Номер провадження 22-ц/821/1875/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/958/20 Категорія: 314000000 Білик О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Храпко В. Д.
03 грудня 2020 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Білик О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правонаступником і співвласником майна, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про про визнання правонаступником і співвласником майна.
В обґрунтування позову вказував, що частина домоволодіння по АДРЕСА_1 по договору дарування від 27 травня 1994 року, як цілісний майновий комплекс належить без розподілу в натурі спільне майно. ОСОБА_3 з перевищенням наданих повноважень особисто відокремила від іншого спільного майна і передала земельну ділянку сільськогосподарського призначення пл. 150 м2 по договору дарування від 29 серпня 2017 року ОСОБА_4 . Незалежно від переходу права власності майно, що не переміщається, продовжує знаходитися на території комплексу, а тому на нього поширюється чинність договору дарування від 27 травня 1994 року і до ОСОБА_5 послідовно переходить право і обов'язки попередника (ст.358 ЦК) і він є співвласником, а не власником. Але ОСОБА_2 в односторонньому порядку об'явив себе незалежним землевласником і порушив його права.
У зв'язку з викладеним позивач ОСОБА_1 просив суд: оголосити ОСОБА_2 правонаступником і співвласником земельної ділянки пл.150 м2 по АДРЕСА_1 , що є складовою договору дарування від 27 травня 1994 року і є дійсним; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо користування і відчуження земельної ділянки пл.150 м2 по АДРЕСА_1 до законного рішення суду; зобов'язати ОСОБА_2 вжити усіх заходів щодо усунення порушень прав співвласників по договору дарування від 27 травня 1994 року; судовий збір стягнути з відповідача в дохід державного бюджету.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правонаступником і співвласником майна відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України.
Крім того, суд в своєму рішенні послався, що не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного. Оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'являти позов до належного відповідача, тому дійшов висновку, що ОСОБА_2 в даній справі не може бути відповідачем.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив його скасувати і залишити позов без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України, судовий збір стягнути з відповідача за зловживання процесуальними правами на підставі ч. 9 ст. 141 ЦПК України в дохід бюджету.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд відмовив йому у позові за відсутності належних і допустимих доказів. Проте і ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України та ч. 5 ст. 178 ЦПК України теж не надав доказів своїх пояснень. Вважає, що суд першої інстанції повинен був залишити його позов без розгляду відповідно до п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК, оскільки суд, відмовивши у задоволенні позову, обмежив йому повторний доступ до правосуддя для захисту прав власника землі.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування, укладеного 27 травня 1994 року та посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_6 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правонаступником і співвласником майна. До матеріалів справи додав копію договору дарування від 27 травня 1994 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 не містять нормативно-правового обґрунтування порушень, допущених відповідачем.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що звертаючись за захистом своїх прав до суду саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду безпідставні.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з п. 6 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Встановивши, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з яким погоджується апеляційний суд.
Крім того, суд першої інстанції вказав у своєму рішенні, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, проте, дійшовши висновку, що ОСОБА_2 в даній справі не може бути відповідачем, не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України безпідставне, поскільки суд не залишав позовної заяви без руху і не надавав строк для усунення недоліків позовної заяви (п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України), не витребовував у позивача будь-які докази (п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Стосовно вимоги апеляційної скарги покласти судові витрати на відповідача апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про залишення без змін рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2020 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то відповідно судові витрати з відповідача до стягнення не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2020 року залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: