25 листопада 2020 р.Справа № 520/7412/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.09.20 року по справі № 520/7412/2020
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС в Харківській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.01.2020 за №0000423201, від 20.01.2020 року за №0000413201 та від 20.01.2020 року за №0000433201.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 задоволено позов.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 20.01.2020 за №0000423201; від 20.01.2020 року за №0000413201 та 20.01.2020 року за №0000433201.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 та нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки воно прийнято судом при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 20 Закону України від 02.03.2015 року № 222-VІІІ «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222), ч. 20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирт етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У ході судового розгляду встановлено, що 06.08.2019 року за наказом ГУ ДФС у Харківській області від 02.08.2019 року №5393, на підставі направлень від 02.08.2019 року №1204, 1205, виданих ГУ ДФС у Харківській області, проведено фактичну перевірку місця провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . Предметом фактичної перевірки було дотримання вимог законодавства про виробництво та обіг підакцизних товарів за період з 01.07.2019 року по 19.07.2019 року.
За результатами перевірки складено Акт про результати фактичної перевірки АЗС від 14.08.2019 року №2765/20-40-40-01-08/ НОМЕР_1 .
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 26.09.2019 року №0000593201, яким за порушення ч.20 ст.15 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального” відповідно до абзацу 9 частини 2 статті 17 цього ж Закону застосована штрафна санкція в розмірі 250 тисяч гривень.
Зазначене рішення було оскаржене до ДПС України. Рішенням від 28.12.2019 року №15240/6/99-00-08-0505 скарга позивача задоволена частково, рішення ГУ ДФС в Харківській області №0000593201 від 26.09.2019 року скасоване.
В подальшому ГУ ДПС в Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.01.2020 року за №0000423201.
На це рішення позивачем також подано скаргу, яка рішенням ДПС від 19.03.2020 року залишена без розгляду.
Також судом встановлено, що 06.08.2019 року за наказом ГУ ДФС у Харківській області від 02.08.2019 року №5394, на підставі направлень від 02.08.2019 року №1202, 1203, виданих ГУ ДФС у Харківській області, проведено фактичну перевірку місця провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . Предметом фактичної перевірки було дотримання вимог законодавства про виробництво та обіг підакцизних товарів за період з 01.07.2019 року по 19.07.2019 року.
За результатами перевірки складено Акт про результати фактичної перевірки АЗС від 14.08.2019 року №2766/20-40-40-01-08/ НОМЕР_1 .
На підставі Акту перевірки відповідачем винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 26.09.2019 року №0000613201, яким за порушення ч.20 ст.15 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального” відповідно до абзацу 9 частини 2 статті 17 цього ж Закону застосована штрафна санкція в розмірі 250 тисяч гривень.
Зазначене рішення було оскаржене до ДПС України. Рішенням від 28.12.2019 року №15240/6/99-00-08-0505 скарга позивача задоволена частково, рішення ГУ ДФС в Харківській області №0000613201 від 26.09.2019 року скасоване.
В подальшому ГУ ДПС в Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.01.2020 року за №0000413201 (отримане 21.02.2020 року).
На це рішення позивачем також подано скаргу, яка рішенням ДПС від 19.03.2020 року залишена без розгляду.
Вважаючи зазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як суб'єкт правовідносин, у яких держава здійснює контроль за торгівлею пальним, правомірно очікував на додержання державою та її органами, як суб'єктами владних повноважень, норм абзацу четвертого пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII, та враховував виключення притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на підставі частини третьої статті 3 Закону №222-VIІІ.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.1 ст. 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Згідно з п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав визначених вказаним пунктом, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп.80.2.5. п.80.2. ст.80 ПК України).
Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі п.п.20.1.9 п.20.1 ст.20 ПК України може бути проведена контрольна розрахункова операція (п.80.4 ст.80 ПК України).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 ПК України (п.80.5 ст. 80 ПК України).
Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції (п.80.7 ст.80 ПК України).
Відповідно до абз.1-5 п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПК України, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених ПК України, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Згідно з абзацом першим п.86.5 ст.86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених ст. 80 ПК України, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу (абзац третій п. 86.5 ст. 86 ПК України).
