13 березня 2020 року Справа № 160/76/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії, -
03 січня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити дії, в якій з урахуванням уточненої заяви від 06.02.2020 року позивач просить:
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Код ЄДРПОУ: 21910427) поновити виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009, а також здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.
Також, позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду.
Адміністративний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є громадянкою України та в 1995 року їй була призначена пенсія за віком. У жовтні 2000 року позивачка переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим їй було припинено виплату пенсії. 18 червня 2019 року позивачка через свого представника звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про поновлення виплат призначеної їй пенсії. Рішенням відповідача № 280/03-08/2019 від 17.09.2019 року їй було відмовлено у поновленні пенсійних виплат з посиланням на те, що документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України позивача. Також зазначено, що оскільки відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною, заяву на поновлення пенсії вона повинна надати особисто. Крім того, вказують, що оскільки до пенсійного органу подано закордонний паспорт, а не паспорт громадянина України, поновити пенсію немає можливості через неможливість ідентифікувати особу. З посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 позивачка зазначає, що факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних їй пенсійних виплат, у зв'язку із чим, рішення про відмову у поновленні пенсійних виплат є протиправним.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року позивачці поновлено строки звернення до суду та відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04 березня 2020 року на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у справі №160/76/20 в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце проживання (реєстрації) на території України в м. Кам'янське ОСОБА_1 , як передбачено Порядком №22-1. За даними довіреності, виданої на ОСОБА_2 , ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . На обліку в органах Пенсійного фонду у м. Кам'янське ОСОБА_1 не перебувала. Як стверджує позивач, до виїзду за кордон, а саме - до 2000 року ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком. При цьому, документи, що підтверджують розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку ОСОБА_1 в органах соціального захисту населення позивачем до Головного управління не надавалися.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено лист від 27.08.2019 № 510/03-08/26 про запит архівної пенсійної справи ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Південного району Кам'янської міської ради, щодо надання інформації про наявність архівної справи ОСОБА_1 . Відповідно до наданої Управлінням соціального захисту населення адміністрації Південного району Кам'янської міської ради відповіді від 02.09.2019 № 2/4509, у переліку пенсійних справ, які були знищені відповідно до ст. 685 «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій та підприємств, із зазначенням строків зберігання документів», особова справа на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не значиться. Тобто, документи ОСОБА_1 , на підставі яких можливо поновити виплату пенсії, в Головному управлінні відсутні, у зв'язку із чим, рішення пенсійного органу є правомірним.
10 березня засобами поштового зв'язку від відповідача надійшло клопотання від 02.03.2020 року, відповідно до якого відповідач надає до суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 на 9 аркушах.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв'язку із знаходженням судді Тулянцевої І.В. у відпустці, рішення прийнято у перший робочий день після виходу з відпустки - 13.03.2020 року.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в Україні в м. Дніпродзержинську (м. Кам'янське) та перебувала на обліку, як одержувач пенсії в Баглійському відділі соціального захисту населення міста Дніпродзержинська (м. Кам'янське) до жовтня 2000 року, надалі виїхала до Держави Ізраїль, де перебувала на консульському обліку в посольстві України.
18.06.2019 року представник ОСОБА_1 - Бройтман Л.Г. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою (вх. № 1284 від 18.06.2019 року) про поновлення виплати позивачці пенсії, яку вона отримувала до виїзду за кордон на підставі на Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, до заяви про поновлення виплати пенсії представником позивача було надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 № НОМЕР_2 ; ідентифікаційний код позивачки 403-19-03724 від 05.06.2019; паспорт громадянина України представника - ОСОБА_2 НОМЕР_3 ; довіреність від 15.08.2018 року.
Матеріалами пенсійної справи також підтверджено, що позивачкою 18.06.2019 року до пенсійного органу було подано заяву про витребування з архіву Баглійського відділу соціального захисту населення м. Дніпродзержинська її пенсійної справи, оскільки з 1995 року вона отримувала там пенсію.
На запити відповідача від 20.06.2019 року № 1205/02-09/21 та від 27.08.2019 року №510/03-08/26, Управлінням соціального захисту населення адміністрації Південного (Баглейського) району Кам'янської міської ради від 02.09.2019 року № 2/4509 пенсійний орган було повідомлено про те, що в переліку справ, які були знищені, особової справи на ім'я ОСОБА_1 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_3 , не значиться.
Рішенням № 280/03-08/2019 від 17.09.2019 року відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, а також зазначено, що за документами, наданими для призначення пенсії, не підтверджено місце її проживання (реєстрації) на території України, а також оскільки відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною, заяву на поновлення пенсії вона повинна надати особисто. Крім того, вказують, що оскільки до пенсійного органу подано закордонний паспорт, а не паспорт громадянина України, поновити пенсію немає можливості через неможливість ідентифікувати особу.
Вважаючи рішення про відмову у поновленні виплати пенсії протиправною, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.
Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Встановлене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Так, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).
Таким чином, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Між тим, суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:
1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;
2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;
3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо) (пункт 2.8 Порядку №22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку №22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Системний аналіз наведених норм надає суду можливість зробити висновок про те, що документи, які повинна надати особа до пенсійного органу у разі призначення пенсії та поновлення виплат, а також порядок їх розгляду пенсійним органом і вирішення питання про призначення пенсії або відновлення її виплати, є різними за своїм змістом та процедурою.
Так, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. При цьому, заявник не позбавлений права надати до пенсійного органу всі наявні в нього документи, що підтверджують його право на поновлення виплати пенсії.
В ході розгляду справи судом встановлено, що представником позивача до пенсійного органу разом із заявою про поновлення виплати пенсії від 18.06.2019 року було надано лише паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 та ідентифікаційний код позивачки. Жодного документу, який би підтверджував факт призначення в 1995 році та виплату до 2000 року пенсії за віком ОСОБА_1 , до пенсійного органу надано не було. Не було надано до пенсійного органу і доказів того, що станом на 1995 рік (позивачці на цей період виповнилось 45 років) ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (трудова книжка, інші документи, що підтверджують наявність пільгового стажу), або їй призначалась пенсія по інвалідності чи по втраті годувальника.
Матеріалами справи також підтверджено, що в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Південного (раніше Баглейського) району Кам'янської міської ради відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 призначалась пенсія в 1995 році та виплачувалась до 2000 року. При цьому, позивачкою ні до пенсійного органу ні до суду не було надано документів, що підтверджували розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (Баглейський районний відділ соціального захисту населення м. Дніпродзержинська).
Тобто, на момент розгляду заяви про поновлення виплати пенсії від 18.06.2019 року у пенсійного органу була відсутня можливість з'ясування обставин та наявності умов для відновлення виплати пенсії позивачці, оскільки пенсійна справа на підставі якої, у відповідності до положень п. 2.8. Порядку 22-1, відповідач міг здійснити перевірку відповідності документів нормам законодавства, не існувало, а позивачкою доказів отримання пенсії в період з 1995 року по 2000 рік, надано не було.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем правомірно було прийнято рішення про відмову у поновленні пенсійних виплат позивачці, у зв'язку із чим, у задоволенні позову в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 07.10.2009 року, слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання здійснювати нарахування та виплату пенсії позивачці у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками, суд зазначає, що оскільки такі вимоги є похідними від вимог про зобов'язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , такі вимоги також задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справі відповідачем було доведено правомірність своїх дій та винесення рішень, у зв'язку із чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат не здійснюється, виходячи з положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 9, 73-78, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева