1/1034
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 грудня 2020 року м. Київ № 640/11515/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідача), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 вересня 2018 року № 490/26-15-13-14-26/297551036;
- зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01 жовтня 2018 року та відновити відомості у реєстрі платників єдиного податку.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказував на протиправність дій податкового органу щодо виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку фізичних осіб-підприємців. Позивач зазначив, що йому лише 28 лютого 2020 року стало відомо про виключення з реєстру платників єдиного податку внаслідок наявності заборгованості.
При цьому, позивач зазначає, що податковий орган приймаючи таке рішення, прийшов до невірного висновку, оскільки суб'єктом владних повноважень було порушено процедуру прийняття такого рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач не погоджуючись з викладеними позивачем у позовній заяві аргументами подав відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні адміністративного позову позивача посилаючись при цьому на те, що Головним управлінням ДПС у місті Києві правомірно виключено ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку, оскільки було встановлено, що у нього наявний податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів у порядку підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.
У зв'язку з викладеним податковий орган зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення останній діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак на думку податкового органу відсутні будь-які підстави для визнання протиправним та скасування такого рішення.
У свою чергу, не погоджуючись з аргументами викладеними податковим органом у відзиві на позовну заяву, позивачем було подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що відзив Головного управління ДПС у місті Києві не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, а викладені доводи є безпідставними та помилковими, з огляду на наступне.
Позивач звертає увагу, що камеральна перевірка позивача, як платника єдиного податку, проводилась за три квартали 2017 року, про що було складено Акт №6170/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 від 08 грудня 2017 року.
Проте, у листі від 01 червня 2020 року № 1621/АДВ/26-15-10-03-22 відповідач вказує, що у позивача обліковується податковий борг з єдиного податку фізичних осіб з 19 лютого 2018 року.
Отже, на переконання позивача, наявність податкового боргу станом на 19 лютого 2018 року не може підтверджуватись актом перевірки за три квартали 2017 року.
Крім того, факт проведення перевірки за три квартали 2017 року не підтверджує дотримання відповідачем процедури прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Крім того, позивач звертає увагу, що грошове зобов'язання у розмірі 769,23 грн, на яке посилається податковий орган, як на підставу наявності боргу та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку було сплачене позивачем 17 лютого 2018 року та зараховане відповідачем 19 лютого 2018 року.
Керуючись викладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних позовної заяви позивача та залишити в силі прийняте рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку внаслідок наявності податкового боргу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом в свою чергу було встановлено та проти чого не заперечуються сторони, з 07 квітня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець та здійснює підприємницьку діяльність за КВЕД 74.10 - спеціалізована діяльність із дизайну; 74.90 - інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку 3 групи.
28 лютого 2020 року на електронну адресу позивача надійшло повідомлення від Головного управління ДПС у місті Києві про те, що податкова декларація вважається неподаною, оскільки платник не перебуває на спрощеній системі оподаткування.
07 травня 2020 року представником позивача до Головного управління ДПС у місті Києві було направлено адвокатський запит № б/н стосовно питання щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
У відповідь на адвокатський запит листом № 1415/АДВ/26-15-33-17-15 від 13 травня 2020 року Головне управління ДПС у місті Києві надало копії документів з яких вбачається, що 26 вересня 2018 року начальником управління податків і зборів з фізичних осіб І.Козловим складено доповідну записку на ім'я заступника начальника Головного управління ДФС у місті Києві про надання дозволу щодо проведення заходів по анулюванню реєстрації платників єдиного податку.
Рішенням № 490/26-15-13-14-26/ НОМЕР_1 від 27 вересня 2018 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 було виключено з реєстру платників єдиного податку внаслідок наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів відповідно до абзацу восьмого підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.
Вказане стало підставою для звернення з даною позовною заявою до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - Податковий кодекс України).
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Відповідно до абзацу 2 пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.
Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду (пункт 294.2 статті 294 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно підпункт 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Аналіз викладених правових норм дає підстави суд для висновку, що контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки. При цьому реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду викладеною в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 813/1465/17, від 15 травня 2018 року у справі № 813/676/17.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З відзиву вбачається, що несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів встановлена контролюючим органом на підставі аналізу даних ІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника.
На підставі вказаної інформації відповідачем складена доповідна записка від 26 вересня 2018 року № 14289/26-15-13-14-17.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази проведення контролюючим органом, згідно пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України перевірки позивача, за результатами якої встановлено порушення вимог абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України, про що складено відповідний акт.
При цьому, суд також звертає увагу, що відповідності до листа Головного управління ДПС у місті Києві № 1415/АДВ/26-15-33-17-15 від 13 травня 2020 року вбачається, що податковим органом було вказано, що відповідно до інформаційних баз даних ДФС документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не проводилась, акт не складався. (т. 1, арк. 15-16).
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом, всупереч вимогам пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України перевірку проведено не було, відповідно і акт перевірки останнім не складався, що свідчить про порушення умов і порядку прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та як наслідок наявності правових підстав для його скасування.
Більш того, суд звертає увагу, що грошове зобов'язання у розмірі 769,23 грн, на яке посилається податковий орган, як на підставу наявності боргу та виключення позивача з реєстру платників єдиного податку було сплачене позивачем 17 лютого 2018 року та зараховане відповідачем 19 лютого 2018 року.
Посилання податкового органу на наявність Акту перевірки № 6170/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 від 08 грудня 2017 року, складеного за результатами проведення перевірки позивача за три квартали 2017 року, не беруться судом до уваги, оскільки, наявність податкового боргу станом на 19 лютого 2018 року не може фактично підтверджуватись актом перевірки за три квартали 2017 року, що передують події виникнення податкового боргу.
Отже, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що проведення камеральної перевірки позивача за період три квартали 2017 року не може мати наслідком анулювання реєстрації платника єдиного податку у вересні 2018 року.
Під час проведення камеральної перевірки у 2017 році податковим органом не досліджувались обставини, які стали підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку у вересні 2018 року.
Більш того, як вже було встановлено судом та зазначено вище, у листі Головного управління ДПС у місті Києві № 1415/АДВ/26-15-33-17-15 від 13 травня 2020 року зазначено, що відповідно до інформаційних баз даних ДФС документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не проводилась, акт не складався. (т. 1, арк. 15-16).
Також, суд звертає увагу, що з наявного в матеріалах справи витягу з електронного кабінету платника податків за 2017 рік вбачається, що у 2017 році у обліку позивача були відсутні від'ємні значення.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми законодавства, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваного рішення від 27 вересня 2018 року № 490/26-15-13-14-26/297551036 щодо позивача про анулювання реєстрації платника єдиного податку діяв всупереч та не у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством України, а тому зазначене рішення контролюючого органу є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління ДПС у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01 жовтня 2018 року та відновити відомості у реєстрі платників єдиного податку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Поряд із цим, згідно із частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Між тим ефективний засіб правового захисту, у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE ОF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Керуючись вищевикладеним та встановленням судом вище протиправності оскаржуваного рішення, суд вважає, що належним способом судового захисту у межах спірних правовідносин є зобов'язання Головного Управління ДПС у місті Києві поновити фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в реєстрі платників єдиного податку з 01 жовтня 2018 року.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 102,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 вересня 2018 року № 490/26-15-13-14-26/ НОМЕР_2 .
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01 жовтня 2018 року та відновити відомості у реєстрі платників єдиного податку.
4. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова