03 грудня 2020 року справа №200/2004/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника відповідача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (повне судове рішення складено 10 вересня 2020 року у м. Слов'янську) у справі № 200/2004/20-а (суддя в І інстанції Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2020 № 0011841-5433-0582.
Позов вмотивовано тим, що податковим органом протиправно розраховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що належить позивачу, оскільки цей об'єкт експлуатується в якості виробничо-складського комплексу та не є об'єктом оподаткування.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Наголошує, що податкове повідомлення-рішення прийняте з метою оподаткування нежитлового приміщення будівлі майстерні, належній позивачу, проте за своїми об'єктивними будівельно-технічними характеристиками будівля майстерні є будівлею виробничо-промислового призначення, яка використовується у власній підприємницькій діяльності та не підлягає оподаткуванню на підставі п.п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Позивач до апеляційного суду не прибув.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянкою України, не зареєстрована як фізична особа-підприємець, є власником 65/100 частки комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
20 лютого 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір розподілу нерухомого майна між співвласниками спільної часткової власності. Згідно п.4.3 ОСОБА_1 належать основні будівлі (65/100 частки комплексу), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа об'єкта складає 2508 кв.м.
Рішенням Маріупольської міської ради від 28.01.2016 № 7/4-37, дію якого продовжено на 2019 рік, встановлені наступні ставки податку для фізичних осіб: для об'єктів житлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного(податкового) року; для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1,0 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного(податкового) року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» мінімальна заробітна плата складала 4173,00 грн., тобто у гривневому еквіваленті ставка податку складала (0,5% х 4173 грн. = 20,87 грн.).
30 січня 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011841-5433-0582, яким згідно з пп.54.3.3. п.54.3 ст.54, п.266.7 ст.266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік у сумі 52 329,42 грн. Податкове зобов'язання у сумі 52 329,42 грн. визначено із показників: загальна площа 2508 кв.м., мінімальна заробітна плата з 1 січня 2019 рокі - 4173,00 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, апеляційний суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України). Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Підпункт 266.2.2 “є” пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від “а” до “л”) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами “е” та “і”, на відміну від пункту “є”. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (“д”), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу (“е”), сільськогосподарський товаровиробник (“ж”), громадські організації інвалідів та їх підприємства (“з”), релігійні організації (“и”)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (“ґ”), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (“і”), будівлі промисловості (“є”) тощо).
Буквальний аналіз пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
Згідно підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У підпункті 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.266.10.1 п. 266.10 ст. 266 ПК України).
Фізичній особі ОСОБА_1 нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік за нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2508 кв.м.
Отже, податковим органом обчислено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік, виходячи з площі об'єкту нежитлової нерухомості та з урахуванням ставок податку та за наявності підстав для такого нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Стосовно доводів позивача щодо розповсюдження на неї пільги, встановленої пунктом “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
З цього приводу суд зазначає, що за положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 125 “Будівлі промислові та склади” клас 1251 “Будівлі промисловості”.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості”, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”, 1251.2 - “Будівлі підприємств чорної металургії”, 1251.3 - “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”, 1251.4 - “Будівлі підприємств легкої промисловості”, 1251.5 - “Будівлі підприємств харчової промисловості”, 1251.6 - “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”, 1251.7 - “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”, 1251.8 - “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості”, 1251.9 - “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.
Необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислове підприємство.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B “Добувна промисловість та розроблення кар'єрів”, C “Переробна промисловість”, D “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря”, E “Водопостачання; каналізація, поводження з відходами” та F “Будівництво”.
Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Отже, застосування пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 та у справі № 806/2461/17, від 11.12.2018 у справі № 819/314/18.
В апеляційній скарзі позивач зазначила, що правовий висновок, висловлений в постанові 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 (який застосовано до спірних правовідносин місцевим судом) був змінений постановою Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 вирішив частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 щодо можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, до групи 125 «Будівлі промислові та склади» належить клас 1251 «Будівлі промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням та не включає: резервуари, силоси та склади (1252) будівлі сільськогосподарського призначення (1271) комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).
Відтак, для віднесення належної позивачу «Будівлі» загальною площею 2508 кв.м. до будівель промисловості, на яку може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, можливе за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва будь-якого виду, чого позивачем під час апеляційного розгляду справи також не доведено.
Слід зазначити, що в межах спірних відносин позивач лише вказує на ту обставину, що вона володіє будівлею промисловості, що підтверджується звітом про оцінку. Водночас, у звіті про оцінку комплексу належного позивачеві, вказується лише на те, що оцінювач прийшов до висновку, що найкраще та найбільш ефективне використання об'єкта оцінки є його поточне використання в якості виробничо-складського комплексу з адміністративними приміщеннями. При цьому, оцінка проводилась у 2011 році, а податок позивачеві податковим органом визначений за 2019 рік.
Разом із цим, колегія суддів вважає, що місцевим судом правильно не взято до уваги надані представником позивача докази, а саме договір оренди нежитлових приміщень від 01 грудня 2012 року№ 1-12, згідно якого позивач передає в оренду належне їй приміщення терміном на 10 років ТОВ «Богданавторемсервіс», зважаючи на таке.
За приписами частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України, як у редакції чинній на момент укладення означеного вище договору, так і на даний час, передбачається, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно статті 794 Цивільного кодексу України у редакції чинній станом на 01 грудня 2012 року також визначалось, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Отже, приймаючи до уваги, що договір оренди нерухомого майна, укладений на термін 10 років без нотаріального посвідчення, то він є нікчемним в силу вимог закону, а тому не може прийматися судом до уваги.
Таким чином, під час розгляду даної адміністративної справи для застосування пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до спірних правовідносин судом не встановлені обов'язкові умови: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
До апеляційної скарги додано інформацію зі звіту про оцінку щодо об'єктів промислової (складської) нерухомості від 02.10.2020, технічний паспорт, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повідомлення про взяття на облік ТОВ «Богданавторемсервіс», свідоцтво про державну реєстрацію та довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ТОВ «Богданавторемсервіс».
Позивач наголошує, що відхиляючи договір оренди нежитлових приміщень від 01 грудня 2012 року № 1-12 з підстав відсутності його нотаріального посвідчення, суд зазначив, що факт перебування приміщення у користуванні іншої особи не доведено. В цей час, ТОВ «Богданавторемсервіс» не заперечує цього факту, реєстрація місця знаходження цього підприємства є пров. Студентський, буд. 1, один із видів діяльності - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
Колегія суддів вважає, що такі доводи та докази, які на думку апелянта свідчать про те, що основні будівлі (65/100 частки комплексу), що знаходяться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пров. Студентський, буд.1 не є об'єктом оподаткування, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не беруться до уваги.
З огляду на наведене, виходячи з аналізу норм, які регулюють спірні відносини, у їх сукупності та взаємозв'язку, враховуючи встановлені фактичні обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 11, частини 1 статті 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи, на підставі яких місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі № 200/2004/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 03 грудня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Суддя А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук