26 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/5210/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 (головуючий суддя Юрков Е.О.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медиком" до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медиком", звернувся до суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми “Р” від 17.01.2020 р.:
- № 0001460509 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 42 590 грн. (податкове зобов'язання - 34 072 грн., штрафні санкції - 8518 грн.);
- № 0001450509 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 38 331,25 грн. (податкове зобов'язання - 30665 грн., штрафні санкції - 7 666,25 грн.).
В обґрунтування заявлених позовних вимог, зазначено, що податкові повідомлення-рішення від 17.01.2020 р. № 0001460509 та № 0001450509 є протиправними, оскільки складені без урахування фактичних обставин справи, тому підлягають скасуванню. Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки № 16111/04-36-05-09/13472739 від 13.12.2019 року. Вказує, що висновки перевірки про заниження податку на додану вартість на суму 34072 грн. та заниження податку на прибуток на суму 30665 грн. по операціям з придбання товарів та послуг у контрагента ТОВ “Продукт Груп”, які ґрунтуються на нереальності правовідносин з вказаним контрагентом-постачальником, є невірним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Позивач зазначає, що всі господарські операції, які вчинялися між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент спірних правовідносин вказаний контрагент-постачальник мав необхідний обсяг правосуб'єктності та був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Також посилається на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, якою вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року у відношенні директора ТОВ “Продукт Груп” ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з тим, що набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 позов задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.01.2020 р. № 0001460509 та № 0001450509.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ “Медиком” понесені позивачем судові витрати в сумі 2102 грн.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач має та надав суду належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ “Продукт Групп” сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. На сьогоднішній день, при вирішенні спорів з податковими органами можуть бути застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: “Інтерсплав” проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес АД” проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і “Бізнес Супорт Центр” проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що перевіркою встановлена невідповідність придбаних та реалізованих товарів, що свідчить про обрив ланцюга постачання товарів, нереальність здійснення господарської операції та здійснення господарської операції та здійснення діяльності, направленої на надання вигоди третім особам.
Позивачем до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Посилається на те, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень. За відсутності проведеної перевірки у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкових повідомлень-рішень. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень. Оскільки наказ про проведення перевірки визнано протиправним та скасовано, то зазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 02.12.2019 року по 06.12.2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст..79 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 07.11.2019 року № 1163-п проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Медиком” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “Продукт Групп” (код ЄДРПОУ 41445134) за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.
За результатами перевірки 13.12.2019 року складено акт №16111/04-36-05-09/13472739, у висновку якого зазначено про наступні порушення:
1) п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ - занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 30 665 грн.,
2) п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПКУ - занижено податок на додану вартість на суму 34 072грн. (грудень 2017 року).
На підставі акта перевірки №16111/04-36-05-09/13472739 від 13.12.2019 року прийняті
податкові повідомлення-рішення від 17.01.2020 року:
- №0001460509, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на 42 590грн. (34 072 - податкове зобов'язання та 8 518грн. - штрафні санкції),
- №0001450509, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств на 38 331,25 грн. (30 665грн. - податкове зобов'язання та 76 66,25 грн. - штрафні санкції).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом спору є правомірність/протиправність податкових повідомлень-рішень від 17.01.2020 р. № 0001460509 та № 0001450509 (а.с. 27, 28).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.
Податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент). Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва). Відповідно, додана вартість складається з: 1) ренти, оренди; 2) амортизації; 3) заробітної плати; 4) прибутку. Облік ПДВ та визначення сум цього податку нерозривно пов'язані з такими основними поняттями як податкове зобов'язання, податковий кредит, бюджетне відшкодування.
Податок на прибуток приватних підприємств - є загальнодержавним податком в Україні, це прямий податок, що стягується з прибутку організації (підприємства, банку, страхової компанії, тощо). Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Податкового кодексу України (п.п. 134.1.1 ПКУ).
Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (ст. 135 ПКУ).
Оцінка реальності господарської операцій підприємства нерозривно пов'язана з визначенням господарської діяльності.
Так, підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.3 наведеної статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Статтею 200 Податкового кодексу України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Частиною 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 статті 9 цього Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.
Відповідно до пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).
При цьому, пунктом 2.4 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, шо первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Водночас, сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.
Так, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.