В даному випадку фактична перевірка, що оформлена відповідним актом, проведена з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продукції.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, регулюються Законом № 481/95-ВР.
У відповідності до ст. 16 Закону № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Контроль за дотриманням вимог відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства до малих виробництв виноробної продукції здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України від 02.03.2015 № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII) орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.
Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №826/17123/18 незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів зазначає, що порядок видачі тощо відповідних ліцензій врегульовано положенням Закону № 222-VIII, що має відповідні наслідки у виді заборони застосування санкцій за відсутність ліцензій на відпуск пального з 01.07.2019 по 01.09.2019.
Згідно редакцію п.3 ч.2 ст.2 Закону № 222-VIII в редакція з 01.07.2019 визначено, що Дія цього Закону не поширюється на порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів господарської діяльності:
3) ...торгівля...пальним
У Редакція з 18.12.2019 визначено, що Дія цього Закону не поширюється на ліцензування таких видів господарської діяльності:
Аналізуючи зміст вище зазначеної статті в різних редакціях зазначає, що законодавцем розмежовано поняття “порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій” та “ліцензування” так ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (п.6 ч. 1 ст. 1 Закону № 222-VIII).
Категорія “порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій” законодавчо не визначено, однак є зрозумілим, що мова йде виключно про процедурні моменти видачі ліцензій.
Отже поширення на спірні правовідносини Закону № 222-VIII вимагає застосувати і інші норми цього закону, а саме: абз.4 п.4 ч.1 ст.3, відповідно до якого у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що Закон № 222-VIII поширювався на ліцензування роздрібної реалізації пального до 18.12.2019 року, окрім порядку видачі, переоформлення та анулювання ліцензій.
Зазначене також підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 545, яка згідно пункту 3 набирає чинності з дня її опублікування, але не раніше 01.07.2019, внесено зміни до Пункту 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 609, викладенням у новій редакції, згідно якого територіальні ограни ДФС є органом ліцензування виду господарської діяльності роздрібна торгівля пальним.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач як суб'єкт правовідносин, у яких держава здійснює контроль за торгівлею пальним, правомірно очікував на додержання державою та її органами, як суб'єктами владних повноважень, норм абзацу четвертого пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII, та враховував виключення притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на підставі частини третьої статті 3 Закону №222-VIH.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII, діє принцип державної політики у сфері ліцензування, згідно якого у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Вказаний строк визначений законом як для держави, з метою унормування змін у правовідносинах або при запровадженні нових видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, так і для суб'єктів господарювання, які мають забезпечити виконання вимог закону, пов'язаних із запровадженими змінами.
Наведений двомісячний строк встановлений законом саме для додержання балансу у спірних правовідносинах між державою та суб'єктом господарювання.
З набуттям 01.07.2019 року змін до Законів № 481/95-ВР та № 222-VIII, визначення з 01.07.2019 року територіальних органів ДФС органами ліцензування діяльності з торгівлі пальним, та невстановленням для суб'єкта господарювання строку для приведення діяльності у відповідність до вимог закону, є порушенням вищевказаного балансу та допущення непропорційності.
Так, до 01.07.2019 року, Закон №481 не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично редакція цього закону зі змінами та доповненнями від 23.11.2018 року № 2628 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" розширила його дію та погіршила становище позивача. При цьому Кабінет Міністрів України не визначив органи виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання, уповноважені видавати такі ліцензії.
У пункті 74 рішення по справі “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia) Європейський Суд з прав людини зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків.
Також Європейський Суд з прав людини в пункті 58 у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (Pincova and Pine v. The Czech Republic), пункті 40 “Гаші проти Хорватії” (Gashi v. Croatia), пункту 67 “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже неналежне виконання позивачем вимог податкового законодавства стосовно своєчасності отримання ліцензії відбулось не з вини позивача, за відсутності умислу останнього, що виключає протиправність дій платника податків, та як наслідок, притягнення його до відповідальності. Відсутність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовила протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням про застосування фінансових санкцій”.
Враховуючи вказане колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення в частині позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року по справі № 520/7412/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 03.12.2020 року