25 листопада 2020 р.Справа № 820/5245/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.01.18 року по справі № 820/5245/17
за позовом Громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про скасування рішення,
Громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог та ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 року просив:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.11.2017 року про відмову громадянину Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в продовженні строку перебування на території України;
- зобов'язати Державну міграційну службу України продовжити громадянину Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 строк перебування в України за заявою від 01.11.2017 року;
- стягнути з Державної міграційної служби України на користь громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 1280 гривень 00 копійок здійснених ним судових витрат;
- встановити судовий контроль за виконанням Державною міграційною службою України рішення Харківського окружного адміністративного суду та зобов'язати Державну міграційну службу України надати звіт про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 відмовлено у задоволенні позову.
Позивач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач 01.11.2017 року звернувся до ДМС України із заявою про продовження терміну перебування в Україні. За результатами розгляду заяви ДМС України в Харківській області прийнято рішення від 14.11.2017 року відмову в задоволенні заяви від 01.11.2017 року. Позивач вважає що відповідач вчинив незаконні дії, оскільки цими діями він порушує основні норми Конституції України та законодавства України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач, в свою чергу, надав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.
Частиною 1 ст. 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 01.11.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (надалі за текстом - ГУ ДМС України в Харківській області) із заявою, в якій просив продовжити строк перебування на території України.
Відповідно до вимог п. 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2012 року № 150, та підпункту 4.1 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом МВС України від 25.04.2012 року № 363, заява позивача направлена на розгляд ДМС України для прийняття рішення по суті клопотання за вих. № 04/2-28701 від 03.11.2017 року.
ДМС України 14.11.2017 року була розглянута заява позивача від 01.11.2017 року та відмовлено в її задоволенні на підставі підпункту 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 року № 150.
ГУ ДМС України в Харківській області 26.10.2017 року прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою для винесення окресленого рішення з боку ГУ ДМС України в Харківській області стали наступні підстави та обставини: 04.10.2017 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківській області в м. Харкові по вул. Римарська, 28 був виявлений громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився на території України з порушенням Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні”.
Згідно з рішенням від 26.10.2017 року ГУ ДМС України в Харківській області встановлено, що позивач до 2007 року навчався в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, з навчального закладу був відрахований. Після закінчення терміну перебування в Україні у 2007 році територію України не покинув, 19.12.2014 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому згідно зі свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 народилась спільна дитина ОСОБА_3 .
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП, 04.10.2017 року штраф сплачено.
ГУ ДМС України в Харківській області за результатами рішення від 26.10.2017 року вирішено: примусово повернути до країни походження громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати його покинуту територію України у термін до 05.11.2017 року; заборонити в'їзд на територію України терміном на 3 роки; повідомити прокурора Харківської області про прийняте рішення.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача та необґрунтованості позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно п. 6, 9, 18 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до п. 12 ст. 4 Закону іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Пунктом 3 статті 5 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-чотирнадцятій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Згідно п. 12 ст. 5 Закону підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов'язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.
Відповідно до ст. 17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи встановлено, що громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до 2007 року навчався в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, з навчального закладу був відрахований.
Таким чином громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 2007 року перебуває на території України без законних підстав для цього.
Постановою Кабінету міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 затверджено порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, яким визначено процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
А саме, частиною 1 пункту 9 зазначеного порядку визначено, що для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона разом із заявою подають такі документи: у разі, коли приймаючою стороною є фізична особа:
- паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності);
- переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
- паспортний документ фізичної особи, що є приймаючою стороною (після пред'явлення повертається), та копію його сторінок з особистими даними;
- копію посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування на території України (якщо приймаючою стороною є іноземець та особа без громадянства);
- документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов'язань із сплати всіх витрат, пов'язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України;
- документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред'явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, - письмову згоду власника (співвласника) такого житла. Якщо житло перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається видана організацією, яка здійснює експлуатацію житлового будинку, довідка про всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано у такому житлі, та їх письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства;
- чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
- квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Таким чином, зазначеним Порядком визначено, що заявник повинен особисто з'явитися до міграційного органу із паспортним документом, для його пред'явлення із зазначеним у Порядку пакетом документів.
