовідносин та не накладають обтяжливих обов'язків на відповідачів.
Таким чином, висновки суду першої інстанції, який погодився з доводами клопотання про забезпечення позову, є вірними, оскільки відчуження спірного майна ускладнить обраний позивачем спосіб захисту і становитиме загрозу можливому визнанню права в рамках цієї справи.
Доводи апелянта про те, що на момент забезпечення позову вже існувала заборона на відчуження спірного майна не впливає на законність ухваленого судового рішення, оскільки згідно витягу з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, така накладена в рамках цивільно-правових відносин, отже відсутні перешкоди в її припиненні в позасудовий спосіб й такий випадок не залежить від результатів розгляду цієї справи.
При цьому, колегія суддів враховує, що існуюча заборона на спірне майно накладена у встановленому законом порядку та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2018 року, а відтак як зареєстрована раніше, має вищий пріоритет, ніж будь-які інші обтяження, які були зареєстровані пізніше (п.40 постанови ВП ВС від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17), отже не порушить пріоритету осіб, в інтересах яких вона діє.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/
Судді - підписи /Н.К. Височанська, І.Б. Перепелюк/