03 грудня 2020 р. Справа № 440/828/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на окрему ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/828/19
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач), звернувся в порядку ст.383 КАС України до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив суд:
- з 22.07.2020 року визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, вчинені на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі за №440/828/19 щодо відсутності здійснення виплати стягувачу ОСОБА_1 повної суми грошового зобов'язання з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року включно;
- в порядку ст.249 КАС України копію окремої ухвали направити до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов неналежного і повного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №440/828/19.
- повідомити Полтавський окружний адміністративний суд та заявника упродовж 30 днів з дня отримання копії окремої про результати належного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі за №440/828/19 в частині повного виконання грошового зобов'язання щодо проведення фактичної виплати пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року включно.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі від 23.04.2019 року №440/828/19 набрало законної сили 05.06.2019 року, однак, в порушення вимог ст.129-1 Конституції України, ст.ст.14, 370 КАС України, залишається не виконаним, незважаючи на неодноразові звернення до відповідача із скаргами щодо необхідності виконати вказане судове рішення та виплатити грошове зобов'язання, яке пенсійним органом визнано, однак не виплачено.
Так, зазначив, що 07.06.2019 як стягувач звернувся із першою письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з вимогою виконати рішення суду, однак 01.08.2019 року пенсійним органом надана письмова інформація про те, що боржник за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 року визнав борг на суму 393070, 93 грн, однак не зазначено дату його сплати. 25.05.2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся зі скаргою до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з вимогою припинити протиправне невиконання остаточного рішення суду по справі №440/828/19, однак, 06.06.2020 року одержав відповідь, в якій, із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 року, не зазначено про фактичне виконання судового рішення. 30.07.2020 року позивач втретє звернувся до боржника Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із вимогою виконати остаточне судове рішення, з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року втратила чинність на не підлягає застосуванню, однак у відповідь пенсійним органом повідомлено, що перерахунок його пенсії та обліковані кошти з 06.09.2017 по 04.06.2019 року будуть виплачені за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних асигнувань на ці цілі, а про стягнення коштів за рішенням суду боржник має звертатись до органів ДВС та Казначейства. Крім того, позивач звертався до органів виконавчої служби з приводу виконання судового рішення. Так, 12.07.2019 року за виконавчим листом Полтавського окружного адміністративного суду, виданого 11.06.2019 року стягувачу ОСОБА_1 , старшим державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №59531298) та наданий боржнику термін для виконання остаточного рішення суду у 10 робочих днів. 14.08.2019 року та 06.09.2019 року за невиконання рішення суду, постановами державного виконавця на боржника були накладені штрафи у розмірах 5100,00 грн та 10 200,00 грн, які боржником не оскаржувались та 26.12.2019 року держаним виконавцем подано звернення до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області, щодо вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб боржника за протиправне невиконання боржником остаточного рішення національного суду. Отже, посилаючись на викладені доводи, а також порушення пенсійним органом, внаслідок невиконання судового рішення більше року, норм ст.ст.2, 5, 12 (п.22) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо правових гарантій наданих самою державою Україна ветеранам війни та учасникам бойових, норм п.1 ст.6, 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», просить захистити його права належним чином та задовольнити вимоги заяви.
Окремою ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії у справі №440/828/19 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року у справі №440/828/19, що полягає в нездійсненні виплати на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області усунути причини та умови, що призвели до неповного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року у справі №440/828/19 щодо нездійснення виплати на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року, про результати розгляду та виконання цієї ухвали повідомити Полтавський окружний адміністративний суд протягом 30 днів після отримання окремої ухвали.
Відповідач, не погодившись із прийнятою окремою ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість ухвали суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції зупинити дію рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року по справі № 440/828/19 та ухвалити нове рішення суду, яким скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року по справі № 440/828/19, за заявою ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, подану в порядку ст. 383 КАС України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що при виконанні рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі від 23.04.2019 року №440/828/19 пенсійний орган діяв в межах компетенції та у спосіб, передбачений нормами чинного законодавства, в т.ч. з урахуванням норм Закону України “Про прокуратуру”. Вказав на те, що розпорядженням від 29.07.2019 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії за вислугу років, що обліковується на підставі Закону України “Про прокуратуру”. Виплата донарахованої за рішенням суду суми за період з вересня 2017 по 04.06.2019 року здійснюється з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 “Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду”, відповідно до якої питання виплати заборгованості з пенсій, що фінансуються з державного бюджету, на виконання судових рішень за період до набрання судовим рішенням законної сили буде здійснюватись після взяття судових рішень на облік в окремому реєстрі та після прийняття відповідного рішення Комісією Пенсійного фонду України. Вважає чинним на момент виникнення спірних правовідносин Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649, оскільки останній скасований судом лише 22.07.2020 року.
Крім зазначеного, вважає пропущеним строк звернення позивача із заявою у порядку статті 383 КАС України, оскільки постановою старшого державного виконавця від 11.02.2020 року з примусового виконання виконавчого листа № 440/828/19, виданого 11.06.2019 Полтавським окружним адміністративним судом, виконавче провадження № 59531298 закінчено на підставі ч.1 п. 11 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження.” З огляду на вимоги ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” стверджує про відсутність у позивача можливості повторного пред'явлення виконавчого документа до органів ДВС.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, вказав на те, що подана апеляційна скарга не спростовує безпідставне невиконання пенсійним органом остаточного рішення національного суду в частині сплати боргу з 06.09.2017 року. Зауважив, що виконання рішення суду є обов'язком, а не правом боржника, тому просить суд захистити права позивача, відхиливши зазначену апеляційну скаргу як безпідставну.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.04.2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29 січня 2019 року № 25 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 06 вересня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 грудня 2018 року № 18-607/вих.18 без обмеження її максимального розміру.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі №440/828/19 набрало законної сили 05.06.2019 року, видано виконавчий лист, який був пред'явлений ОСОБА_1 до органів виконавчої служби для примусового виконання.