Колегія суддів звертає увагу, що для продовження строку перебування на території України громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повинен був подати документ, що підтверджує законність перебування на території України, однак зазначений документ не було подано, оскільки позивач незаконно перебуває на території України починаючи з 2007 року, зазначена обставина не спростована представником позивача в судовому засіданні.
Суд відзначає, що позивач після відрахування з Харківського національного автомобільно-дорожнього університету не мав законних підстав для продовження терміну перебування на території України.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що статус позивача у взаємозв'язку з частиною 1 пункту 9 зазначеного порядку законодавчо не узгоджується внаслідок відсутності законних підстав перебування громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України та як наслідок не набуття позивачем статусу особи на яку може розповсюджуватись дія та вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.
Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 передбачає відносини Держави в особі уповноваженого органу з особою яка законно перебуває на території України.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів враховує рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) згідно з яким розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).
За таких обставин у позивача з 2007 року був відсутній законодавчим шляхом закріплений інтерес та прагнення залишитись в Україні на законних підставах, проте колегія суддів звертає увагу на рішення ГУ ДМС України в Харківській області: “громадянин Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну, бо перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ” та констатує про існування цього ж інтересу та прагнення з інших законодавчо обумовлених підстав в розрізі Закону України “Про імміграцію” та Закону України “Про громадянство України”.
Разом з цим, в ході апеляційного розгляду встановлено, що Громадянин Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України та заборону в'їзду на територію України строком на три роки.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11.12.2019 відмовлено у задоволенні позову, яке набрало законної сили 12.05.2020.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про сплату 04.11.2017 року громадянином Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , штрафу та як наслідок відсутності підстав що обумовлюють порушення законодавства України, колегія суддів зазначає, що сплата штрафу не є наслідком появи законних підстав у позивача для перебування на території України, та не яким чином не має своїм наслідком змінити підстав притягнення останнього до адміністративної відповідальності чи зникненню винності у скоєному.
На підставі аналізу положень п.1 ч.2 ст.4 Закону України “Про імміграцію”, згідно яких дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України “Про імміграцію” особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Отже, пасивна поведінка позивача щодо своєчасності реалізації своїх законних прав за наявності належних на те підстав та обставин не може ставитись у провину органу державної влади.
Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на п. 10 Порядку щодо прийняття рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України є помилковим зважаючи на наступне.
Відповідно до п. 10 Порядку рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 6) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; 7) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.
Зважаючи, що відповідачем відповідно до підпункту 5 пункту 10 наведеного Порядку виявлено факти невиконання позивачем рішення від 26.10.2017 року та беручи до уваги час незаконного перебування позивача на території України, колегія суддів приходить до висновку про неможливість прийняття зазначеної правової позиції позивача.
Таким чином, висновки суду першої інстанції аргументами позивача, які наведені в апеляційній скарзі, не спростовуються, оскільки ДМС України не мало законодавчо визначених підстав для продовження іноземцю строку перебування в Україні в контексті обраних позивачем підстав звернення до відповідача з метою продовження строку перебування в Україні.
За викладених обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані позивачем дії Державної міграційної служби України щодо відмови у продовженні строку перебування на території України громадянину Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинені у відповідності до приписів Закону України “Про імміграцію”, Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, без порушення вимог чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені чинним законодавством України.
Таким чином, дії відповідача є правомірними, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо заявленої вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Державну міграційну службу України подати у десятиденний строк з моменту набрання рішення законної сили звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до положень даної статті, суд не має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, так як позовні вимоги не підлягають задоволенню, крім цього застосування положень цієї статті є правом суду, а не обов'язком.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що зумовлює, згідно приписів ст. 316 КАС України, залишення вимог апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення без змін.
Зважаючи на результати розгляду апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2018 року по справі № 820/5245/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 03.12.2020 року