При цьому, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Слід врахувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Вищезазначене надає підстави для висновку, що оцінка правомірності/протиправності податкових повідомлень-рішень нерозривно пов'язана з дослідженням факту реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ “Продукт Групп”.
Матеріалами справи підтверджується, що 27.11.2017 року між ТОВ “Продукт Групп” в особі ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ “Медиком” (покупець) укладено Договір поставки № 50 (а.с. 36-38).
Предметом Договору поставки №50 від 27.11.2017 року є постачання товару. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються у специфікації, оформленої у вигляді додатку до договору (п. 1.1 договору).
Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору поставка здійснюється на умовах EXW (склад продавця), соми вивіз зі складу постачальника, впродовж 5-ти днів з моменту отримання 50% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено специфікацією. Товар постачається партіями. Кількість та ціна кожної партії товару, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються видатковими накладними та/або специфікаціями постачальника.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами Договору поставки №50 від 27.11.2017 року погоджено специфікацію на товар вартістю 49311,14 грн. (додаток №2 до договору), та специфікацію на суму 155 120,28 грн. (додаток №1 до договору) (а.с. 39-42).
Товариством “Продукт Групп” на адресу позивача поставлено товар, що підтверджується:
- видатковими накладними № РН-1204/23 від 04.12.2017 р., № РН-1201/40 від 01.12.2017 р., № РН-1205/40 від 05.12.2017 р., № РН-1206/13 від 06.12.2017 р. (а.с. 45-48),
- податковими накладними № 178 від 06.12.2017 р., № 176 від 04.12.2017 р., № 177 від 05.12.2017 р., № 175 від 01.12.2017 р. (а.с. 49-60).
При цьому, розрахунок здійснено шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на рахунок виконавця, що підтверджено платіжним дорученням №281 від 09.02.2018 р. (а.с. 61).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивачем у позові зазначено, що між сторонами Договору поставки №50 було досягнуто згоду про відправлення зазначеного товару компанією “Нова пошта”, оскільки зазначена продукція не є великогабаритною та зазначений спосіб доставки є вигіднішим, аніж доставка зазначеної продукції вантажним транспортом з м. Костянтинівка до м. Дніпро.
В подальшому, представник ТОВ “Медиком” отримав товарно-матеріальні цінності, що зазначені у видаткових накладних, у вантажному відділенні № 4 компанії “Нова пошта”, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, буд. 19. Вага отриманих товарно-матеріальних цінностей складала 150-170 кг. за одне відправлення. За зазначених обставин, товарно-транспортних накладних складено не було.
В подальшому, отриманий товар було направлено позивачем на адресу ТОВ Виробничо-торгівельне підприємство “Сервіс-Центр-Метал”.
Так, матеріали справи містять Договір поставки №49 від 03.11.2017 року (а.с. 62-64).
В силу пункту 1.1 Договору поставки №49 від 03.11.2017 року, позивач (ТОВ “Медиком”) як постачальник, зобов'язався поставити товар покупцю (ТОВ Виробничо-торгівельне підприємство “Сервіс-Центр-Метал”) згідно специфікацій, оформлених у вигляді додатків до договору.
Товарно-транспортними накладними №70, 71, 72, 73 (а.с. 71, 75, 78, 81) підтверджується, що Вантажовідправник ТОВ “Медиком” (постачальник за договором №49) направило на адресу покупця (ТОВ Виробничо-торгівельне підприємство “Сервіс-Центр-Метал”) товари придбані за договором №50 у ТОВ “Продукт Групи”.
Також, одержання Товариством “Медиком” від Товариства “Продукт Групи” товару підтверджується видатковими накладними № РН-1201/40 від 01.12.2017 р., №РН-1204/23 від 04.12.2017 р., № РН-1205/40 від 05.12.2017 р., № РН-1206/13 від 06.12.2017 р. (а.с. 45-48)
Направлення цього ж товару Товариством “Медиком” покупцю Товариству Виробничо-торгівельне підприємство “Сервіс-Центр-Метал” підтверджується видатковими накладними № 70 від 01.12.2017 р., №71 від 04.12.2017 р., № 72 від 05.12.2017 р., № 73 від 06.12.2017 р. (а.с. 70, 74, 77, 80).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що документального підтвердження транспортування зазначених товарно-матеріальних цінностей від Товариства “Продукт Групп” до Товариства “Медиком” “Новою поштою” матеріали справи не містять, однак в сукупності, надані до матеріалів справи документи, дають підставки для висновку про здійснення позивачем відповідних господарських операцій.