30.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із повторною скаргою, в якій зазначив, що сума перерахованої пенсії в розмірі 393 070, 93 грн. пенсійним органом не виплачена та, з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року втратила чинність, просив припинити протиправне та безпідставне невиконання судового остаточного рішення національного суду та виконати його в повному обсязі (а.с.11).
12.08.2020 року листом №4537-4320/Б-03/8-1600/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повідомило ОСОБА_1 про те, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19 пенсійним органом проведено відповідний перерахунок пенсії позивача за вислугу років. Пенсійні кошти за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України в межах бюджетних асигнувань на ці цілі. Також, посилаючись на норми ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та п. 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, не надав будь-яких пояснень щодо подальшого виконання Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19 (а.с.12).
З огляду на неналежне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року у справі №440/828/19, позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України.
Приймаючи окрему ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності підстав для її задоволення, з огляду на те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19 в частині здійснення виплати ОСОБА_1 нарахованої заборгованості за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 року залишається не виконаним, та безпідставності посилань відповідача на здійснення виплати з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 6 статті статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Таким чином, зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення по справі, що порушує права та законні інтереси позивача.
При цьому, суд при вирішенні спору повинен встановити природу спірних правовідносин, а саме: які рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвели до порушення прав позивача, чи такі пов'язані з виконанням рішення суду, чи вчинені відповідачем у зв'язку з виникненням нових правовідносин.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.11.2018 у справі №806/3099/17 (№К/9901/50917/18), яка в силу приписів ч.5 ст.242 України враховується судом апеляційної інстанції.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 06 вересня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 грудня 2018 року № 18-607/вих.18 без обмеження її максимального розміру.
В матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують виконання рішення суду у повному обсязі та повну виплату перерахованої позивачу суми пенсії.
Отже, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 щодо здійснення виплати ОСОБА_1 нарахованої заборгованості за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 року залишається не виконаним.
З приводу посилань Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у листі 12.08.2020 року листом від №4537-4320/Б-03/8-1600/20 та те, що пенсійні кошти за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 обліковані в органі Пенсійного фонду та будуть виплачені за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України в межах бюджетних асигнувань на ці цілі, колегія суддів зазначає, що гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова пенсійного органу у проведенні позивачу виплати пенсії в перерахованому розмірі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 серпня 2019 року у зразковій справі №160/3586/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Отже, судове рішення є обов'язковим до виконання для всіх, і в тому числі для Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області.
Доводи апелянта про те, що виплата донарахованої за рішенням суду суми за період з вересня 2017 по 04.06.2019 року здійснюється з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649, яка підлягає застосуванню, оскільки скасована судом лише 22.07.2020 року, є неприйнятними з огляду на набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 по справі № 640/5248/19, якою рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року змінено, а пункт 2 резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції : "Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 року "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду". Отже, на даний час у відповідача по справі відсутні підстави для невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат із застосуванням приписів Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649, що втратив чинність.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення позивачем встановленого нормою ст.383 КАС України строку звернення до суду із відповідною заявою, з огляду на те, що постановою старшого державного виконавця від 11.02.2020 року з примусового виконання виконавчого листа № 440/828/19, закінчено виконавче провадження № 59531298 на підставі ч.1 п. 11 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”, колегія суддів зазначає, що питання дотримання строків для звернення із заявою в порядку ст.383 КАС розглядається судом при прийнятті зазначеної заяви.
Так, частинами 4 та 5 статті 383 КАС передбачено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відповідність поданої заяви вимогам ст.383 КАС України та розглянувши заяву ОСОБА_1 в порядку письмового провадження, обставин, наведених у вказаній нормі процесуального права не встановив. Не встановлено таких обставин і судом апеляційної інстанції.
Слід зауважити, що згідно з п. 11 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
В свою чергу ч.3 ст.63 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постанова старшого державного виконавця від 11.02.2020 року з примусового виконання виконавчого листа № 440/828/19 про закінчення виконавчого провадження винесена з огляду на невиконання пенсійним органом судового рішення із подальшим направленням до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Отже, як на дату закінчення вказаного виконавчого провадження, так і на дату звернення до суду з цією заявою рішення суду по справі № 440/828/19 не виконано, тобто, порушення відповідачем прав позивача є триваючим.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним посилання пенсійного органу на постанову старшого державного виконавця від 11.02.2020 року ВП №440/828/19 про закінчення виконавчого провадження, яка тільки підтверджує протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, яка має місце при виконанні остаточного судового рішення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19, що полягає в нездійсненні виплати на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області усунути причини та умови, що призвели до неповного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19 - нездійснення виплати на користь ОСОБА_1 перерахованої пенсії за період з 06 вересня 2017 року по 04 червня 2019 року, та повідомити Полтавський окружний адміністративний суд протягом 30 днів після отримання окремої ухвали про результати розгляду та виконання цієї ухвали.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог заяви, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ч.4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329, 370, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 по справі № 440/828/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін А.О. Бегунц