В позові позивачем зазначено, що в подальшому усі придбані у ТОВ “Продукт Групп” товарно-матеріальні цінності були реалізовані на адресу ТОВ Виробничо-торгівельне підприємство “Сервіс-Центр- Метал”, даний довід знайшов свої підтвердження в ході розгляду справи.
Аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку, що наведені документи, складені за результатами здійснення господарських операцій, містять необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції у розумінні зазначеного Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” вказані документи є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, оскільки містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.
Водночас, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ “Продукт Групп” у період, що перевірявся.
При цьому, матеріали справи не містять докази про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару.
Слід зазначити, що частина 1 та 2 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Однак, на момент здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ “Продукт Групп”, - ТОВ “Продукт Групп” був зареєстрований як юридична особа, був платником податку на додану вартість, що надавало підстави укладати з цією юридичною особою цивільного-правові та господарські договори.
Вироком Індустріального районного суду м.Дніпра від 03 квітня 2019 року у справі №202/790/19 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України.
Разом з тим, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 205 КК України, закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з тим, що набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
Отже, відбулася декриміналізація статті, за якою ОСОБА_1 (директор ТОВ “Продукт Групп”) притягувалася до кримінальної відповідальності.
Поряд з тим, вироком Індустріального районного суду м.Дніпра від 03 квітня 2019 року у справі № 202/790/19 господарські операції ТОВ “Продукт Групп” з ТОВ “Медиком” не досліджувались, а також не це було предметом дослідження діяльності підприємства та його ймовірної фіктивності упродовж 2017 року.
За положеннями частини 6 статті 78 КАС України, зокрема, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
При цьому, сам факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 813/1766/17, від 05 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12.
Отже вказаний вирок не може підтверджувати нереальність господарських операцій ТОВ “Медиком” із контрагентом ТОВ “Продукт Групп”, оскільки обставини реальності господарських операцій не були предметом дослідження у даній справі.
Слід зазначити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції контролюючим органом не доведено, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених з позивачем (які були здійснені за допомогою послуги «Нова пошта»), також не доведена наявність фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів, а посилання відповідача на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів тому не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Таким чином, враховуючи умови укладеного договору та специфіку придбаних товарів, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має має право на формування поджаткового кредиту, у звязку з чим надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, тому задекларований позивачем податковий кредит за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ “Продукт Групп” сформовано у відповідності до вимог податкового законодавства на підставі реально здійснених господарських операцій.
Суд звертає увагу на те, що неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. На сьогоднішній день, при вирішенні спорів з податковими органами можуть бути застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: “Інтерсплав” проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес АД” проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і “Бізнес Супорт Центр” проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
Так, в пункті 7.1 рішення у справі “Булвес” АД проти Болгарії” Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: “...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності”.
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі “Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії”, пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федорченко та Лозенко проти України” висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Наявні у матеріалах справи документи не містять належних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.
Отже, під час судового розгляду позивачем підтверджено реальне здійснення господарських операцій з придбання товару, їх використання в господарській діяльності, підтверджено виконання умов укладеного договору, надано доказів факту виконання договірних зобов'язань та відповідних розрахунків за укладеним договором.
Також в ході судового розгляду підтверджено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року у справі №160/12128/19 позовні вимоги ТОВ "Медиком" до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу від 07.11.2019 року №1163-п «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Медиком"» - задоволені. Скасовано зазначений вище наказ.
За таких обставин у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкових повідомлень-рішень, які прийняті на підставі перевірки, наказ щодо якої скасований.
Оскільки наказ про проведення перевірки скасований, то контролюючий орган перевірку провів незаконно.
У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт не може бути підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень.
Як наслідок, податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі скасованого наказу про проведення перевірки, - підлягають скасуванню.
Отже, висновки акта №16111/04-36-05-09/13472739 від 13.12.2019 року не можуть бути покладені в основу податкових повідомлень-рішень від 17.01.2020 р. № 0001460509 та № 0001450509.
Таким чином, колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2020 р. №0001460509 та №0001450509.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на результати розгляду справи, характер спірних відносин судові витрати розподілу не підлягають.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 30.11.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова